Архитектурный Mortal Kombat

Сегодня даже не понедельник, и эта запись будет даже не про Италию, но мне не стыдно, так как эта запись будет про Барселону. Более того про два абсолютных сокровища Барселоны – Дом Бальо и дом Мила. Оба эти проекта созданы одним человеком… да что там, гением архитектуры Антони Гауди.

Увы, многие люди, которые ещё не так глубоко подсели на Барселону как я в своё время, часто задаются вопросом, что смотреть? Чтобы охватить все творения Гауди – нужно приложить немалые материальные усилия. Я решила облегчить задачу некоторым туристам и попробовала сравнить этих мастодонтов архитектуры в Барселоне. Мои выводы будут в конце видео, расскажите мне, согласны ли вы со мной или не особо?

10 подсказок для крутой поездки в Венецию

В каждом городе Италии есть свои нюансы, о которых стоит помнить, чтобы не попасть в глупую, опасную или неприятную ситуацию. Это короткое видео поможет вам избежать подобного и найти не самые разрекламированные, но очень интересные места в Венеции. И очень важный мастер-класс по валидации билетов на вапоретто.

 

Плітвіцькі Озера will wait нас

І знову про ті самі Плітвіцькі Озера, яких я коли-небудь дістануся. Я тут на сайті: http://blogs.lowcostavia.com.ua створила маршрут з Києва у Задар, на озера, далі на вибір Пула, Р’єка чи Дубровнік. Загальна сума поїздки, враховуючи перельоти, проживання, автобуси до парку та назад, вхід на територію парку + Пула чи Р’єка та повернення додому – приблизно 255 євро з особи.

Перед тим як продивитися посилання, нагадаю вам, що таке ті Плітвіцькі Озера:

Плітвіцькі Озера will wait нас

5 годин в Барсі: побачити щоб відчути

Барселона була моєю шаленою мрією і здійснення цієї мрії також стало шаленим. Коротке я вже розповідала про це раніше, але, мабуть, варто згадати ще раз і нагадати і собі і усім мрійникам, що мрії здійснюються, коли ми цього навіть не очікуємо. Коли я вперше спланувала подорож, а це була подорож до Риму, в мене залишилось ще трохи “вільних” грошей і… я купила квитки з Рима в Барселону і назад. Ось так в першу ж свою поїздку в Європу, я побачила і славетний Рим і омріяну Барселону. І знаєте, що саме смішне? В той раз в мене на Барсу також було лише 5 годин. І ось що я встигла за них:

Від аеропорту міста можна дістатися декількома способами: автобус, таксі, електричка. Я обрала останню і не пожалкувала. Електричка сполучається напряму з метро.

IMG_20160210_113356

Від зупинки “Аеропорт” (дивіться внизу) я дісталася до Sants, там перейшла на зелену гілку і доїхала до зупинки Lesseps.

map_metro (1)

Від Лессупсу до Парку десь 20 хвилин пішки, більш того, йти треба трошки вгору.

Screenshot_8.png

Дивлячись на карту зараз, я розумію, що від станції метро Vallcarca йти трохи меньше.

Screenshot_9.png

Але зараз не про то. Біля парку є східці, але є й ескалатор, що мене на той час просто врятувало.

IMG_20160210_125841

Входів у парк декілька, біля кожного є каса та гіди, які зустрінуть, все покажуть та дадуть пам’ятку. Мені пощастило, я напрапила на дівчину, що спілкувалася російською мовою, тож вона мені все дуже доступно пояснила і я потрапила в парк з цієї галереї:

IMG_20160210_131200.jpg

У цій частині парку людей майже не було, так лише поодинокі туристи, такі як і я.

IMG_20160210_131506

Але біля центральної частини, яку легко впізнати по ось цим будиночкам, люду було набагато більше.

IMG_20160210_131750.jpg

Проте так як вперше я приїхала в Парк Гуель у лютому, а це найменьш туристичний місяць, не можу сказати, що мені навіть у центральній частині парку було незатишно від натовпу.

Парк Гуель сам по собі доволі великий, але він ділиться на дві частини. Є місце, в якому ви можете просто погуляти ні за що не сплачуючи, а ось на територію, де знаходяться будиночки та скульптури, що проектував Гауді, вхід коштує 7,5 євро.

IMG_20160210_132205

Ціна не велика , але і не очікуйте, що ви там багато чого побачите. Це не древньогрецький музей. Майже всі принади парку зосереджені в одному місці. В перший свій візит я витратила на парк не більше 30 хвилин.

IMG_20160210_132332.jpg

IMG_20160210_132439.jpg

Проте, насправді, у парку можна затриматися і на цілий день – блукати, роздивлятися скульптури, слідкувати за туристами, вдивлятися в обрій.

IMG_20160210_133115.jpg

Так як часу в мене було обмаль, я побігла далі через будинок Тріас до виходу, бо далі за планом в мене була зустріч з Sagrada Familia. Від пару до Сагради недалеко, 2,5 кілометри. Але я тоді вирішила під’їхати. Квиток мені вдалося купити безпосередньо у водія автобусу, щоправда, решти в першого водія не виявилося, тож прийшлось шукати де розміняти гроші і чекати наступний автобус.

Screenshot_10 Отже, 92 автобусом до Av.Gaudi, а там трошки пішки і…

IMG_20160210_141843.jpg

Не можу вам навіть передати свого захоплення, коли я вперше побачила її, хоча… чогож не можу? Ось будь-ласечка. Відео з сімейного архіву:

А далі я хвилин з 30 ходила навкруги, перепочивала на лаві, робила міліард фото… а все через час, який вказано в квитках. При купівлі квитка, ви обираєте години, в які бажаєте потрапити.

IMG_20160210_142353.jpg

А так як я дуже відповідальна, я не наважувалася зайти раніше зазначеного часу. Тож, коли, нарешті час настав, я вперше зустрілася з храмом, який навчив мене спілкуватися чи то з Богом, чи то з собою. Детальніше про Sagrada Familia ви можете почитати тут.

IMG_20160210_154012

Разом з очікуванням, перебуванням в Храмі та музеї, на Саграда Фамілія я витратила години 2-2,5.

А далі мій маршрут пролягав через проспект діагональ аж до Casa Mila.

IMG_20160210_170321.jpg

Від Сагради до Міла приблизно 2 кілометри навпростець (від сердець до сердець). Проте у Барселоні перехрестя трохи відрізняються від наших і на кожному перехресті ти маєш ще дійти до пішохідного переходу, встати на перетені двох доріг не вийде. Насправді, це дуже корисно для правил дорожнього руху, але коли поспішаєш, трохи нервує.

Screenshot_12.png

Біля будинку Міла я надовго не затрималася. День тоді був не дуже сонячний, що помітно на фото і будинок Міла мені здався не дуже цікавим (ха, наївна я).

IMG_20160210_170534.jpg

Біля Міла я вийшла на найвідомішу вулицю міста. Так, я вважаю, що навіть Рамбла не така відома, як Пассейч ді Грасіа, на якому розташовані найкрутіші офіси, бутіки та готелі. А ще… Будинок Бальйо.

IMG_20160210_171808.jpg

Я побачила його здалеку і ледь не кинулася під колеса автівок. На тому перехресті, мені здалося, пройшло пів життя, так повільно минав час і от нерашті…

IMG_20160210_171813.jpg

…майже-майже…

IMG_20160210_171932.jpg

Будинок Бальйо поруч зі своїми одвічними супутниками – Будинком Амальер та Будинком Бонет.

IMG_20160210_171937.jpg

Як ви можете побачити на фото, не дивлячись на те, що на годиннику було вже майже 5, в черзі все ще повно людей.

Вдовж Пассейч де Грасія дійсно багато великих та цікавих споруд: магазини, кінотеатр, безліч цікавих будинків, які створювали сучасники та послідовники Гауді,  сучасні банки та торгові центри, тощо…

Проте час промайнув дуже швидко і я мала поспішати до Площі Каталонії, щоб встигнути на свій літак назад до вічного Риму.

Screenshot_13.png

 

Отже, підсумовуючи таку пригоду, я можу сказати, що я майже нічого не побачила в Барселоні (а якщо ви гадаєте, що Барселона – це лише спадщина Гауді, то у мене для вас гарні новини – це зовсім не так), проте мені вистачило цих 5 годин, щоб зрозуміти, що це місце варте моєї уваги і наступного разу я приїхала туди на цілих 7 днів і встигла подивитися майже все і дуже послідовно. Та це вже зовсім інша історія.

Тревел-реаліті тепер і в Копенгагені

А ви знаєте, як звучить Копенгаген мовою оригіналу? Слухайте.

viber image

Їхали в Копенгаген на нічному автобусі, на всі автобуси ми бігли,
 бо навігатори нас підводили і ми спізнювалися. 
Спали дуже погано, досипали на станціях, там же вмивалися,
 чистили зуби і так далі. Пили каву і з новим запалом йшли гуляти.
 У Копенгагені оселилися в хостелі, всі зручності були,
 але до нас підселили малоліток і це було жахливо, 
вони прийшли в 4 ранку, п'яні, обкурені і шуміли всю ніч, 
на нас не звертали уваги, а адміністрація взагалі в іншій 
будівлі була. Місто дуже сподобався, хоч погода така,
 що 5 хв. дощ 5 хв. сонця, ввечері під проливним дощем
 йшли в християнами, але нічого та не застали, було темно
 і погода не дуже. Тому грілися в кав'ярнях і знову на слідуючий
 ранок мало не спізнилися на літак.
Screenshot_12

Розвідка Боєм: Барі місто-музей

Коли я розповідаю як пролітаю по двум-трьом новим містам за день, дехто дивиться на мене з недовірою. Бо що можна подивитися за декілька годин? В чомусь вони праві – подивитися місто, щоб сказати “я бачив все” неможливо ні за 4 години, ні, тим більш, за 2 години. Але можна відчути місто. Наведу приклад: у Барі, про яке піде мова далі, ми провели години чотири, поблукали містом, поїхали… і тепер мріємо про велику подорож до Барі.

_DSC0247

А на велику і відому Болонью в нас був відведений цілий день. Ми силували себе поблукати там ті самі 4 години і зрозуміли, що наврядчи повернемося до цього міста. Наведу ще приклад: Пезаро, Анкона, Сенігалія – ці міста ми продивилися за один день. І можу сказати, що побачили все. І якщо до Пезаро, до його ласкавого моря, повернутися хотілося б, то до його сміття – ні. А от в Сенігалію можна було б повернутися – затишне місто. Але ми пройшлися всюди. В Рокка Ровереска я обнишпорила кожен закуток наче шукала живого Чезаре Борджа (ну, я ж колись поїхала в Рим шукати докази вбивства ним Хуана), і диво яке – не знайшла.

_DSC0824.JPG

Я не знайшла Чезаре, не знайшла місце, де він стратив своїх капітанів (до речі, якщо будете шукати, не будьте такими бовдурами як я, то було не в Рокка Ровереска, а тут), я втратила Болонью, не подивилася Імолу та Феррару, але я знайшла Барі. І знайшла себе в його ломаних вулицях і місцевих жителях – музейних експонатах.

дерев в старій частині міста майже нема, проте є безліч кадок, вазонів та кущів

дерев в старій частині міста майже нема, проте є безліч кадок, вазонів та кущів

Воу, воу, оце мене понесло. До місцевих ще треба дійти, бо й навіть доїхати.

Ми прилетіли рано, годині о 9. Так як багажу не було, то вже хвилин за 10 ми відшукали автобус до міста.
_DSC0272.JPG

Діставшись Bari Centrale, підгрузили мапу і рушили вперед. Одразу біля вокзалу нас стрів Монументальний Фонтан з шільдами та скорпіонами.

_DSC0037

Трохи глибше по площі Альдо Моро зустрічаємо і його бюст, а ще за квартал звідти – парк, біля якого – університет того самого Альдо Моро.

_DSC0045

Студентів не було зовсім. Лише вихідці з Африканського континенту деінде. Тоді нам здалося, що їх там багато (це ми ще Болоньї не бачили просто).

_DSC0262

Далі минаємо структуровані вулиці з дорогими бутіками, цікавими вітринами та магазинами косметики і бачимо вдалечі щось розкішне і панське.
_DSC0254
Різко змінюємо напрям руху і несемось вперед – театр. Театр Петруцеллі, збудований ще у 19 сторіччі на кошти заможної сім’ї, чиє ім’я тепер і носить. У 80-ті роки минулого сторіччя тут виступали Лучано Паваротті та Рудольф Нурієв.
_DSC0056
Біля театру спіймала себе на двух думках: дме і пахне морем. Так, в кварталі за театром – море.
_DSC0082
В той день штормило, вітер підіймав чималі хвилі, але хвилерізи з легкістю їх трощили і до набережної докочувались вже не хвилі, а хвильки.
_DSC0078.JPG
Але чорні. Таким чорним ніколи не було навіть Чорне море.
_DSC0079.JPG
Не уявляла, що море може бути таким, наче по чернозему розлитим. Але, мабуть, на то є одразу дві причини:
1. Шторм.
_DSC0088
2. Ми були одразу біля порту.
_DSC0068
Там же, до речі, і рибний ринок, робота якого, хоч і ледь-ледь, але все одно продовжувалася.
_DSC0099.JPG
Одразу біля набережної – площа Феррарезе, на якій колись було розкопано ділянку дороги, збудованої ще імператором Траяном у далекому (ну, дуууууже далекому) 109 р.н.е.
_DSC0102.JPG
А далі – Старе місто. Вулиці крутять тебе, вертять, заманюють у вузкі тунелі з образами та маленькими статуями святих та Діви Марії.
Але якби тебе не носило по тих вулицях, оминути два найголовніші собори – Святого Сабіно та Святого Миколая – не вдасться.
_DSC0134
Вони відрізняються від звичних нам Церков, Соборів та Храмів не лише простотою екстер’єру (простотою, але не красою), а й стриманістю інтер’єру.
Тут нема неймовірної кількості статуй, образів та символів. Навпаки – вікна в Сан-Сабіно тримають слони.
_DSC0112.JPG
Вище… ні, не черепахи. Горгульї.
_DSC0111
І здавалося б, ну де в Італії слони? Та лише в історії! бо безліч війн, в яких нинішні Італійські землі брали участь, подарували не лише воєнні здобутки, а й знайомство з безліччю всього нового – зі слонами у тому числі.
_DSC0110.JPG
Орнамент, що обплітає контури вікна мені чомусь нагадує щось східне.
Як я вже казала, інтер’єр дуже простий і лаконічний, але мені, наприклад, в ньому набагато просторіше і спокійніше. Стеля – перекриття балок, стіни – світлі, неф відгороджений арками, що тримаються на таких же світлих колонах.
_DSC0130
Перед собором немає великої площі, немає нічого, щоб відривало собор від міста. Трохи ліворуч ще одна церква Святого Джакомо. Двері в ній дуже старі, тому прохід прикритий червоною оксамитовою рядниною.
_DSC0131.JPG
Всередені базиліка кардинально відрізняється від Сан Сабіно. Окрім її чарівного барочного інтер’єру, там ще лунає спів хору. Можливо, то лише запис, а можливо й янголи.
_DSC0132.JPG
Після всього побаченого необхідно було зробити паузу і почастувати себе смачнущою італійською кавою. Хто шукатиме – знайте, ось тут:
Screenshot_1.png
Смачна кава, приємні люди, свіжі круасани і будівельник з такими блакитними очами, що, здалося, наче я знаю, чому море в Барі – чорне. Вся морська блакить в його очах:
blueeyed.jpg
або в його:
preview
_DSC0146.JPG
Одразу навпроти виходу – старий замок, біля якого безліч туристичних груп. Вартість квитка – 8 євро. Castello Normanno Svevo був збудований у 1131 році королем Сицилії Рожером ІІ на руїнах більш старого візантійського укріплення.


Ми вирішили не заходити, а пішли блукати далі. Маленькі вулички раз по раз приводили нас до ще одного собору – Roman Catholic Archdiocese of Bari-Bitonto.

_DSC0168

На жаль, подивитися Собор зсередини в нас не вийшло, проте ми знали, куди саме ми йдемо і знали, що соборів в нас ще буде вдосталь.

_DSC0154

натрапили на місцевого Хатіко

Найголовніше в Барі – це навіть не Собор Святого Миколая. Це – мешканці, які не ховаються на високих поверхах чи за високими парканами. Вони живуть своїм життям, а ти блукаєш, зазираючи в їх домівки. Ось така картина в Барі – більш ніж нормальна.
_DSC0189.JPG
Але буває й ще цікавіше. Ми йшли по вулиці, зазирали у внутрішні дворики, фотографували двері, зазирали за них.
_DSC0238
І раптом за однією з дверей трапився не двір, а вітальня. У вітальні сиділи люди. Вони подивилися на мене, я на них… я в шоці, їм – пофіг.

_DSC0237

Далі була церква Святого Миколая, але ця перлина Барі варта окремого допису, на який я наважуся найближчим часом.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Ми ж, після відвідин собору, зазирнули до крамниці з сувенірами, та рушили далі. Бо попереду на нас чекало приголомшливе місто Лечче.

Тревел-реаліті: напитися з гірського потоку

Саша поїхала сама до Норвегії. А Саша – ще та відчайдуха, сидіти на місці вона не буде, про це я писала раніше. Як гірська кізочка вона блукає горами та надсилає мені чудові відео:

Найголовніше культурне будівництво сторіччя – Гамбурзька Філармонія

Як ви вже помітили, останнім часом я мало пишу,
повністю довірившись своїм друзям.
І цей раз – не виключення.
Я мрію побачити об’єкт, про який піде мова у цьому дописі,
а от Марія вже його побачила.
І розповіла, що ж то за головне культурне будівництво сторіччя. 

І так, в моєму славному турі від #eurotrips маршрут був прокладений через Гамбург.
Німецька Венеція, портове місто, яке виявилосяся для мене повним сюрпризів, але про нього, я б воліла поговорити іншим разом 🙂
А поки, ось рада поділитися однією з його пам’яток:
Гамбурзька філармонія на Ельбі

Screenshot_2

Відкрита вона була в січні 2017 року.
Зведення концертного залу зайняло 10 років і коштувало міській владі 789 млн євро при початковій вартості в 77 млн.
Звичайно, в першу чергу після оглядової екскурсії я просто помчала шукати цю красуню!

Screenshot_3

Вид на філармонію з води:

Screenshot_4

Один з моїх місцевих друзів розповів, що абсолютно безкоштовно можна піднятися на оглядовий майданчик і насолодитися видами в усі 4 сторони.
Тут тобі і Ельба з видом на причали, з іншого боку можна поспостерігати за тим як далеко в далечінь йдуть склади (2 паралельні вулиці, які тягнуться майже 1,5км і занесені в список ЮНЕСКО).

Screenshot_5

Сама будівля називається культурним “будівництвом століття” і мені здається, не дарма!
Усередині будівля виглядає потрясно!
Елегантне поєднання чорного і пастельних тонів в поєднанні з дзеркальними поверхнями не залишить байдужим нікого)
А тут інформація для перфекціоністів :D, я підслухала сусідню екскурсію, і дізналася про те, що для того щоб отримати такий натуральний безлад і хаотичність в забарвленні підлоги, кожен камінь був пронумерований і поставлений в певне місце:

Screenshot_7

А ось і сам вихід на оглядовий майданчик, цікаве викривлення скляної стіни просто приковує очі:

Screenshot_8

хто зміг відірватися від Маші, і подивитися на вихід… тому медалька

Ще багато можна говорити про архітекторів, дизайнерів, які працювали над цим шедевром.
Можна ще дізнатись про технології будівництва, особливості скла і чому філармонія так по різному відбиває річку в різний час доби, але мені
просто хотілося б поділитися виглядом на Ельбу під час заходу, який ми застали нагорі:

Screenshot_9

Перші мої думки з приводу цього культурного об’єкта були неоднозначні, я ловила себе на думці, чи варті ті 10 років будівництва і ті мільйони які були вкладені в будівництво? Багато що стало на свої місця після відвідин цього чудового місця)
Як сказав Домінік, мій знайомий фотограф і за сумісництвом житель Гамбурга:
“До того як затіяли будівництво там був склад весь в дірках, від якого залишився майже тільки фундамент (який, до речі зберегли) і пара поверхів, а зараз філармонія одна з Перлин Гамбурга, вона перегукується по висоті і видимості з усіма головними церквами міста та вже стала місцевою улюбленицею. ”
І я з Доменіком повністю згодна, від себе ще додам – ​​просто must see в Гамбурзі!
Для тих хто вирішить відвідати це чудо, ось адреса: Platz der Deutschen Einheit 1, 20457 Hamburg, Німеччина

BONUS:

 

 

ДЯКУЮ, МАРІЯ!

Ексклюзивно з Норвегії: Тревел-відчайдуха сама в горах

Коли вона сказала, що поїхала до Норвегії сама, я навіть не збентежилась, бо по-перше Саша колись проїхала всю Азію, а по-друге, ну, камон… ну що може статися з людиною в такій чемній країні? Але хто ж знав, що ця відчайдуха майне сама в гори ще й в НЕ_СЕЗОН.

MomentCam_20171026140453
На моє питання, де вона взагалі, я отримала наступне:

 В Одда, там є маршрут для hiking .. 
Місця по горах полазити .. Мені всі говорили, мовляв,
 не їдь - не сезон .. 
Але один сказав: їдь, там красиво і не страшно ... 
Ну я думаю, чого б ні .. Звичайно поїду .. 
Промокла, всі черевики в воді .. Це було не hiking, а swimming.
 Вода всюди, з неба, під ногами .. 
Це все мокрий сніг, під яким струмки ..
 Коротше я одна була, але цікаво, головне до темна встигнути,
 так як крім Ахмеда ніхто не знав, що я там ..
 Це зона активна влітку ..
 Там стежать, реєструють людей які йдуть і потім виходять

КРІМ АХМЕДА НІХТО НЕ ЗНАВ, ЩО Я ТАМ

MomentCam_20171026145508

Ну і напрошується питання: Саша, як тобі?

Я хочу попередити, що на правах єдиного в світі кіпіш-мастеру, я дуже не рекомендую повторювати щось подібне.

ой, Дашка, були моменти коли там думала заблукала ..
 Але потім знаходила шлях .. 
Взагалі маршрут влітку, якщо взуття хороше, то, думаю, легкий

Але ти туди поперлася майже взимку 

Як там Саша буде блукати далі, куди вона поїде ще та чи не посивію я за час її мандрівки – це все дізнаємось пізніше. А поки Саша десь в горах,  я сиджу на стулі, заздрю та захоплююся цією відчайдушною дівчиною!