Музей Богдана та Варвари Ханенків

це не Італія, це Київ, але це зала італійського мистецтва

Я про цей музей дізналася від своєї подруги і… одразу позаздрила, адже вона в ньому універ прогулювала а я де прогулювала універ? Ай…

Музей перевершив всі мої очікування і ось чому:

Збудований ще наприкінці 19 сторіччя він з самого початку будувався як музей (але Ханенки там і мешкали). Богдан Ханенко народився на Чернігівщині, потім вчився у Москві, працював у Польщі, але все ж таки повернувся До Києва, продовжив свої добрі справи, вінцем яких стала передача Києву усього його зібрання, яке, на жаль, до наших часів, повністю не зберіглося, але там є на що дивитися.

Я, як завжди, зайшла через вихід, тож для мене основна експозиція розпочалася ось з цих янгеликів, що б’ються за чиєсь полишене серденько і маю сказати, що це було одразу 100% попадання в серденько.

Ось що про цих малят пише сам музей: “Юні супутники богині кохання Афродіти – одні з найпопулярніших крилатих створінь у мистецтві. Часто їх об’єднують під узагальненим визначенням – “амури”. Втім, ця скульптурна група має конкретний сюжет – змагання між Еротом та Антеротом за людське серце: один намагається розтоптати його, а інший, навпаки, захищає. Обидва юні боги – близнюки, тож хто є хто – допомагають зрозуміти атрибути. Праворуч, зі стрічкою на голові – Ерот. Біля його ніг – лук та сагайдак зі стрілами, що здатні або запалити кохання (золоті), або вбити почуття (свинцеві). Ерот – свавільне та часом жорстоке божество, і стріляє він нерідко всліпу. Саме для цього йому потрібна пов’язка, що зазвичай закриває очі. Ероту протистоїть Антерот, який заважає братові нашкодити закоханому серцю. Антерот вважається богом взаємності й месником за нерозділені почуття”.

Ця скульптура не є оригіналом, оригінал – у США, але у 18-19 сторічі цей сюжет став надпопулярним і були створені численні копії, одна з яких і зустріла мене у Ханенків.

Перша зала була доволі скромною, з королем Людовіком на коні та оригіналом роботи Жака-Луї Давіда (портрет Лазара Гоша). Оригінальна назва зали – кабінет карельської берези. За часів Ханенків, це був робочий кабінет власника, але, на жаль, з того часу майже нічого не лишилося.

А я б цю залу назвала дамською (хоча, на справді, вона, здебільшого, французька, тут представлене мистецтво Франції 16 – початку 19 сторіччь, а також європейська мініатюра 17-19 ст.), бо тут експонуються дама з віялом, з книгою, у карнавальному вбранні та амурчики, неймовірні чудові амурчики (але їх фото не вийшло, вийшла дама з віялом):

Сусідня зала – іспанська, де експонуються роботи іспанських майстрів 15-19 сторіччя:

За часів Ханенків ця зала була їдальнею, в якій знаходилися меблі, виготовлені в голандському місті Дельфт. Від оригінального оздоблення зберіглися обрамлення вікон, вітражі та стеля, малюнок в центрі якої належить пензлю Врубеля. У 1889 році він працював над оздобленняи Володимирського собору і не відмовився попрацювати й на Ханенків. Тут він зобразив родинний герб сімї: червоний замок на синьому тлі, сяючу зірку та лицарський шолом з пишним плюмажем.

Найяскравішою роботою в залі, як мені здалося, була робота каталонської школи – там яскраві кольори, цікава незвична рама, але найкрасивішою (і багато хто скаже найбанальнішою) для мене стала ось ця робота з Арагону “Вознесіння Богоматері”:

По сусідству з “іспанцями” на неймовірному синьому тлі експонуються ікони 6-7 сторічь, вивезені з монастиря, що був на території, що зараз належать Єгипту. Раніше це приміщення мало побутове призначення. Унікальність цих зображень в тому, що мало яким іконам вдалося “пережити” період іконоборства.

З іншого боку до іспанської зали дотична зала фламандського мистецтва, але там проходила екскурсія і… ніщо не впало мені в око😲🙄, тож жодної фотографії в мене не зберіглося.

Можливо, ніщо не впало мені в око, бо одразу за фламандцями… guess who? Італійське відродження, з Галатеєю в центрі всього цього добра та алегорією сну над входом до наступної кімнати:

На цьому, звичайно, італійське мистецтво не закінчується, поруч з черовною залою є ще головна вітальня:

Ну, звичайно ж, я не можу не сказати одразу: обозебозебозе, ви бачете? Там копія статуї Донателло, ула-ла! Там, де зараз стоїть піаніно, за часів Ханенків, була домашня каплиця, прикрашена вітражним склом 16 сторіччя. Також у цій кімнаті представлена робота з майстерні Гіберті:

Надкамінна планка створена у 15 сторіччі, ймовірно, її було привезено з Урбіно, на це нам натякає герб родини Монтефельтро, що у той час були герцогами Урбіно.

З іншої сторони від червоної зали – так званий “золотий” кабінет, стіни якого вкриті величезними фламандськими шпалерами із серії “Історія Дон Кіхота” та дзеркалами:

А меблі, стеля та різні дрібнички оздоблені золотом:

Так як я заходила не з парадних дверей, а зі східної колекції, то я і не одразу дізналася, що там є така чудова передня зала і величні сходи, над якими безліч картин:

Коли гості заходили до Ханенків, перше, що вони бачили, була ось ця зала з каміном та оригінал статуї “Мир” Антоніо Канови:

А ось що бачили одразу:

Раніше там у портику, де зараз сидить Меркурій та стоїть Венера, гостей стрічав вершник в обладунках на коні, а перед ними ще й гармата 16 сторіччя, але до наших часів вони не зберіглися, принаймні, в колекції Ханенків.

Є ще одна зала, зараз в ній зберігається античне мистецтво, а за часів Ханенків це був кабінет хазяїна, який пані Варвара обладнала чудовою пічкою:

Зараз в музеї доволі часто проходять різноманітні виставки, презентації та концерти як для дорослих, так і для дітей. От я взагалі не розумію, я ж все життя в цьому місті прожила, тож ЯК? Як мені вдалося не потрапити в цей музей?

Вартість квитка – 90 грн. Абсолютний Київський must see.

Всі проти Мікеланджело: чий бронзовий колос переколосив?

Дозвольте я вам трохи розповім про те, що коїлося у 15-16 сторіччі у мистецьких колах Італії.

Леонардо да Вінчі (а в моєму колі будь-яке мистецтво починається з нього) отримав замовлення від герцога Мілану на створення величезної кінної статуї. Леонардо працював над цим замовленням неймовірно довго, вирішуючі колосальні питання, такі як: що робити, якщо для створення такої величезної скульптури необхідно створити піч таких масштабів, що яма для її утворення дістане внутрішніх вод Мілану?

Але для розуму Леонардо і для його “Фабрики” не було нічого неможливого, тож коня було зроблено попередньо чи то з теракоти, чи то з глини. Статуя вражала і довго тішила око замовника і його оточення. Для Леонардо було придбано 18 тонн бронзи, але… насувалася війна і вся ця бронза була надіслана тестю замовника – графу дЕсте у Феррару для лиття пушок. 

Але цього було недостатньо, французи припхалися в Мілан, з якого всім, хто працював на Людовіко, треба було квапливо тікати. А гляниний кінь залишився сам однісінький у Мілані, і був розбитий французькими лучниками.

Леонардо повертається до Флоренції, де декілька років потому нова зірка цього міста – Мікеланджело –  створює інший колос – статую Давіда.

Коли роботи наближалися до звершення, була зібрана комісія, яка мала вирішити, де пізніше ця статуя буде встановлена. Дехто вважав, що її треба підняти на Собор чи поставити десь поруч із ним, інші казали, що мармуру нічого не страшно і хай стоїть прямо перед Палацом Синьйорії, а третя група пропонувала поставити її неподалік від Палацу, але під навіс – у лоджію Ланці.

Леонардо

До цієї групи належав і Леонардо і, не дивлячись на те, що статую встановили перед Палацом, багато хто з біографів Мікеланджело та Леонардо робить акцент на тому, що Леонардо заздрив Мікеланджело і хотів сховати статую у лоджію, що дуже обурило Мікеланджело і пізніше вилилося у відкритий конфлікт на вулицях Флоренції, що стався безпосередньо між Леонардо і Мікеланджело.

Мікеланджело

У цьому конфлікті Леонардо спитали, що він думає про певні рядки з Божественної Комедії, на що #Леонардо сказав, що їм краще поспитатися у #Мікеланджело, що проходив повз. На що Мікеланджело розітнуло на тираду, мовляв “сам пояснюй, ти, що зробив модель коня, а вилити її так і не зміг і зупинився на півдороги”. Леонардо, що був на 20 років старшим, зашарівся, а Мікеланджело і того було мало,тож він додав: “А ще ці міланці вважали тебе здібним для такої роботи”. І даВінчі напхав і міланцям.

Леонардо, якого всі біографи зображують людиною привітною і люб’язною, нічого на це не відповів, принаймні, історія про це не знає і на цьому, можливо, інцидент би і вичерпався, але б це було не цікаво.

Мікеланджело переїздить до Риму, де стає улюбленцем Папи Римського. Леонардо ж, що раніше працював на ворога цього нового Папи Юлія II, може мріяти лише про те, щоб йому це не пригадали. 

Мікеланджело – зірка Італії домовляється з Папою Юлієм про створення монументальної гробниці для нього (для Юлія II), яку мали б прикрашати більше 40 скульптур. Певний час роботи просуваються добре, Мікеланджело майже на рік їде до Карари за мармуром, а в той час  #Браманте – друг Леонардо ще з часів Мілану і головний архітектор Риму, грає на забобонних почуттях Папи Римського і підбурює його відмовитись від ідеї створення гробниці, а натомість перебудувати головний Храм, колосальний проект якого Браманте вже підготував… Базиліку Святого Петра. І йому це вдається. 

А Мікеланджело залишається не з чим, він поспіхом збирає речі і ображений полишає Рим.

А далі відбувається щось таке, про що, якби знімали кіно, то вийшло б ось так погано:

Папа Юлій посилає гінців, щоб ті перехопили Мікеланджело, але той не повертається, а тільки пише йому сонет (СОНЕТ, КАРЛ! Папі Римському; та по них фікрайтери плачуть… сонетиками вони листувалися). 

Корочше кажучи, всю драму під назвою “Ти мене не любиш, я поїхала до мами; в головній ролі – Мікеланджело” я розписувати не буду. 

Зустрілися вони у Болоньї, яка не скорилася ні Борджа, ні венеціанцям, ні французам, а от зі святійшою людиною домовитися не змогли, Папа випхав з Болоньї правлячу партію і взяв її як… ну точно не як Папа Римський. І зажадав він собі статую з бронзи у непокірній Болоньї, та неабияку! А колосальну! Але спочатку Мікеланджело пручався, бо казав, що не вміє такого робити, потім він накосячив і мав все переробляти, а коли все ж таки зробив, вона простояла аж 4 роки…

…після чого її скинули, а залишки дісталися д’Есте і з них… guess what? вилили пушки! 

Те, за що Мікеланджело шеймив #даВінчі, потім сталося з ним самим! 

Але коня Леонардо таки зробили 5 сторіч потому за його записами і зараз цей кінь стоїть у Мілані.

А що там по статуї Юлія Другого роботи Мікеланджело? 

Звичайно ж, пізніше Мікеланджело розмалює Сікстинську Капелу, яку теж можна назвати Колосом, але то буде потім і то вже будуть клопоти Рафаеля, про які ми подумаємо іншим разом.

За мотивами багатьох біографій Леонардо та книжки “Життя Мікеланджело” Ромена Роллана.

Кам’яний ліс Міланського Собору

Запрошую усіх на прогулянку до Міланського Собору – Duomo.

За цей запис я хочу подякувати 1ubit. Одним своїм коментарем вона надихнула мене на створення нового відео, яке, можливо, ніколи б і не вийшло. Але ми робимо щось більш завзято, коли це комусь потрібно.

Бергамо – затьмарений Міланом

Більшість людей, хто летить у Мілан, прилітає у місто Бергамо, але швидко стрибає до автобуса на Мілан і за 30 хвилин виходить біля Milano Centrale і поринає у велич Мілану, більше ніколи не згадуючи про маленьке Бергамо. Проте ті, кого доля завела у Бергамо, вже не зможуть не згадати це маленьке, проте таке затишне місце. Хто бачив захід сонця з Rocca di Bergamo, той вже ніколи його не забуде.

…Далі

Il Siciliano

Не можу писати, бо тільки читаю (та й нема грошей, щоб нарешті купити преміум 😊). Одним з останніх захоплень для мене став автор Маріо П’юзо – автор “Хрещеного Батька”.

Але мова піде не про самого Хрещеного Батька, а про книгу “Сицилієць”, яку вважають продовженням історії сім’ї Корлеоне. Проте це не зовсім так. Майкл Корлеоне дійсно фігурує у цій книзі, але лише як побічний персонаж. Головним же героєм є Турі Гільяно, прототипом якого стала справжня особа – Сальваторе Джуліано. 

Вікіпедія безапеляційно називає його бандитом та сепаратистом, проте його історія часто романтизується фільмами та книгами. Багато хто вважає його сицилійським Робін Гудом.

Перший фільм, в якому фігурує образ “Турі” було знято ще за життя самого Джуліано у 1949 році. Далі у 1962 році виходить фільм, що носить ім’я Сальваторе Джуліано. Там головний герой постає ось таким:


PIETRO CAMMARATA

Як на мене, дуже близько до оригіналу. А от вже у 1974 П’юзо випускає нову книгу “Сицилієць”, за якою 3 роки потому знімуть фільм, що також буде носити ім’я “Сицилієць”.

Забігаючи трохи вперед, маю сказати, що фільм вже знімали за книгою, маємо на це зважати, але в книзі дуже чітко прописана зовнішність головного героя, що він схожий на грека, широкоплечий, с повними губами, високий, корочше кажучи, ось:

Дон Корлеоне як ніхто відображає моє ставлення до такого вибору, але ж я ще не дивилася фільм… Так, фільм я не дивилася, але своє “фі” вже маю. І це “фі” змусило мене довго шукати того, кого б я хотіла бачити в образі “Турі”, якби була директором з кастінгу. І не знайшла нікого… зовсім. Аж поки за якимось дивом мені не знадобились фото Марлона Брандо, який вже зіграв Дона Корлеоне. Гугл підкинув мені його молоді фото і я зрозуміла, що шукала те, чого директори з кастингу у 1987 році вже не могли знайти:

До того ж одразу з двох причин:

  1. Брандо тоді було вже 63 роки, дивно було б грати 20-27 річного юнака.
  2. Якщо автори намагалися хоча б якось притягти Сицилійця до Хрещеного Батька, то було б дуже дивно якби дон Корлеоне і “Турі” виявилися однією людиною.

Але все одно, як на мене, Брандо – ідеальний кандидат на роль Турі Гільяно.

Далі буде… бо маю ж подивитися фільм

Piazza Bra: за лаштунками Arena di Verona

Про нічні розваги головної площі Верони я вже писала раніше, але ж треба подивитися на Piazza Bra і вдень, а подивитися там є на що.

DSC_0812 (427x640)

По-перше, якщо ви приїхали з екскурсією і не знаєте де ви, то забути про те, що Верона – це місто Ромео і Джульєти , вам не дадуть. Пам’ятка GR стоїть біля входу в арену, навпроти готелю Болонья.

DSC_0810 (640x427)

Так-так, саме для таких, як я, дуже сумуючих за Болонією, вона є в 54 метрах від Арени ді Верона. Ціна за ніч для двох стартує від 195 євро, але якщо зупинятися в такому місці, то вже краще брати номер делюкс з видом на площу. Ціна такого номеру 230 євро за одну ніч для двох осіб.

DSC_0811 (427x640)

Але повернімося на площу, тут поруч із #GR стоїть табернакль з Богородицею.

DSC_0776 (640x427)

По самій площі вдень їздить туристичний паровозик, більшість пасажирів в ньому – діти, тому я намагаюся оминату таки паровозики якнайдалі. Але хто подорожує з дітьми чи не боїться високих нот, то, гадаю, така пригода – проїхатися містом – була б багатьом доречною.

DSC_0800 (640x427)

Ну і куди б ви думали вони мали помістити мерію? Звичайно ж… мерія міста знаходиться у його самому центрі, оцей будинок “Залізничників” і є Веронська мерія. У липні народ так близько до своїх слуг, що ви собі і уявити того не можете. Всі сходи обліплені попами туристів, коли там затінок. А особливо у цьому липні, коли Арена ді Верона виставила навпроти мерії декорації Аіди:

DSC_0787 (640x427)

Ніколи не втомлюся милуватися тим, як Арена поводиться зі своїми декораціями.

DSC_0798 (640x427)

Немає місця щоб десь за лаштунками лишати увесь цей скарб? Нічо, залишимо прямо в місті. І це, маю вам сказати, дуже кльово і створює неймовірну атмосферу.

DSC_0785 (640x427)

А ще це найкраща реклама, бо коли бачиш всі ці декорації по 4 метри заввишки, то розумієш, що опера там – не просто театр, це справжнє дійство і за 2,5 години ти полинаєш в інші епохи, часи, світи.

DSC_0784 (640x427)

 

 

Подорожуйте, насолоджуйтесь життям, воно в нас одне і поки не доказали існування життя після смерті, краще максимально насолодитися тим життям, яке в нас точно є.

Галерея Карт у Ватикані

Колись я написала пісеньку зі словами:

Bang-boom pow heya-hoya

spell of dream can`t control ya!

color splashs on the ceiling

open up your feelings

І за темою пісеньки, це мало б бути щось пластмасове і яскраве, як у будиночку барбі, але хто б знав, що колись я знайду ці сплески і відчую на собі цю магію. Моя магія кольору – це галерея географічних мап у Ватикані.

20180419_151755

Окрім магічних кольорів і розпису стелі, карти галереї також неаби-як цікаві. На деяких картах можна побачити назви вулиць в Болоньї, на стелі – перехід Цезаря через Рубікон і т.ін. У свій час, коли карти лише були створені на запит папи Григорія ХІІІ (16 сторіччя) вони мали так званий 3д-ефект… 3д-ефект 16 сторіччя. Але, на жаль, час своє взяв, а потім ще невміла реставрація додала свого. Лише у 21 сторіччі картам був повернут їх реальний вигляд.

https://www.instagram.com/stories/highlights/17852141986249433/

Як я розповідала в одному з сюжетів відео-блогу: “перед цією галереєю утворюється затор”, бо коли люди потрапляють у саму галерею карт, в них відвалюється щелепа і вмикається режим #homoturisticus – клац клац КЛАЦ клац клац.

Це не погано, мене це тішить, бо в цій галереї не виставлені роботи відомих майстрів, дорогі ікони чи картини. Тут лише кольори і декор.

Галерея, до речі, зовсім не маленька… як футбольне поле вдовжину – 120 метрів. І всього 6 в ширину.

1024px-0_Italie_-_Corse_-_Sardaigne_-_Galleria_delle_carte_geografiche

Підставитися під спис богині

Попросила таточку сфоткати мене в музеї Ватікану, але просто фотографуватися – це нудно, тому фото вийшло таким:

View this post on Instagram

Це ж треба було так підставитися… Я просто хотіла прикольну фотку, а виявилося, що то статуя богині Юнони – покровительки шлюбу та народження. Більш того… Юнон було багато, в самому лише Ватикані їх декілька. Але я вибрала Юнону Соспіту – допомагаючу (самі розумієте в чому) і встала до неї під спис. Треба буде вивчити це питання… 🤔 Juno Sospita Mater Regina Vatican, 19.04.2018 #vatican #joke #museumfun #juno #junona #sospita #sculpture #statue #goddess #roman #mythology #міфологія #ватікан #рим #ватикан #юнона #богиня #спис #веселощівмузеї #я #exploreITA

A post shared by DaR|Я Mel (@d4r.mel) on

Але ж просто так фото не кинеш, треба подивитися, почитати, вивчити, що то за скульптура. Тож я почитала. І виявилося, що це я не просто під спис богині залізла, а під спис Богині Юнони – покровительки шлюбу та народження (родючості). Але вибачте, чого це богиня шлюбу та родючості зі списом? Я довго шукала якесь цікаве пояснення, а виявилося все дуже просто… списом та щитом богиня Юнона зихащала Римську Імперію (бо в ті часи вона була Богинею – Царицею – Juno Sospita Mater Regina). То може я – загроза для Риму? Взагалі можна придумати мільйон варіантів, щось типу:

– в 30 років досі не в шлюбі? Богиня невдоволена!

– в 30 років ще не маєш дитини? Богиня невдоволена!

– підтримуєш меньшини? Богиня… стоп! То трохи інші боги. Ті боги людей більше розуміли.

– їздиш до Італії? Ти що, хочеш там поцупити якогось красунчика? Богиня невдоволена!

Ще можна зайти з іншого боку: Соспіта за одним з джерел – покровителька бідних, тож…

– не віддаєш всі свої гроші на пожертви? Богиня невдоволена!

– віддаєш всі свої гроші на пожертви? Що? ще одну захищати? Богиня невдоволена!

– в 30 років не маєш власного бізнесу, машини і сумки ПРАДА? Ніщебродка! Богиня невдоволена!

 

 

І т.д. і т.п. Отак сфоткаєшся, а потім маєш собі мороку, проте… я вивчила ще одну богиню. І знаєте, чим більше я вивчаю римську та грецьку міфологію, тим більше розумію тих богів і тих, хто їх створював.

 

То в мені паганістські корені клекочуть, бо Дніпро поруч. 

 

Потрачено: Болонья під сонцем та під снігом

Наші пригоди в Болоньї почалися з очікування на час заселення в кав’ярні з дуже помічними китайцями, які привітно всміхалися, заварювали чаї, каву, гріли бутерброди. Але очікування затяглося і в нас почалося легке вигоряння. В мене це відчуття підсилювалося думками про те, що завтра мені доведеться покинути Італію, та що я не продивилася всі міста, які планувала. Але я заспокоювала себе тим, що в нас сьогодні є цілий день на Болонью і ми зможемо повністю вивчити місто.

Перший піт-стоп ми зробили недалеко від апартаментів, які знімали. І була це Церква Святого Серця Іісуса.

_DSC0195

Це доволі молода церква. Будівництво почалося у 1901 році, а завершилося у 1912. Знаходиться вона по вулиці Джаккомо Маттеоті, одразу навпроти площі Дона Антоніо Гавінеллі, пам’ятник якому закоханим поглядом дивиться на церкву.

_DSC0205

Антоніо Гавінеллі – священик, що зміг відновити купол церкви після землетрусу 1929 року, а потім і після бомбардувань другої світової війни. Пізніше Дон Антоніо створив журнал “Святого Серця”, але найголовніше його діяння – це відкриття притулку для дітей.

_DSC0201

Пам’ятник важко порівнювати з Мармуровою Вуаллю або викраденням Прозерпіни, проте, на мою думку, автору вдалося створити живі очі та живий погляд у бронзової фігури. А ще є щось в цій недосконалості дитяче, що нагадує про створення доном Антоніо Гавінеллі притулку.

_DSC0204

Далі ми перейшли довжелезний прохід з однієї сторони вокзалу до іншої, побачили тих самих ромських вартових, познайомилися з 20% податком на обмін грошей у пункті обміну, та в “чудовому” настрої вийшли до туристичної зони Болонії. Одразу поруч із вокзалом побачили арку – Porta Galliera.

_DSC0224

У середньовічні часи це були одні з воріт міста, а сама Болонья починалася за ними, тому, думаю, це дуже правильно, що вокзал збудували саме тут.

Біля арки цікаві барельєфи з фавнами та німфами:

_DSC0211

А під нею середньовічні знаряддя та руїни, можливо, фортифікаційних споруджень:

_DSC0218

Вважається, що Porta Galliera є воротами, в яких найкраще зберігся орнамент.

_DSC0219

До цих воріт ми повернемося пізніше, а з цієї сторони все, що ми змогли роздивитися, це Ватиканскі Ключі.

_DSC0220

 Повністю пройти через ці ворота, щоб відчути себе середньовічним пілігрімом, неможливо –  прохід перекритий, проте пройтися під ними таки нам вдалося. І скажу… це було не дуже приємно. Бо добре, коли все відкрито для туристів, але деякі (сподіваюсь, не_туристи) використовують це місце як публічний туалет і маю сказати, що сморід, який ми відчули під аркою, буде зустрічатися в Болоньї майже у кожному більш-менш втаємниченому місці. Тож до цього треба бути готовим… принаймні, морально.
_DSC0232
Одразу за аркою знайомимося ще з двома пам’ятками Болоньї – Сходи Пінчо та пани, що у денний час засідають у парку, та чомусь поруч з ними постійно тхне травичкою. Але давайте про сходи.
_DSC0235
Майже з самого низу наз зустрічає фонтан з Німфою та морським конем, по боках від якого барельєфи.

 

 

 

 

 

Саме звідси починається Парк Монтаньола (Parco della Montagnola). Це один із старійших зелених острівців в Болоньї, який було відкрито вперше ще у 17 сторіччі.
Всередені парку у 1888 році було збудовано фонтан на честь проведення виставки “Еміліана”, присвяченій регіону Емілья-Романія. Всередені фонтану велетенські черепахи.
_DSC0244
З боків лев, що наздогнав буйвола…

 

 

 

 

 

Морські серени

 

 

 

 

 

Та протистояння тигра та змії.

_DSC0252

Скульптури ці були зроблені відомим італійським скульптором того часу Дієго Сарті з найдорожчого на ті часи матеріалу – цементу. Можу сказати, що скульптури дійсно вражають своєю могутністю та деталізованістю.

Дехто у парку не старіє ані душею, ані тілом.

_DSC0250

Всередені парку знаходиться дитячий садочок, огороджений парканом. Потрапити на територію садочку можна лише зв’язавшись з вихователем через комунікатор. Вільно потрапити на територію дитячого садочка неможливо. Воно й не дивно. Мені було у парку трохи ніяково, тому що, не дивлячись на те, що це четвер, обідній час, навкруги лише ті самі хлопці від яких тхне травою. Вони гуртуються по 3-7 осіб, дехто відпочиває на лавочках, дехто безпосередньо на газонах.

_DSC0256

_DSC0257

Біля виходу з парку на площу 8 серпня, під монументом загиблим 8 серпня 1848 року (Дата ознаменовує переможний бій поблизу Монтаньоли між громадянами і військами австрійської імперії) також зустрічаємо цих поважних панів.

_DSC0258

І здавалося б, ну що вони мені зробили? Вони мене не чіпають, я  – їх, бо ще можуть у расизмі, не дай Боже, звинуватити. Ні, шановне панство, ні в якому разі! Ніяких питань не було б, якби вони не смалили травичку-муравичку усюди.

Тож, коли ми вийшли на площу 8 серпня, мені вже хотілося кинути все та поїхати з Болоньї і ніякі сартівські леви мене б не зупинили.

_DSC0261

Але ми вже пугані, тож пішли далі.

_DSC0264

Перше, що нам зустрілося на площі 8 серпня – оцей монумент.

_DSC0268

На жаль, ідентифікувати що це, та на честь чого було встановлено, так і не вийшло, тож ми потроху продовжили свій рух у стару частину міста. Я була впевнена, що Старе місто – це саме те, що нам туристам потрібно і була готова закохуватися у Болонью.

_DSC0270

Проте Болонья була не готова до мого кохання, тож старе місто зустріло нас досить модерновим мистецтвом і ми посунули далі, аж доки не опинилися у Венеції.

_DSC0273

На картах Болоньї є навіть позначка цього місця, називається воно finestrella, що перекладається як вікно.

На жаль, на вулицях Болоньї доволі брудно і мені було трохи соромно за місто, в яке я привезла друзів, проте ми вийшли до цієї будівлі і я вже вирішила, що зараз все налагодиться.

_DSC0276

Але ні, виявилось, що це навіть не опера. Проте це галерея.

_DSC0277

Нам все більше траплялися якісь недоречні для туристичного міста речі, людей майже не було, будинки доволі звичайні, якщо, звичайно, не брати до уваги те, що вони все ще на підпорках.

_DSC0285

Вся Болонья, як ви знаєте, складається з великої кількості вулиць з незвичними для нас пішохідними частинами. Виглядає це ось так:

_DSC0286

Для мене, людини, в якої не складаються стосунки з машинами, такі пішохідні вулиці – дуже зручні: ніхто не заїжджає на територію пішоходів, ніхто не залишає там машини. А головне – більшість таких вулиць знаходяться над дорогою, тому машини просто фізично не можуть потрапити на цю територію.

Проте машин у Болоньї – нереально багато.

_DSC0295

Ми побачили цю церкву Святого Мартіна здалеку, бо поруч із нею височіє діва Марія…

_DSC0293

…проте підступитися до церкви не могли, бо одразу перед нею офіційна парковка.

Screenshot_1.png

Така кількість машин, зачинена церква, пописані стіни, парк з ароматом трави та інші запахи зробили свою справу з настроєм і мені хотілося вже зачинитися в орендованій квартирі, залізти під ковдру і ридати як мала дитина. Але мій друг знає, як виправити ситуацію навіть тоді, коли це здається неможливим. Якимось дивом він знайшов маленьке затишне кафе Рубік з дуже смачною кавою та handsome barista.

_DSC0313

Інтер’єр закладу складається не лише з гарного бариста, який робить гарну м’яку каву, а й з безлічі музикальних касет, які власник закладу почав збирати ще дуже давно, а потім до нього стали долучатися гості закладу.

Поруч із дверима знаходиться касетний програвач, тож кожен може обрати касету та насолодитися записом.

А ввечорі з Рубіка транслюють фільми та відео-кліпи, щоправда про це я дізналася лише коли вже повернулася додому. У Рубік стікається цікава неординарна молодь.

_DSC0305

Кава та карі очі баріста зробили свою справу і я знайшла в собі сили дати Болоньї ще один шанс, але їй він був до дупи.

_DSC0321

Такого безладу, який я побачила на площі Верді я не бачила ніде… ну, може хіба на Лампуньяно о 5 ранку було гірше. Студенти сиділи прямісенько на площі. І це, нібито, круто, але на тій самій площі дзюрила собачка і валялися купи сміття.

_DSC0324

А що там в кутку за елітне помешкання для одвічних студентів, я, навіть, припускати боюся.

_DSC0322

Пьяцца Вердці – це дуже популярне серед туристів та студентів місце. Для мене воно цікаве тим, що, можна сказати, одразу на площі знаходиться театр небувалої краси (всередені) Teatro Comunale di Bologna.

View this post on Instagram

#teatrocomunalebologna #lyrictheatre #bologna

A post shared by Bruno Damini (@bruno.damini) on

А по вулиці Дзамбоні, що перетинає площу Верді знаходиться ну дуже багато важливих для міста будівель – Alma Mater Studiorum Università di Bologna. Головний корпус університету Болоньї, старійшого безперервно існуючого університету. Бібліотека гуманітарних наук, юридична бібліотека, головна бібліотека Універсітету.

_DSC0326

Мені здається, що там можна просто стати десь між ними і знання самі знайдуть тебе.

По вулиці Дзамбоні 22 знаходиться Юридичний факультет Болоньського універу, на воротях в червоних чоботях охорона.

_DSC0335

Проте я, як чемна дівчинка, вирішила все ж таки перепитати, а чи можна хоча б зиркнути на подвір’я. Нам дозволили.

_DSC0338

Скажу вам, це не просто будівля. Це – Palazzo Malvezzi. Палац Мальвеззі в якому зараз розташовується Юридичний факультет Болонського університету, носить ім’я сім’ї Мальвеззі, прославленого італійського роду, відомого в Італії з 13 століття (можливо, вихідці з Німеччини).

_DSC0344

У 1488 році Малвецці взяв участь у змові проти Бентівольо, після чого сім’я була позбавлена ​​свого багатства до 1506 року, коли Бентівольо був вигнаний з міста. Тоді ж Мальвеззі повертають всі свої регалії та титули. У 1931 році палац був викуплений адміністрацією Болоньї. Антикварні меблі і предмети інтер’єру не входили в угоду і були продані на аукціоні, а будівля відразу ж піддалася реконструкції та перебудові. Реставрації проводилися під керівництвом архітектора Еміліо Боселлі.

_DSC0340

У Болоньї дуже дивно поєднується сучасне мистецтво з класичним.

_DSC0347

Проте деколи сучасне виглядає дуже привабливо.

Piazzo Rossini

Via Benedetto XIV, 2-4

Одразу навпроти юридичного факультету знаходиться Велика церква Святого Джакомо, в яку ми також не змогли потрапити, проте побачили чудову альтернативу великим написам на білих листах паперу:

_DSC0354

Вхід до церкви охороняють леви.

_DSC0352

…ну, про те, що леви бувають дуже різні я вже розповідала.

Деінде у Болоньї трапляються справді чарівні будівлі.

_DSC0365

Такі як Fantuzzi Palace на Via San Vitale

_DSC0366

Палац було побудовано ще у 1517 році Андреа да Форміджіне. Фасад з ашларськими колонами був введений в експлуатацію в 1521 році Франческом Фантуцці; різьблені слони з вежами над кутовими нішами відносяться до сенаторського сімейного герба.

_DSC0368

Скільки б я не подорожувала, для мене все одно дуже дивно, що ось на такій вузькій вуличці можуть пересуватися автобуси чи тролейбуси, але так… у лівому нижньому кутку фото можете побачити жовту розмітку.

Але якими б чарівними не були деякі будівлі в Болоньї, їм дуже не вистачає, як кажуть, жіночої руки. Іноді мені здавалося, що поки ми їхали з Ріміні в Болонью, в місті пройшов ураган, позривав шибки, розкидав сміття, розірвав штори.

_DSC0372

Бо іншого пояснення я не знаходжу. Палаццо Годолі.

У будівлі XVI століття розташовані деякі сліди 14 століття у внутрішньому дворику. Сходи, створені в часи пізнього ренесансу, прикрашені скульптурами. В одному з залів двоповерхового палаццо – камін з дворянським гербом та кам’яна стеля із декораціями шістнадцятого століття; Інша зала, менша, має прикраси дев’ятнадцятого сторіччя, а в центрі стелі – розпис Клементе Альбері.

_DSC0373

Зайти у Палаццо я не наважилася, проте зазирнути – звичайно ж.

_DSC0374

Біля входу нас зустріла оця скульптура і бюст поважного пана:

_DSC0375

Під ногами нагадування, що це вам не просто так, це палац.

_DSC0376

А на стіні біля дверей ще одне нагадування

_DSC0377

Дехто самостійно прикрашає свої будинки.

_DSC0379

Але є місця, які стають культовими раптово. Наприклад Проїзд Ізолані. Корте Ізолані – це критий проїзд, який з’єднує дві основні артерії історичного центру Болоньї: Віа Маджоре та Віа Санто Стефано.

_DSC0380

Цей маршрут був відкритий в 1995 році після реставрації архітектором Марини ді Моттола палаццо-комплексу Ізолані, який все ще належить братам Гультейро та Франческо Кавацзі Ізолані.

Всередені довжелезного переходу безліч кав’ярень, ресторанів та магазинів, а з іншого боку – середньовіччя.

_DSC0389

І зараз це я у гарному сенсі. Бо площа з усіх боків замикається старими будівлями з бюстами,

_DSC0384

арками та дивними балконами… для тих, хто хоче бути ближче до своїх сусідів.

_DSC0391

На площі працюють ресторани, гуляють туристи та святкують завершення універу студенти.

_DSC0385

А у центрі площі – комплекс рілігійних споруджень Санто Стефано. Вхід безкоштовний.

_DSC0398

_DSC0399

а щоб потрапити у церкву 11 сторіччя маєте вкинути щось у скриньку з пожертвами

_DSC0400

Церква, маю сказати, доволі незвичайна. Чи то нам пощастило з сонячним промінням, чи тут завжди так дивовижно.

_DSC0407

На той час, не дивлячись ні на що, чи ми самі так себе накручували, чи що, але сміття нікуди не ділося, народ нам не посміхався, тож ми вирішили, що дивимося башти, головну площу і йдемо в апартаменти.

_DSC0412

Ні, я не можу сказати, що Болонья не гарна, скоріш, вона дуже своєрідна.

 

 

 

 

 

Я навіть не хочу знати скіко тим підпорам сторічь.

_DSC0425

Головною пам’яткою Болоньї є дві нахилені одна до одної вежі. В одну з них – башту Азінеллі можна піднятися пішки. Але підніматися вище ніж на Львівську ратушу. Ми вирішили не робити цього, але якщо хтось надумає, оссьо вхід:

_DSC0436

Майте на увазі, вхід платний (кажуть, що 3 євро, але я за то не відповідаю).

_DSC0438

Перед баштами стоїть монумент Святому Петроніо.

_DSC0439

Цікавинка башт в тому, що вони наче нахилені одна до одної. Башта Азінеллі має висоту 97 метрів, кут нахилу 1,3 градуси, різниця між основою та найвищою позначкою – 2,2 метри. У підніжжя башти є магазинчик з дуже цікавими роботами ручної роботи. Але ціни там також не маленькі.

 

 

 

 

 

Башти стоять на перетені 5 доріг, а за ними є місцинка для відпочинку.

_DSC0456

Оцей пан, мабуть, не дуже хотів, щоб я його фотографувала. Але мені було вже все одно.

_DSC0459

_DSC0462

В Болоньї ми неодноразово зустрічали молодих людей на дуже дорогих машинах, але, на щастя, пересуваються вони на них на нормальній швидкості.

_DSC0466

Від двох башт до головної площі міста ведуть галереї з бутіками та дорогими магазинами.

_DSC0470

…що правда деінде вони перетинаються острівцями велосипедних парковок.

_DSC0490

Ми не пройшли й 5 хвилин, як вийшли до головної площі міста – Пьяцца Маджоре та Церкви Святого Петроніо.

_DSC0537

Вхід до Собору безкоштовний, а от якщо ви захочете фотографувати, необхідно буде заплатити, отримати спеціальний браслет відповідного кольору і тоді матимете право.

_DSC0539

На привеликий жаль, мене Собор не вразив, всередені він здався схожим на продовження площі. А ззовні… ну, я ще не готова до такої еклектики.

 

 

 

 

 

На площі безліч туристів і місцевих, які просто сидять на сходах собору та спостерігають одні за іншими. А карабінери за всіма разом.

_DSC0551

Також на площі розташовується Palazzo Comunale.

_DSC0568

Трохи далі мав би бути фонтан Нептуна, але Болонья і тут нам показалу фігу. Фонтан зачинено на реконструкцію.

_DSC0569

Це стало останньою краплею мого настрою і ми пішли до наших апартаментів, блукаючи численними галереями середньовічних побудов, обминаючи безліч безхатчинків та жебраків (це важливо, бо в жодному італійському місті до того я не бачила їх в такій кількості).

Я вже писала про те, що Болоньці трохи дивно іноді прикрашаюь свої будівлі.

_DSC0578

Але іноді яскраво блакитні квіти на тлі коричневої будівлі, як ковток свіжого повітря.

_DSC0579

Не оминула Болонію і любов до вишуканих аксесуарів на двері.

_DSC0581

Ну і звичайно ж… яке Італійське місто без пам’ятника Гарібальді.

_DSC0583

Вело-парковка поруч із вокзалом.

_DSC0591

Підсумовуючи, маю сказати, що Болонья мене не вразила і я швидше за всіх летіла в апартаменти, щоб залізти під ковдру, заснути, щоб день, коли ми повернемося додому, настав якомога скоріше. Тому й такий плакат викликав у мене найщіріщі емоції.

_DSC0604

 

 

 

 

 

 

 

 

PS Але пройшов рівно місяць і 13 листопада в Болоньї насипало снігу. Містяни почали завалювати інстаграм сніжними фото, а я в той самй час виклала в інстаграм фото з Юридичного Факультету і пішла блукати геотегом…

…і все… так шо далі буде.