Музей Богдана та Варвари Ханенків

це не Італія, це Київ, але це зала італійського мистецтва

Я про цей музей дізналася від своєї подруги і… одразу позаздрила, адже вона в ньому універ прогулювала а я де прогулювала універ? Ай…

Музей перевершив всі мої очікування і ось чому:

Збудований ще наприкінці 19 сторіччя він з самого початку будувався як музей (але Ханенки там і мешкали). Богдан Ханенко народився на Чернігівщині, потім вчився у Москві, працював у Польщі, але все ж таки повернувся До Києва, продовжив свої добрі справи, вінцем яких стала передача Києву усього його зібрання, яке, на жаль, до наших часів, повністю не зберіглося, але там є на що дивитися.

Я, як завжди, зайшла через вихід, тож для мене основна експозиція розпочалася ось з цих янгеликів, що б’ються за чиєсь полишене серденько і маю сказати, що це було одразу 100% попадання в серденько.

Ось що про цих малят пише сам музей: “Юні супутники богині кохання Афродіти – одні з найпопулярніших крилатих створінь у мистецтві. Часто їх об’єднують під узагальненим визначенням – “амури”. Втім, ця скульптурна група має конкретний сюжет – змагання між Еротом та Антеротом за людське серце: один намагається розтоптати його, а інший, навпаки, захищає. Обидва юні боги – близнюки, тож хто є хто – допомагають зрозуміти атрибути. Праворуч, зі стрічкою на голові – Ерот. Біля його ніг – лук та сагайдак зі стрілами, що здатні або запалити кохання (золоті), або вбити почуття (свинцеві). Ерот – свавільне та часом жорстоке божество, і стріляє він нерідко всліпу. Саме для цього йому потрібна пов’язка, що зазвичай закриває очі. Ероту протистоїть Антерот, який заважає братові нашкодити закоханому серцю. Антерот вважається богом взаємності й месником за нерозділені почуття”.

Ця скульптура не є оригіналом, оригінал – у США, але у 18-19 сторічі цей сюжет став надпопулярним і були створені численні копії, одна з яких і зустріла мене у Ханенків.

Перша зала була доволі скромною, з королем Людовіком на коні та оригіналом роботи Жака-Луї Давіда (портрет Лазара Гоша). Оригінальна назва зали – кабінет карельської берези. За часів Ханенків, це був робочий кабінет власника, але, на жаль, з того часу майже нічого не лишилося.

А я б цю залу назвала дамською (хоча, на справді, вона, здебільшого, французька, тут представлене мистецтво Франції 16 – початку 19 сторіччь, а також європейська мініатюра 17-19 ст.), бо тут експонуються дама з віялом, з книгою, у карнавальному вбранні та амурчики, неймовірні чудові амурчики (але їх фото не вийшло, вийшла дама з віялом):

Сусідня зала – іспанська, де експонуються роботи іспанських майстрів 15-19 сторіччя:

За часів Ханенків ця зала була їдальнею, в якій знаходилися меблі, виготовлені в голандському місті Дельфт. Від оригінального оздоблення зберіглися обрамлення вікон, вітражі та стеля, малюнок в центрі якої належить пензлю Врубеля. У 1889 році він працював над оздобленняи Володимирського собору і не відмовився попрацювати й на Ханенків. Тут він зобразив родинний герб сімї: червоний замок на синьому тлі, сяючу зірку та лицарський шолом з пишним плюмажем.

Найяскравішою роботою в залі, як мені здалося, була робота каталонської школи – там яскраві кольори, цікава незвична рама, але найкрасивішою (і багато хто скаже найбанальнішою) для мене стала ось ця робота з Арагону “Вознесіння Богоматері”:

По сусідству з “іспанцями” на неймовірному синьому тлі експонуються ікони 6-7 сторічь, вивезені з монастиря, що був на території, що зараз належать Єгипту. Раніше це приміщення мало побутове призначення. Унікальність цих зображень в тому, що мало яким іконам вдалося “пережити” період іконоборства.

З іншого боку до іспанської зали дотична зала фламандського мистецтва, але там проходила екскурсія і… ніщо не впало мені в око😲🙄, тож жодної фотографії в мене не зберіглося.

Можливо, ніщо не впало мені в око, бо одразу за фламандцями… guess who? Італійське відродження, з Галатеєю в центрі всього цього добра та алегорією сну над входом до наступної кімнати:

На цьому, звичайно, італійське мистецтво не закінчується, поруч з черовною залою є ще головна вітальня:

Ну, звичайно ж, я не можу не сказати одразу: обозебозебозе, ви бачете? Там копія статуї Донателло, ула-ла! Там, де зараз стоїть піаніно, за часів Ханенків, була домашня каплиця, прикрашена вітражним склом 16 сторіччя. Також у цій кімнаті представлена робота з майстерні Гіберті:

Надкамінна планка створена у 15 сторіччі, ймовірно, її було привезено з Урбіно, на це нам натякає герб родини Монтефельтро, що у той час були герцогами Урбіно.

З іншої сторони від червоної зали – так званий “золотий” кабінет, стіни якого вкриті величезними фламандськими шпалерами із серії “Історія Дон Кіхота” та дзеркалами:

А меблі, стеля та різні дрібнички оздоблені золотом:

Так як я заходила не з парадних дверей, а зі східної колекції, то я і не одразу дізналася, що там є така чудова передня зала і величні сходи, над якими безліч картин:

Коли гості заходили до Ханенків, перше, що вони бачили, була ось ця зала з каміном та оригінал статуї “Мир” Антоніо Канови:

А ось що бачили одразу:

Раніше там у портику, де зараз сидить Меркурій та стоїть Венера, гостей стрічав вершник в обладунках на коні, а перед ними ще й гармата 16 сторіччя, але до наших часів вони не зберіглися, принаймні, в колекції Ханенків.

Є ще одна зала, зараз в ній зберігається античне мистецтво, а за часів Ханенків це був кабінет хазяїна, який пані Варвара обладнала чудовою пічкою:

Зараз в музеї доволі часто проходять різноманітні виставки, презентації та концерти як для дорослих, так і для дітей. От я взагалі не розумію, я ж все життя в цьому місті прожила, тож ЯК? Як мені вдалося не потрапити в цей музей?

Вартість квитка – 90 грн. Абсолютний Київський must see.

Sagrada Familia, бо в кожного з нас своя Свята Родина

На початку цієї статті я хочу зробити дві речі, яких раніше не робила:

  1. Зазвичай, коли я щось пишу в блог чи роблю відео на канал, я маю на меті розказати щось нове про об’єкт, який описую, зацікавити саме історією, легендою, особами, пов’язаними з цим місцем, або об’єктом. Сьогодні я не стану цього робити. Я хочу просто показати.
  2. Коли я потрапила в Саграду, а це було моєю шаленою мрією, я плакала, мабуть з годину. Точніше, я не плакала, просто сльози котилися, а я ховалася за однією з колон. І я не знаю, що зі мною тоді сталося: усвідомлення, що dreams таки come true, чи то захоплення від побаченого, чи пiдібраний ідеально саундтрек, але то було. І якщо саундтрек дійсно міг вплинути на мене і може вплинути на вас, коли ви будете переглядати цей пост, то я хочу з вами їм поділитися: Anderson Freire – Raridade (playlist)

Sagrada Familia – піщаний замок в Барселоні… 

20170424_135454

Починав будувати Саграду Франсиско дель Вільяр. Тоді, у 1882 році це місце, на якому зараз знаходиться церква, було зовсім пустим, місто починалося за декілька кілометрів звідси. Через рік після початку будівництва його очолив Антоні Гауді (саме АнтонІ – на каталонський манер) – знаний на той час митець, який вирізнявся поміж багатьох архітекторів своєї екстравагантністю та неординарністю.

20170424_135213

Гауді, мабуть, не вмів робити щось просто так, я його особисто не знала, навіть щоденників його не гортала, але я бачила його роботи, принаймні найвидатніші з них, тому буду розповідати так, як його підхід побачила я. В роботах Гауді немає ідеалу, немає звичної краси, притаманної тій чи іншій епосі. Його роботи – дикі, часом, навіть, вони йдуть в розріз зі звичним уявлення. Ось, наприклад, в усі часи плазуни вважалися церквою тварюками від диявола, а Гауді поналіпив їх в усіх своїх відоміших роботах, наприклад, в Будинку Бальйо, парку Гуель і навіть в Саграді. І це має пояснення, бо всі вони – створіння Божі.

IMG_20160210_145938

Гауді працював над Саградою 43 роки. За цей час, як розповідали його знайомі, він дуже змінився. Став самітником. На справді, він наче таким завжди був. З дитинства мав проблеми зі здоров’ям, тому не міг гратися як всі інші діти, звик бути лише в компанії своєї родини. Два його брати померли ще в дитинстві, ще один – у зрілому віці, а за ним і мати Антоні. За декілька років до початку роботи над проектом Сагради Фамілії помирає ще одна близька людина архітектора – його сестра, залишаючи під його опікою маленьку дочку. Гауді перевіз плимінницю та батька в Барселону, працював не покладаючи рук, але… у 1906 році помирає батько, а у 1912 – маленька плимінниця. Гауді ніколи не був одружений, не мав дітей, тож у той час коли він працював над роботою усього його життя (як він сам говорив про Sagrada Familia) – будував Храм Святої Родини і залишився один на всьому світі, як вважаєте, про що він думав?

IMG_20160210_162002

У той час Гауді все більше поринає у себе та у церковні книги, він віднаходить різні тексти, які допомагають створювати йому нові образи. А от що йому допомагає втілювати ці образи в життя?

Два кольори мої, два кольори…

За легендою, Гауді був збитий трамваєм, бо замилувався Саградою. Ну… а факти кажуть, що це трошки неможливо:

... ну, тобто я нічого не стверджую, я просто роздивляюся мапу.

… ну, тобто я нічого не стверджую, я просто роздивляюся мапу.

На той час архітектор жив лише будівництвом та вірою в Бога, кажуть, він мав жахливий та неохайний вигляд, тому ніхто йому не допоміг, ніхто його навіть не впізнав. Його відвезли до звичайної лікарні, де він і помер через три дні. Є ще одна легенда: таксі в Барселоні жовто-чорне. Це тому, що коли така видатна людина як Антоні Гауді помирала на вулиці, жодний візник не відвіз його до шпиталю, бо боялися що не матимуть за то грошей. Тож тепер таксі Барселони жовто-чорне, бо чорний – це колір трауру, а жовтий – ганьби.

IMG_20160210_162115

Різні епохи, різне бачення…

Здалеку Саграда Фамілія схожа на піщаний замок з трохи підмитими контурами. Але якщо роздивлятися…

мабуть, найжахливіша сцена з Біблії

мабуть, найжахливіша сцена з Біблії

…кожна скульптура на цьому фасаді ідеальна. На жаль, за часів Гауді встигли зробити лише цей фасад. З іншого боку скульптури мають зовсім інший вигляд:

IMG_20160210_160107

… я в жодному разі не хочу сказати, що вони погані, просто вони інші:

IMG_20160210_160153

Займався ними японський скульптур та його учні.

IMG_20160210_155941

Фасад з іншої сторони більш новий, і, на справді, це диво, що його таки змогли побудувати. Після смерті Гауді, об’єктом опікувався його добрий друг, який добре розумів генія та працював з ним багато років. Але, на жаль, йому також не довелося закінчити роботу над Храмом, він пережив Гауді всього лише на 3 роки. А після цього війна, спочатку громадянська, потім світова. А в 1936 році сталася пожежа, яка знищила велику кількість креслень. Деякі з них вдалося відновити, але архітектори не розуміли, ЯК це все будувати. Тому тоді будівництво просувалося дуже повільно і лише коли з’явилися технології 3д-моделювання, все зрушило з мертвого місця. Макети, до речі, конструюють зовсім не маленькі:

IMG_20160210_160959

Щоб ви собі зрозуміли, це не Саграда, це – макет. Зараз він знаходиться у музеї. До речі, там у музеї можна подивитися і на малюнки (чи фото, цих геніїв не зрозумієш) Гауді, що вціліли у пожежі:

IMG_20160210_161639

А ось так цей фасад виглядає на макеті:

IMG_20160210_161538

А ось так у реальності:

20170424_133150

В цьому храмі немає нічого “щоб було”, кожна сцена з Біблії має свій сакральний сенс, кожна дзвіниця, кожен голуб чи равлик в оздобленні – все має своє місце. Саме так як і в житті.

All your perfect imperfections…

Всередені Саграда Фамілія – казкова. Схожа на дитинство. Ну, в мене було казкове дитинство, тому…

IMG_20160210_154127

Гауді створив місце для хору з 500 чоловік. І хор знаходиться дуже і дуже високо. Я його не чула, але мені здається, що колись, коли хор заспіває там, це буде схоже на голоси янголів з небес, адже побачити хористів буде справді не легко, бо ну дууууже вже високо хори:

IMG_20160210_155005

У Храмі багато світла. Багато яскравого, різнокольорового світла. І якби не Розп’яття, то взагалі було б не схоже на церкву:

IMG_20160210_152828

А ще немає золота…

IMG_20160210_155600

тільки світло, світло, світло…

IMG_20160210_154854

тепле та родинне:

IMG_20160210_154723

Знаю, що дехто не може сприймати Саграду через будівництво, що ніяк не завершиться, але, як на мене, воно її не псує:

IMG_20160210_155715

бо як я вже казала раніше, на мою думку, в роботах Гауді нема звичного нам ідеалу: all your perfect imperfections.

IMG_20160210_155811

Колись будівництво закінчиться, планується, що це станеться вже у 26-му році. Всі ідеї і плани Гауді, а також його наступників будуть нарешті втілені у життя. Зараз будівництво йде дуже швидко. За рік з’явилося декілька нових добудов, найновіші виглядають ось так:

20170426_150401

ще зовсім свіженькі:

20170426_150410

У планах навіть зніс будинків, що побудовані навпроти головного входу в Храм. Бо сам Храм знаходиться трошки вище рівня вулиць, і заходячи в нього, люди будуть підійматися чи то по сходах, чи то планується місточок якийсь – поки не зрозуміло. Та й важко уявити – як це, знести ряд житлових будинків. Але подивимось, що там буде у 2026-му. Може, хтось бажає заздалегідь домовитись про поїздку на офіційне відкриття?

Я почала з того, що розповіла які почуття оволоділи мною, коли я потрапила всередину. І в мене було багато ідей, чому так сталося: і музика, і краса і мрія. Так, це все є, але чомусь зараз сльози знов навернулися на очі. Мабуть, це через те, що коли я дивлюся на фото Храму Святого Сімейства, я не можу не думати про своє Святе Сімейство, бо моя сім’я – то моя святиня. І я бажаю усім вам такого ж теплого і яскрового світла в ваших родинах, якими наділив цей храм Антоні Гауді.