Бергамо – затьмарений Міланом

Більшість людей, хто летить у Мілан, прилітає у місто Бергамо, але швидко стрибає до автобуса на Мілан і за 30 хвилин виходить біля Milano Centrale і поринає у велич Мілану, більше ніколи не згадуючи про маленьке Бергамо. Проте ті, кого доля завела у Бергамо, вже не зможуть не згадати це маленьке, проте таке затишне місце. Хто бачив захід сонця з Rocca di Bergamo, той вже ніколи його не забуде.

…Далі

Натхненні Італією в Берліні

Schloßbrunneno чи Begasbrunnen, а по нашему просто – Нептун.

DSC_0026
Фонтан у Берліні поруч з берлінською телевежею. Насправді, він поруч з Марієнкірхе, але башта теж там.

Так от, окрім того, что статуї фонтану неймовірно прекрасні (ну, звісно, це ж барокко, тобто вже необарокко, фонтан було завершено у 1891 році), вони ще мають неабиякий сенс. Найвиличніша статуя – Бог Нептун, повелитель морів та океанів, а навколо нього 4 жіночі фігури, в яких автор чудово поєднав вроду та силу, так ось ці панні сімволізують 4 найбільші ріки Рейн, Вісла, Ельба, Одер.

DSC_0030.jpgПеред вами панна Рейн з рибацькою сіткою та виноградом. Інші ріки можна ідентифікуват по приладдям в руках також. У Вісли чомусь бревно (можливо, тому що рікою сплавляли ліс), Одер з кізкою та руном (цікаво, чому?), Ельба з фруктами та колоссям (ну, тут як і з Рейном все зрозуміло).

DSC_0032

Створив фонтан Рейнгольд Бегас, натхненний подорожжю в Італію ( 😂 не лише мене вона надихає), ну й справді, як можна не згадати фонтан 4 річок у Римі?

rome-466962_640
До речі, спочатку фонтан стояв не там, де зараз. Раніше він був перед міським палацом, але під час війни фігури зазнали ушкоджень, фонтан розібрали (так, це можливо, навіть при нас вони діставали крокодила звідкись з-під фонтану) та сховали.

DSC_0028

Після того довго реставрували і нарешті у 1959 році виставили туди, де він знаходиться зараз.

Потрачено: Болонья під сонцем та під снігом

Наші пригоди в Болоньї почалися з очікування на час заселення в кав’ярні з дуже помічними китайцями, які привітно всміхалися, заварювали чаї, каву, гріли бутерброди. Але очікування затяглося і в нас почалося легке вигоряння. В мене це відчуття підсилювалося думками про те, що завтра мені доведеться покинути Італію, та що я не продивилася всі міста, які планувала. Але я заспокоювала себе тим, що в нас сьогодні є цілий день на Болонью і ми зможемо повністю вивчити місто.

Перший піт-стоп ми зробили недалеко від апартаментів, які знімали. І була це Церква Святого Серця Іісуса.

_DSC0195

Це доволі молода церква. Будівництво почалося у 1901 році, а завершилося у 1912. Знаходиться вона по вулиці Джаккомо Маттеоті, одразу навпроти площі Дона Антоніо Гавінеллі, пам’ятник якому закоханим поглядом дивиться на церкву.

_DSC0205

Антоніо Гавінеллі – священик, що зміг відновити купол церкви після землетрусу 1929 року, а потім і після бомбардувань другої світової війни. Пізніше Дон Антоніо створив журнал “Святого Серця”, але найголовніше його діяння – це відкриття притулку для дітей.

_DSC0201

Пам’ятник важко порівнювати з Мармуровою Вуаллю або викраденням Прозерпіни, проте, на мою думку, автору вдалося створити живі очі та живий погляд у бронзової фігури. А ще є щось в цій недосконалості дитяче, що нагадує про створення доном Антоніо Гавінеллі притулку.

_DSC0204

Далі ми перейшли довжелезний прохід з однієї сторони вокзалу до іншої, побачили тих самих ромських вартових, познайомилися з 20% податком на обмін грошей у пункті обміну, та в “чудовому” настрої вийшли до туристичної зони Болонії. Одразу поруч із вокзалом побачили арку – Porta Galliera.

_DSC0224

У середньовічні часи це були одні з воріт міста, а сама Болонья починалася за ними, тому, думаю, це дуже правильно, що вокзал збудували саме тут.

Біля арки цікаві барельєфи з фавнами та німфами:

_DSC0211

А під нею середньовічні знаряддя та руїни, можливо, фортифікаційних споруджень:

_DSC0218

Вважається, що Porta Galliera є воротами, в яких найкраще зберігся орнамент.

_DSC0219

До цих воріт ми повернемося пізніше, а з цієї сторони все, що ми змогли роздивитися, це Ватиканскі Ключі.

_DSC0220

 Повністю пройти через ці ворота, щоб відчути себе середньовічним пілігрімом, неможливо –  прохід перекритий, проте пройтися під ними таки нам вдалося. І скажу… це було не дуже приємно. Бо добре, коли все відкрито для туристів, але деякі (сподіваюсь, не_туристи) використовують це місце як публічний туалет і маю сказати, що сморід, який ми відчули під аркою, буде зустрічатися в Болоньї майже у кожному більш-менш втаємниченому місці. Тож до цього треба бути готовим… принаймні, морально.
_DSC0232
Одразу за аркою знайомимося ще з двома пам’ятками Болоньї – Сходи Пінчо та пани, що у денний час засідають у парку, та чомусь поруч з ними постійно тхне травичкою. Але давайте про сходи.
_DSC0235
Майже з самого низу наз зустрічає фонтан з Німфою та морським конем, по боках від якого барельєфи.

 

 

 

 

 

Саме звідси починається Парк Монтаньола (Parco della Montagnola). Це один із старійших зелених острівців в Болоньї, який було відкрито вперше ще у 17 сторіччі.
Всередені парку у 1888 році було збудовано фонтан на честь проведення виставки “Еміліана”, присвяченій регіону Емілья-Романія. Всередені фонтану велетенські черепахи.
_DSC0244
З боків лев, що наздогнав буйвола…

 

 

 

 

 

Морські серени

 

 

 

 

 

Та протистояння тигра та змії.

_DSC0252

Скульптури ці були зроблені відомим італійським скульптором того часу Дієго Сарті з найдорожчого на ті часи матеріалу – цементу. Можу сказати, що скульптури дійсно вражають своєю могутністю та деталізованістю.

Дехто у парку не старіє ані душею, ані тілом.

_DSC0250

Всередені парку знаходиться дитячий садочок, огороджений парканом. Потрапити на територію садочку можна лише зв’язавшись з вихователем через комунікатор. Вільно потрапити на територію дитячого садочка неможливо. Воно й не дивно. Мені було у парку трохи ніяково, тому що, не дивлячись на те, що це четвер, обідній час, навкруги лише ті самі хлопці від яких тхне травою. Вони гуртуються по 3-7 осіб, дехто відпочиває на лавочках, дехто безпосередньо на газонах.

_DSC0256

_DSC0257

Біля виходу з парку на площу 8 серпня, під монументом загиблим 8 серпня 1848 року (Дата ознаменовує переможний бій поблизу Монтаньоли між громадянами і військами австрійської імперії) також зустрічаємо цих поважних панів.

_DSC0258

І здавалося б, ну що вони мені зробили? Вони мене не чіпають, я  – їх, бо ще можуть у расизмі, не дай Боже, звинуватити. Ні, шановне панство, ні в якому разі! Ніяких питань не було б, якби вони не смалили травичку-муравичку усюди.

Тож, коли ми вийшли на площу 8 серпня, мені вже хотілося кинути все та поїхати з Болоньї і ніякі сартівські леви мене б не зупинили.

_DSC0261

Але ми вже пугані, тож пішли далі.

_DSC0264

Перше, що нам зустрілося на площі 8 серпня – оцей монумент.

_DSC0268

На жаль, ідентифікувати що це, та на честь чого було встановлено, так і не вийшло, тож ми потроху продовжили свій рух у стару частину міста. Я була впевнена, що Старе місто – це саме те, що нам туристам потрібно і була готова закохуватися у Болонью.

_DSC0270

Проте Болонья була не готова до мого кохання, тож старе місто зустріло нас досить модерновим мистецтвом і ми посунули далі, аж доки не опинилися у Венеції.

_DSC0273

На картах Болоньї є навіть позначка цього місця, називається воно finestrella, що перекладається як вікно.

На жаль, на вулицях Болоньї доволі брудно і мені було трохи соромно за місто, в яке я привезла друзів, проте ми вийшли до цієї будівлі і я вже вирішила, що зараз все налагодиться.

_DSC0276

Але ні, виявилось, що це навіть не опера. Проте це галерея.

_DSC0277

Нам все більше траплялися якісь недоречні для туристичного міста речі, людей майже не було, будинки доволі звичайні, якщо, звичайно, не брати до уваги те, що вони все ще на підпорках.

_DSC0285

Вся Болонья, як ви знаєте, складається з великої кількості вулиць з незвичними для нас пішохідними частинами. Виглядає це ось так:

_DSC0286

Для мене, людини, в якої не складаються стосунки з машинами, такі пішохідні вулиці – дуже зручні: ніхто не заїжджає на територію пішоходів, ніхто не залишає там машини. А головне – більшість таких вулиць знаходяться над дорогою, тому машини просто фізично не можуть потрапити на цю територію.

Проте машин у Болоньї – нереально багато.

_DSC0295

Ми побачили цю церкву Святого Мартіна здалеку, бо поруч із нею височіє діва Марія…

_DSC0293

…проте підступитися до церкви не могли, бо одразу перед нею офіційна парковка.

Screenshot_1.png

Така кількість машин, зачинена церква, пописані стіни, парк з ароматом трави та інші запахи зробили свою справу з настроєм і мені хотілося вже зачинитися в орендованій квартирі, залізти під ковдру і ридати як мала дитина. Але мій друг знає, як виправити ситуацію навіть тоді, коли це здається неможливим. Якимось дивом він знайшов маленьке затишне кафе Рубік з дуже смачною кавою та handsome barista.

_DSC0313

Інтер’єр закладу складається не лише з гарного бариста, який робить гарну м’яку каву, а й з безлічі музикальних касет, які власник закладу почав збирати ще дуже давно, а потім до нього стали долучатися гості закладу.

Поруч із дверима знаходиться касетний програвач, тож кожен може обрати касету та насолодитися записом.

А ввечорі з Рубіка транслюють фільми та відео-кліпи, щоправда про це я дізналася лише коли вже повернулася додому. У Рубік стікається цікава неординарна молодь.

_DSC0305

Кава та карі очі баріста зробили свою справу і я знайшла в собі сили дати Болоньї ще один шанс, але їй він був до дупи.

_DSC0321

Такого безладу, який я побачила на площі Верді я не бачила ніде… ну, може хіба на Лампуньяно о 5 ранку було гірше. Студенти сиділи прямісенько на площі. І це, нібито, круто, але на тій самій площі дзюрила собачка і валялися купи сміття.

_DSC0324

А що там в кутку за елітне помешкання для одвічних студентів, я, навіть, припускати боюся.

_DSC0322

Пьяцца Вердці – це дуже популярне серед туристів та студентів місце. Для мене воно цікаве тим, що, можна сказати, одразу на площі знаходиться театр небувалої краси (всередені) Teatro Comunale di Bologna.

View this post on Instagram

#teatrocomunalebologna #lyrictheatre #bologna

A post shared by Bruno Damini (@bruno.damini) on

А по вулиці Дзамбоні, що перетинає площу Верді знаходиться ну дуже багато важливих для міста будівель – Alma Mater Studiorum Università di Bologna. Головний корпус університету Болоньї, старійшого безперервно існуючого університету. Бібліотека гуманітарних наук, юридична бібліотека, головна бібліотека Універсітету.

_DSC0326

Мені здається, що там можна просто стати десь між ними і знання самі знайдуть тебе.

По вулиці Дзамбоні 22 знаходиться Юридичний факультет Болоньського універу, на воротях в червоних чоботях охорона.

_DSC0335

Проте я, як чемна дівчинка, вирішила все ж таки перепитати, а чи можна хоча б зиркнути на подвір’я. Нам дозволили.

_DSC0338

Скажу вам, це не просто будівля. Це – Palazzo Malvezzi. Палац Мальвеззі в якому зараз розташовується Юридичний факультет Болонського університету, носить ім’я сім’ї Мальвеззі, прославленого італійського роду, відомого в Італії з 13 століття (можливо, вихідці з Німеччини).

_DSC0344

У 1488 році Малвецці взяв участь у змові проти Бентівольо, після чого сім’я була позбавлена ​​свого багатства до 1506 року, коли Бентівольо був вигнаний з міста. Тоді ж Мальвеззі повертають всі свої регалії та титули. У 1931 році палац був викуплений адміністрацією Болоньї. Антикварні меблі і предмети інтер’єру не входили в угоду і були продані на аукціоні, а будівля відразу ж піддалася реконструкції та перебудові. Реставрації проводилися під керівництвом архітектора Еміліо Боселлі.

_DSC0340

У Болоньї дуже дивно поєднується сучасне мистецтво з класичним.

_DSC0347

Проте деколи сучасне виглядає дуже привабливо.

Piazzo Rossini

Via Benedetto XIV, 2-4

Одразу навпроти юридичного факультету знаходиться Велика церква Святого Джакомо, в яку ми також не змогли потрапити, проте побачили чудову альтернативу великим написам на білих листах паперу:

_DSC0354

Вхід до церкви охороняють леви.

_DSC0352

…ну, про те, що леви бувають дуже різні я вже розповідала.

Деінде у Болоньї трапляються справді чарівні будівлі.

_DSC0365

Такі як Fantuzzi Palace на Via San Vitale

_DSC0366

Палац було побудовано ще у 1517 році Андреа да Форміджіне. Фасад з ашларськими колонами був введений в експлуатацію в 1521 році Франческом Фантуцці; різьблені слони з вежами над кутовими нішами відносяться до сенаторського сімейного герба.

_DSC0368

Скільки б я не подорожувала, для мене все одно дуже дивно, що ось на такій вузькій вуличці можуть пересуватися автобуси чи тролейбуси, але так… у лівому нижньому кутку фото можете побачити жовту розмітку.

Але якими б чарівними не були деякі будівлі в Болоньї, їм дуже не вистачає, як кажуть, жіночої руки. Іноді мені здавалося, що поки ми їхали з Ріміні в Болонью, в місті пройшов ураган, позривав шибки, розкидав сміття, розірвав штори.

_DSC0372

Бо іншого пояснення я не знаходжу. Палаццо Годолі.

У будівлі XVI століття розташовані деякі сліди 14 століття у внутрішньому дворику. Сходи, створені в часи пізнього ренесансу, прикрашені скульптурами. В одному з залів двоповерхового палаццо – камін з дворянським гербом та кам’яна стеля із декораціями шістнадцятого століття; Інша зала, менша, має прикраси дев’ятнадцятого сторіччя, а в центрі стелі – розпис Клементе Альбері.

_DSC0373

Зайти у Палаццо я не наважилася, проте зазирнути – звичайно ж.

_DSC0374

Біля входу нас зустріла оця скульптура і бюст поважного пана:

_DSC0375

Під ногами нагадування, що це вам не просто так, це палац.

_DSC0376

А на стіні біля дверей ще одне нагадування

_DSC0377

Дехто самостійно прикрашає свої будинки.

_DSC0379

Але є місця, які стають культовими раптово. Наприклад Проїзд Ізолані. Корте Ізолані – це критий проїзд, який з’єднує дві основні артерії історичного центру Болоньї: Віа Маджоре та Віа Санто Стефано.

_DSC0380

Цей маршрут був відкритий в 1995 році після реставрації архітектором Марини ді Моттола палаццо-комплексу Ізолані, який все ще належить братам Гультейро та Франческо Кавацзі Ізолані.

Всередені довжелезного переходу безліч кав’ярень, ресторанів та магазинів, а з іншого боку – середньовіччя.

_DSC0389

І зараз це я у гарному сенсі. Бо площа з усіх боків замикається старими будівлями з бюстами,

_DSC0384

арками та дивними балконами… для тих, хто хоче бути ближче до своїх сусідів.

_DSC0391

На площі працюють ресторани, гуляють туристи та святкують завершення універу студенти.

_DSC0385

А у центрі площі – комплекс рілігійних споруджень Санто Стефано. Вхід безкоштовний.

_DSC0398

_DSC0399

а щоб потрапити у церкву 11 сторіччя маєте вкинути щось у скриньку з пожертвами

_DSC0400

Церква, маю сказати, доволі незвичайна. Чи то нам пощастило з сонячним промінням, чи тут завжди так дивовижно.

_DSC0407

На той час, не дивлячись ні на що, чи ми самі так себе накручували, чи що, але сміття нікуди не ділося, народ нам не посміхався, тож ми вирішили, що дивимося башти, головну площу і йдемо в апартаменти.

_DSC0412

Ні, я не можу сказати, що Болонья не гарна, скоріш, вона дуже своєрідна.

 

 

 

 

 

Я навіть не хочу знати скіко тим підпорам сторічь.

_DSC0425

Головною пам’яткою Болоньї є дві нахилені одна до одної вежі. В одну з них – башту Азінеллі можна піднятися пішки. Але підніматися вище ніж на Львівську ратушу. Ми вирішили не робити цього, але якщо хтось надумає, оссьо вхід:

_DSC0436

Майте на увазі, вхід платний (кажуть, що 3 євро, але я за то не відповідаю).

_DSC0438

Перед баштами стоїть монумент Святому Петроніо.

_DSC0439

Цікавинка башт в тому, що вони наче нахилені одна до одної. Башта Азінеллі має висоту 97 метрів, кут нахилу 1,3 градуси, різниця між основою та найвищою позначкою – 2,2 метри. У підніжжя башти є магазинчик з дуже цікавими роботами ручної роботи. Але ціни там також не маленькі.

 

 

 

 

 

Башти стоять на перетені 5 доріг, а за ними є місцинка для відпочинку.

_DSC0456

Оцей пан, мабуть, не дуже хотів, щоб я його фотографувала. Але мені було вже все одно.

_DSC0459

_DSC0462

В Болоньї ми неодноразово зустрічали молодих людей на дуже дорогих машинах, але, на щастя, пересуваються вони на них на нормальній швидкості.

_DSC0466

Від двох башт до головної площі міста ведуть галереї з бутіками та дорогими магазинами.

_DSC0470

…що правда деінде вони перетинаються острівцями велосипедних парковок.

_DSC0490

Ми не пройшли й 5 хвилин, як вийшли до головної площі міста – Пьяцца Маджоре та Церкви Святого Петроніо.

_DSC0537

Вхід до Собору безкоштовний, а от якщо ви захочете фотографувати, необхідно буде заплатити, отримати спеціальний браслет відповідного кольору і тоді матимете право.

_DSC0539

На привеликий жаль, мене Собор не вразив, всередені він здався схожим на продовження площі. А ззовні… ну, я ще не готова до такої еклектики.

 

 

 

 

 

На площі безліч туристів і місцевих, які просто сидять на сходах собору та спостерігають одні за іншими. А карабінери за всіма разом.

_DSC0551

Також на площі розташовується Palazzo Comunale.

_DSC0568

Трохи далі мав би бути фонтан Нептуна, але Болонья і тут нам показалу фігу. Фонтан зачинено на реконструкцію.

_DSC0569

Це стало останньою краплею мого настрою і ми пішли до наших апартаментів, блукаючи численними галереями середньовічних побудов, обминаючи безліч безхатчинків та жебраків (це важливо, бо в жодному італійському місті до того я не бачила їх в такій кількості).

Я вже писала про те, що Болоньці трохи дивно іноді прикрашаюь свої будівлі.

_DSC0578

Але іноді яскраво блакитні квіти на тлі коричневої будівлі, як ковток свіжого повітря.

_DSC0579

Не оминула Болонію і любов до вишуканих аксесуарів на двері.

_DSC0581

Ну і звичайно ж… яке Італійське місто без пам’ятника Гарібальді.

_DSC0583

Вело-парковка поруч із вокзалом.

_DSC0591

Підсумовуючи, маю сказати, що Болонья мене не вразила і я швидше за всіх летіла в апартаменти, щоб залізти під ковдру, заснути, щоб день, коли ми повернемося додому, настав якомога скоріше. Тому й такий плакат викликав у мене найщіріщі емоції.

_DSC0604

 

 

 

 

 

 

 

 

PS Але пройшов рівно місяць і 13 листопада в Болоньї насипало снігу. Містяни почали завалювати інстаграм сніжними фото, а я в той самй час виклала в інстаграм фото з Юридичного Факультету і пішла блукати геотегом…

…і все… так шо далі буде.

Мені була потрібна мета аби поїхати в Калабрію. Мета є, дайте грошей.

Коли прокидаєшся зранку, чогось лізеш в інстаграм, а там:

Мені потрібна була причина поїхати до Калабрії. ОССЬО.

Як Ви вже зрозуміли, містечко Тропеа знаходиться у регіоні Калабрія на Тірренському морі.

Screenshot_2.png

Населення всього 6509 осіб (на 2014 рік), майже 5% – іноземці. Друга за кількістю іноземна меншина – українці (майже 1%).

MomentCam_20171101105544Візьміть ще одну, будь-ласечка! Я себе добре поводитиму.

View this post on Instagram

#tropea #calabria

A post shared by Silvija Pe (@silvijape) on

Дістатися цього чудового містечка дешевше за все (і найшвидше) потягом. Від Риму вартість квитка (з пересадкою) – 24 євро. Час в дорозі – близько 7 годин.

Screenshot_3

Винайти помешкання у Тропеї можна починаючи від 700 грн. за добу (але це вже окремий будиночок). Найкраще за все знімати помешкання через booking.com.

І головне! Не забувайте, що…

All those Calabraise do the mambo like a crazy!

Розвідка Боєм: Барі місто-музей

Коли я розповідаю як пролітаю по двум-трьом новим містам за день, дехто дивиться на мене з недовірою. Бо що можна подивитися за декілька годин? В чомусь вони праві – подивитися місто, щоб сказати “я бачив все” неможливо ні за 4 години, ні, тим більш, за 2 години. Але можна відчути місто. Наведу приклад: у Барі, про яке піде мова далі, ми провели години чотири, поблукали містом, поїхали… і тепер мріємо про велику подорож до Барі.

_DSC0247

А на велику і відому Болонью в нас був відведений цілий день. Ми силували себе поблукати там ті самі 4 години і зрозуміли, що наврядчи повернемося до цього міста. Наведу ще приклад: Пезаро, Анкона, Сенігалія – ці міста ми продивилися за один день. І можу сказати, що побачили все. І якщо до Пезаро, до його ласкавого моря, повернутися хотілося б, то до його сміття – ні. А от в Сенігалію можна було б повернутися – затишне місто. Але ми пройшлися всюди. В Рокка Ровереска я обнишпорила кожен закуток наче шукала живого Чезаре Борджа (ну, я ж колись поїхала в Рим шукати докази вбивства ним Хуана), і диво яке – не знайшла.

_DSC0824.JPG

Я не знайшла Чезаре, не знайшла місце, де він стратив своїх капітанів (до речі, якщо будете шукати, не будьте такими бовдурами як я, то було не в Рокка Ровереска, а тут), я втратила Болонью, не подивилася Імолу та Феррару, але я знайшла Барі. І знайшла себе в його ломаних вулицях і місцевих жителях – музейних експонатах.

дерев в старій частині міста майже нема, проте є безліч кадок, вазонів та кущів

дерев в старій частині міста майже нема, проте є безліч кадок, вазонів та кущів

Воу, воу, оце мене понесло. До місцевих ще треба дійти, бо й навіть доїхати.

Ми прилетіли рано, годині о 9. Так як багажу не було, то вже хвилин за 10 ми відшукали автобус до міста.
_DSC0272.JPG

Діставшись Bari Centrale, підгрузили мапу і рушили вперед. Одразу біля вокзалу нас стрів Монументальний Фонтан з шільдами та скорпіонами.

_DSC0037

Трохи глибше по площі Альдо Моро зустрічаємо і його бюст, а ще за квартал звідти – парк, біля якого – університет того самого Альдо Моро.

_DSC0045

Студентів не було зовсім. Лише вихідці з Африканського континенту деінде. Тоді нам здалося, що їх там багато (це ми ще Болоньї не бачили просто).

_DSC0262

Далі минаємо структуровані вулиці з дорогими бутіками, цікавими вітринами та магазинами косметики і бачимо вдалечі щось розкішне і панське.
_DSC0254
Різко змінюємо напрям руху і несемось вперед – театр. Театр Петруцеллі, збудований ще у 19 сторіччі на кошти заможної сім’ї, чиє ім’я тепер і носить. У 80-ті роки минулого сторіччя тут виступали Лучано Паваротті та Рудольф Нурієв.
_DSC0056
Біля театру спіймала себе на двух думках: дме і пахне морем. Так, в кварталі за театром – море.
_DSC0082
В той день штормило, вітер підіймав чималі хвилі, але хвилерізи з легкістю їх трощили і до набережної докочувались вже не хвилі, а хвильки.
_DSC0078.JPG
Але чорні. Таким чорним ніколи не було навіть Чорне море.
_DSC0079.JPG
Не уявляла, що море може бути таким, наче по чернозему розлитим. Але, мабуть, на то є одразу дві причини:
1. Шторм.
_DSC0088
2. Ми були одразу біля порту.
_DSC0068
Там же, до речі, і рибний ринок, робота якого, хоч і ледь-ледь, але все одно продовжувалася.
_DSC0099.JPG
Одразу біля набережної – площа Феррарезе, на якій колись було розкопано ділянку дороги, збудованої ще імператором Траяном у далекому (ну, дуууууже далекому) 109 р.н.е.
_DSC0102.JPG
А далі – Старе місто. Вулиці крутять тебе, вертять, заманюють у вузкі тунелі з образами та маленькими статуями святих та Діви Марії.
Але якби тебе не носило по тих вулицях, оминути два найголовніші собори – Святого Сабіно та Святого Миколая – не вдасться.
_DSC0134
Вони відрізняються від звичних нам Церков, Соборів та Храмів не лише простотою екстер’єру (простотою, але не красою), а й стриманістю інтер’єру.
Тут нема неймовірної кількості статуй, образів та символів. Навпаки – вікна в Сан-Сабіно тримають слони.
_DSC0112.JPG
Вище… ні, не черепахи. Горгульї.
_DSC0111
І здавалося б, ну де в Італії слони? Та лише в історії! бо безліч війн, в яких нинішні Італійські землі брали участь, подарували не лише воєнні здобутки, а й знайомство з безліччю всього нового – зі слонами у тому числі.
_DSC0110.JPG
Орнамент, що обплітає контури вікна мені чомусь нагадує щось східне.
Як я вже казала, інтер’єр дуже простий і лаконічний, але мені, наприклад, в ньому набагато просторіше і спокійніше. Стеля – перекриття балок, стіни – світлі, неф відгороджений арками, що тримаються на таких же світлих колонах.
_DSC0130
Перед собором немає великої площі, немає нічого, щоб відривало собор від міста. Трохи ліворуч ще одна церква Святого Джакомо. Двері в ній дуже старі, тому прохід прикритий червоною оксамитовою рядниною.
_DSC0131.JPG
Всередені базиліка кардинально відрізняється від Сан Сабіно. Окрім її чарівного барочного інтер’єру, там ще лунає спів хору. Можливо, то лише запис, а можливо й янголи.
_DSC0132.JPG
Після всього побаченого необхідно було зробити паузу і почастувати себе смачнущою італійською кавою. Хто шукатиме – знайте, ось тут:
Screenshot_1.png
Смачна кава, приємні люди, свіжі круасани і будівельник з такими блакитними очами, що, здалося, наче я знаю, чому море в Барі – чорне. Вся морська блакить в його очах:
blueeyed.jpg
або в його:
preview
_DSC0146.JPG
Одразу навпроти виходу – старий замок, біля якого безліч туристичних груп. Вартість квитка – 8 євро. Castello Normanno Svevo був збудований у 1131 році королем Сицилії Рожером ІІ на руїнах більш старого візантійського укріплення.


Ми вирішили не заходити, а пішли блукати далі. Маленькі вулички раз по раз приводили нас до ще одного собору – Roman Catholic Archdiocese of Bari-Bitonto.

_DSC0168

На жаль, подивитися Собор зсередини в нас не вийшло, проте ми знали, куди саме ми йдемо і знали, що соборів в нас ще буде вдосталь.

_DSC0154

натрапили на місцевого Хатіко

Найголовніше в Барі – це навіть не Собор Святого Миколая. Це – мешканці, які не ховаються на високих поверхах чи за високими парканами. Вони живуть своїм життям, а ти блукаєш, зазираючи в їх домівки. Ось така картина в Барі – більш ніж нормальна.
_DSC0189.JPG
Але буває й ще цікавіше. Ми йшли по вулиці, зазирали у внутрішні дворики, фотографували двері, зазирали за них.
_DSC0238
І раптом за однією з дверей трапився не двір, а вітальня. У вітальні сиділи люди. Вони подивилися на мене, я на них… я в шоці, їм – пофіг.

_DSC0237

Далі була церква Святого Миколая, але ця перлина Барі варта окремого допису, на який я наважуся найближчим часом.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Ми ж, після відвідин собору, зазирнули до крамниці з сувенірами, та рушили далі. Бо попереду на нас чекало приголомшливе місто Лечче.

Тревел-реаліті: напитися з гірського потоку

Саша поїхала сама до Норвегії. А Саша – ще та відчайдуха, сидіти на місці вона не буде, про це я писала раніше. Як гірська кізочка вона блукає горами та надсилає мені чудові відео:

Тревел-реаліті: паромом по фьордам та ще раз про важливість відпочинку

Юля наразі подорожує Норвегією. На якийсь час перестала писати, я вже злякалася, думала, що щось трапилося. А вона просто втомилася через велику кількість переїздів. Ось і маємо.
Ще раз нагадую, подорожуючи самостійно, завжди розраховуйте свою поїздку так, щоб мати час на нормальний відпочинок.

Начебто парк, парк сподобався, атмосферний, спокійний з красивим
 видом і опалим листям, а в статуях нічого страшного не бачу,
 просто погляд скульптора на людські відносини.
В Осло дуже дорого, щоб поїсти навіть у звичайній забігайлівці,
 потрібно як мінімум витратити 80 крон (приблизно 260 грн. -
 примітка dartravel), їли ми в основному фалафель і хумус,
 один раз шиканулі і зайшли в веганський ресторан, залишили
 там велику суму грошей, а їжа виявилася несмачною.
На слідуючий день ми каталися по Осло-фьордам, можливості 
далі поїхати не було, так як часу мало і бюджет обмежений. 
У наступний раз почну свій тріп з Бергена.
Природа просто зачаровує, стоячи на кормі парому я пережила
 неймовірні відчуття.

Найголовніше культурне будівництво сторіччя – Гамбурзька Філармонія

Як ви вже помітили, останнім часом я мало пишу,
повністю довірившись своїм друзям.
І цей раз – не виключення.
Я мрію побачити об’єкт, про який піде мова у цьому дописі,
а от Марія вже його побачила.
І розповіла, що ж то за головне культурне будівництво сторіччя. 

І так, в моєму славному турі від #eurotrips маршрут був прокладений через Гамбург.
Німецька Венеція, портове місто, яке виявилосяся для мене повним сюрпризів, але про нього, я б воліла поговорити іншим разом 🙂
А поки, ось рада поділитися однією з його пам’яток:
Гамбурзька філармонія на Ельбі

Screenshot_2

Відкрита вона була в січні 2017 року.
Зведення концертного залу зайняло 10 років і коштувало міській владі 789 млн євро при початковій вартості в 77 млн.
Звичайно, в першу чергу після оглядової екскурсії я просто помчала шукати цю красуню!

Screenshot_3

Вид на філармонію з води:

Screenshot_4

Один з моїх місцевих друзів розповів, що абсолютно безкоштовно можна піднятися на оглядовий майданчик і насолодитися видами в усі 4 сторони.
Тут тобі і Ельба з видом на причали, з іншого боку можна поспостерігати за тим як далеко в далечінь йдуть склади (2 паралельні вулиці, які тягнуться майже 1,5км і занесені в список ЮНЕСКО).

Screenshot_5

Сама будівля називається культурним “будівництвом століття” і мені здається, не дарма!
Усередині будівля виглядає потрясно!
Елегантне поєднання чорного і пастельних тонів в поєднанні з дзеркальними поверхнями не залишить байдужим нікого)
А тут інформація для перфекціоністів :D, я підслухала сусідню екскурсію, і дізналася про те, що для того щоб отримати такий натуральний безлад і хаотичність в забарвленні підлоги, кожен камінь був пронумерований і поставлений в певне місце:

Screenshot_7

А ось і сам вихід на оглядовий майданчик, цікаве викривлення скляної стіни просто приковує очі:

Screenshot_8

хто зміг відірватися від Маші, і подивитися на вихід… тому медалька

Ще багато можна говорити про архітекторів, дизайнерів, які працювали над цим шедевром.
Можна ще дізнатись про технології будівництва, особливості скла і чому філармонія так по різному відбиває річку в різний час доби, але мені
просто хотілося б поділитися виглядом на Ельбу під час заходу, який ми застали нагорі:

Screenshot_9

Перші мої думки з приводу цього культурного об’єкта були неоднозначні, я ловила себе на думці, чи варті ті 10 років будівництва і ті мільйони які були вкладені в будівництво? Багато що стало на свої місця після відвідин цього чудового місця)
Як сказав Домінік, мій знайомий фотограф і за сумісництвом житель Гамбурга:
“До того як затіяли будівництво там був склад весь в дірках, від якого залишився майже тільки фундамент (який, до речі зберегли) і пара поверхів, а зараз філармонія одна з Перлин Гамбурга, вона перегукується по висоті і видимості з усіма головними церквами міста та вже стала місцевою улюбленицею. ”
І я з Доменіком повністю згодна, від себе ще додам – ​​просто must see в Гамбурзі!
Для тих хто вирішить відвідати це чудо, ось адреса: Platz der Deutschen Einheit 1, 20457 Hamburg, Німеччина

BONUS:

 

 

ДЯКУЮ, МАРІЯ!

DARTRAVEL береться за справу і розпочинає тревел-реаліті про подорож мрії

Колись я вже намагалася це зробити з власною подорожжю, але, кажучи правду, у подорожі часу на сон не вистачає, не те щоб писати про щось. А от сидячи в Києві і виконуючи роль “на підхваті”, розказати в режимі реального часу про тих, кто подорожує саме зараз – це я можу.

Почну з того, як я причетна до цієї подорожі.

Увага!

Зараз буде вихваляння.

Концентруємось!

MomentCam_20171024203308

Я її склала!

Ти-дищ!

DARTRAVEL IN AAACTION!

Все почалось 5 жовтня, коли моя колега Юля дізналася, що одна туристична компанія не повезе її в тур. Ну сталося і сталося, можна завжди купити щось нове, але… справа в тому, що Юля мала відділитися від туру у Ризі і летіти далі на фестиваль в Амстердам. З Риги вже були куплені квитки і тут така підстава. До мене звернулися з питанням, як дістатися Риги… ну і понеслася.

У той же день був складений маршрут, у який ввійшли абсолютно всі ті міста, які Юля хотіла відвідати. І жодного зайвого! А головне… ми повністю вклалися в той бюджет, який Юля планувала витратити на груповий тур, який має як свої переваги (наприклад, у вас є гід, за яким треба просто ходити і ніяких ризиків), так і свої недоліки (програма, яку неможливо змінити; зайві міста та зупинки, які тобі не цікаві).

Не буду довго тягнути, ось що розказала Юля про початок своєї подорожі:

"Почалося все з Києва, еколайнс і автовокзалу "Видубичі", 
Гугл мепс показав, що до автовокзалу йти пішки 40 хв, ми ж давай
 викликати таксі, приїжджає водій, каже: 
Дівчата, так ось цей вокзал, в результаті зробили коло
 і вийшли на автовокзалі , який в двох хвилинах ходьби від метро😂
 потім годину чекали поки відремонтують автобус
 і зіткнулися з малоприємними водіями, які дозволяли собі висловлюватися
 нецензурною лайкою і вести себе не дуже належно.
 В автобусі було холодно, на кордоні простояли всю ніч
 і в підсумку дісталися до Пітера за 28 годин.
 Можна зробити висновок, що еколайнс себе не виправдав 
і більше їх послугами користуватися не буду. 
Але не дивлячись на всі мінуси, ми зберегли спокій 
і запаслися хорошим настроєм.

IMG-0c167ff989bb198aa9ce023f3487faa2-V.jpg

Хоч багато хто вважає Пітер містом смутку і туги, у мене 
він викликає позитивні емоції. Хоча б тому що можна змінити
 картинку, побачити друзів, спати всього годину і виїхати
 в 5 ранку в Гельсінкі ..."

IMG-ec25acfd672b765ef1f051d972ee6013-V

 

Далі, як ви розумієте, буде… і буде вже дуже скоро.  А я, прочитавши про ці пригоди з еколайнс, згадала, як і мені не пощастило колись придбати квитки на автобус цієї компанії.

 

Чекаємо на Юліні розповіді вже… за декілька годин. Бо зараз вона летить з Гельсінки в… та я сама не знаю, куди.

Sagrada Familia, бо в кожного з нас своя Свята Родина

На початку цієї статті я хочу зробити дві речі, яких раніше не робила:

  1. Зазвичай, коли я щось пишу в блог чи роблю відео на канал, я маю на меті розказати щось нове про об’єкт, який описую, зацікавити саме історією, легендою, особами, пов’язаними з цим місцем, або об’єктом. Сьогодні я не стану цього робити. Я хочу просто показати.
  2. Коли я потрапила в Саграду, а це було моєю шаленою мрією, я плакала, мабуть з годину. Точніше, я не плакала, просто сльози котилися, а я ховалася за однією з колон. І я не знаю, що зі мною тоді сталося: усвідомлення, що dreams таки come true, чи то захоплення від побаченого, чи пiдібраний ідеально саундтрек, але то було. І якщо саундтрек дійсно міг вплинути на мене і може вплинути на вас, коли ви будете переглядати цей пост, то я хочу з вами їм поділитися: Anderson Freire – Raridade (playlist)

Sagrada Familia – піщаний замок в Барселоні… 

20170424_135454

Починав будувати Саграду Франсиско дель Вільяр. Тоді, у 1882 році це місце, на якому зараз знаходиться церква, було зовсім пустим, місто починалося за декілька кілометрів звідси. Через рік після початку будівництва його очолив Антоні Гауді (саме АнтонІ – на каталонський манер) – знаний на той час митець, який вирізнявся поміж багатьох архітекторів своєї екстравагантністю та неординарністю.

20170424_135213

Гауді, мабуть, не вмів робити щось просто так, я його особисто не знала, навіть щоденників його не гортала, але я бачила його роботи, принаймні найвидатніші з них, тому буду розповідати так, як його підхід побачила я. В роботах Гауді немає ідеалу, немає звичної краси, притаманної тій чи іншій епосі. Його роботи – дикі, часом, навіть, вони йдуть в розріз зі звичним уявлення. Ось, наприклад, в усі часи плазуни вважалися церквою тварюками від диявола, а Гауді поналіпив їх в усіх своїх відоміших роботах, наприклад, в Будинку Бальйо, парку Гуель і навіть в Саграді. І це має пояснення, бо всі вони – створіння Божі.

IMG_20160210_145938

Гауді працював над Саградою 43 роки. За цей час, як розповідали його знайомі, він дуже змінився. Став самітником. На справді, він наче таким завжди був. З дитинства мав проблеми зі здоров’ям, тому не міг гратися як всі інші діти, звик бути лише в компанії своєї родини. Два його брати померли ще в дитинстві, ще один – у зрілому віці, а за ним і мати Антоні. За декілька років до початку роботи над проектом Сагради Фамілії помирає ще одна близька людина архітектора – його сестра, залишаючи під його опікою маленьку дочку. Гауді перевіз плимінницю та батька в Барселону, працював не покладаючи рук, але… у 1906 році помирає батько, а у 1912 – маленька плимінниця. Гауді ніколи не був одружений, не мав дітей, тож у той час коли він працював над роботою усього його життя (як він сам говорив про Sagrada Familia) – будував Храм Святої Родини і залишився один на всьому світі, як вважаєте, про що він думав?

IMG_20160210_162002

У той час Гауді все більше поринає у себе та у церковні книги, він віднаходить різні тексти, які допомагають створювати йому нові образи. А от що йому допомагає втілювати ці образи в життя?

Два кольори мої, два кольори…

За легендою, Гауді був збитий трамваєм, бо замилувався Саградою. Ну… а факти кажуть, що це трошки неможливо:

... ну, тобто я нічого не стверджую, я просто роздивляюся мапу.

… ну, тобто я нічого не стверджую, я просто роздивляюся мапу.

На той час архітектор жив лише будівництвом та вірою в Бога, кажуть, він мав жахливий та неохайний вигляд, тому ніхто йому не допоміг, ніхто його навіть не впізнав. Його відвезли до звичайної лікарні, де він і помер через три дні. Є ще одна легенда: таксі в Барселоні жовто-чорне. Це тому, що коли така видатна людина як Антоні Гауді помирала на вулиці, жодний візник не відвіз його до шпиталю, бо боялися що не матимуть за то грошей. Тож тепер таксі Барселони жовто-чорне, бо чорний – це колір трауру, а жовтий – ганьби.

IMG_20160210_162115

Різні епохи, різне бачення…

Здалеку Саграда Фамілія схожа на піщаний замок з трохи підмитими контурами. Але якщо роздивлятися…

мабуть, найжахливіша сцена з Біблії

мабуть, найжахливіша сцена з Біблії

…кожна скульптура на цьому фасаді ідеальна. На жаль, за часів Гауді встигли зробити лише цей фасад. З іншого боку скульптури мають зовсім інший вигляд:

IMG_20160210_160107

… я в жодному разі не хочу сказати, що вони погані, просто вони інші:

IMG_20160210_160153

Займався ними японський скульптур та його учні.

IMG_20160210_155941

Фасад з іншої сторони більш новий, і, на справді, це диво, що його таки змогли побудувати. Після смерті Гауді, об’єктом опікувався його добрий друг, який добре розумів генія та працював з ним багато років. Але, на жаль, йому також не довелося закінчити роботу над Храмом, він пережив Гауді всього лише на 3 роки. А після цього війна, спочатку громадянська, потім світова. А в 1936 році сталася пожежа, яка знищила велику кількість креслень. Деякі з них вдалося відновити, але архітектори не розуміли, ЯК це все будувати. Тому тоді будівництво просувалося дуже повільно і лише коли з’явилися технології 3д-моделювання, все зрушило з мертвого місця. Макети, до речі, конструюють зовсім не маленькі:

IMG_20160210_160959

Щоб ви собі зрозуміли, це не Саграда, це – макет. Зараз він знаходиться у музеї. До речі, там у музеї можна подивитися і на малюнки (чи фото, цих геніїв не зрозумієш) Гауді, що вціліли у пожежі:

IMG_20160210_161639

А ось так цей фасад виглядає на макеті:

IMG_20160210_161538

А ось так у реальності:

20170424_133150

В цьому храмі немає нічого “щоб було”, кожна сцена з Біблії має свій сакральний сенс, кожна дзвіниця, кожен голуб чи равлик в оздобленні – все має своє місце. Саме так як і в житті.

All your perfect imperfections…

Всередені Саграда Фамілія – казкова. Схожа на дитинство. Ну, в мене було казкове дитинство, тому…

IMG_20160210_154127

Гауді створив місце для хору з 500 чоловік. І хор знаходиться дуже і дуже високо. Я його не чула, але мені здається, що колись, коли хор заспіває там, це буде схоже на голоси янголів з небес, адже побачити хористів буде справді не легко, бо ну дууууже вже високо хори:

IMG_20160210_155005

У Храмі багато світла. Багато яскравого, різнокольорового світла. І якби не Розп’яття, то взагалі було б не схоже на церкву:

IMG_20160210_152828

А ще немає золота…

IMG_20160210_155600

тільки світло, світло, світло…

IMG_20160210_154854

тепле та родинне:

IMG_20160210_154723

Знаю, що дехто не може сприймати Саграду через будівництво, що ніяк не завершиться, але, як на мене, воно її не псує:

IMG_20160210_155715

бо як я вже казала раніше, на мою думку, в роботах Гауді нема звичного нам ідеалу: all your perfect imperfections.

IMG_20160210_155811

Колись будівництво закінчиться, планується, що це станеться вже у 26-му році. Всі ідеї і плани Гауді, а також його наступників будуть нарешті втілені у життя. Зараз будівництво йде дуже швидко. За рік з’явилося декілька нових добудов, найновіші виглядають ось так:

20170426_150401

ще зовсім свіженькі:

20170426_150410

У планах навіть зніс будинків, що побудовані навпроти головного входу в Храм. Бо сам Храм знаходиться трошки вище рівня вулиць, і заходячи в нього, люди будуть підійматися чи то по сходах, чи то планується місточок якийсь – поки не зрозуміло. Та й важко уявити – як це, знести ряд житлових будинків. Але подивимось, що там буде у 2026-му. Може, хтось бажає заздалегідь домовитись про поїздку на офіційне відкриття?

Я почала з того, що розповіла які почуття оволоділи мною, коли я потрапила всередину. І в мене було багато ідей, чому так сталося: і музика, і краса і мрія. Так, це все є, але чомусь зараз сльози знов навернулися на очі. Мабуть, це через те, що коли я дивлюся на фото Храму Святого Сімейства, я не можу не думати про своє Святе Сімейство, бо моя сім’я – то моя святиня. І я бажаю усім вам такого ж теплого і яскрового світла в ваших родинах, якими наділив цей храм Антоні Гауді.