Как Римляне день рождения справляют

Кто увлекается футболом, тот знает, как могут быть сильны ненавистнические мотивы фанатов разных клубов друг к другу. А что если у некоторых клубов эта ненависть уходит так глубоко корнями в историю, что достигает тех времён, когда ещё и футбола-то не было. А вот ненависть уже была.

Верона з висоти пташиного польоту

Ще до того як Мантуя не дозволила мені подивитися на неї зверху вниз, я змогла це зробити з Вероною, але не без перепон. Отже, прогулюючись Вероною, я помітила людей на одній з башт і вирішила, що і мені треба до них, то ж ми добігли до цієї вежі – Вежа Ламберті. Примикає вона до Palazzo della Ragione.

DSC_0883

Але має окремий вхід, хоча про це я дізналася коли вже купила квиток. Виявилося, що у ціну квитка до вежі включено ще й відвідання зібрання сучасного мистецтва. Але це я вже пізніше зрозуміла… але перше, що я побачила у залі мене не злякало, то ж я вирішила, що дійсно, подивитися можна.

DSC_0888

мініатюрні скульптури діячів мистецтва та політики з гіпсу, мармурові статуї на зріст дорослої людини…

 

Капелла з фантастичною стелею.

 

Бюсти… зновж-таки з мармуру.

DSC_0890

Картини як-то класичні…

DSC_0897

Так і більш сучасні

20180721_161403

Єдине що нагадало про сучасне мистецтво – це зала з деревом з дерева та резиновими плодами… чи то листя. Та величезною панорамою гір.

DSC_0896

Більше нічого “сучасного” в поганому розумінні словосполучення “сучасне мистецтво” не було.

Після завершення експозиції, я спиталася в дівчини, як тепер дістатися вежі і вона сказала, що задля цього мені треба вийти та зайти безпосередньо у музей, що знаходиться у підніжжя вежі. Почався дощ і всі поховалися під навіс, де я і побачила цього дружаню:

20180721_160216

Дружаня – затятий подорожник, його кріплять до рюкзака і йому все норм.

У вежі мені сказали: вибачте, через дощ вежа закрита.

АЛЕ Ж Я БАЧИЛА ТАМ ЛЮДЕЙ!

коли закінчиться дощ, ви зможете піднятися.

Яка я була злюща. Але нова зустріч з дружанею все змінила.

20180721_170838

Та й дощ все робить тільки кращим (окрім мого волосся)

 

Після порції кави, мені все ж таки вдалося піднятися на вежу і це очікування було варте усього.

20180721_171844

Кажуть, що будь-яке місто прекрасне з гори, але не кожне місто – Верона.

20180721_172106

Вартість квитка – 8 євро.

20180721_171708

20180721_171536

перед вежею в мене закінчилася батарейка в фотоапараті, тому фото і відео тільки з телефона, але все одно, там є на що подитивися.

У башти Ламберті є свій чудовий сайт: http://torredeilamberti.it/

До речі, в них є і своє відео.

Працює башта з понеділка по п’ятницю 10.00 – 18.00

Субота, неділя та святкові дні 11.00 – 19.00

(останній вхід за 45 хвилин до закриття)

Для тих, хто любить активний відпочинок, на вежу можна піднятися і по східцях. А для ледащ як я – ліфт.

 

 

“Стареть в вечном Городе” или “Римские Каникулы”

intro: не вижу смысла этот пост писать
 на украинском, ибо суть его
 исполнена на русском языке

Я теряюсь, когда, по возвращению из отпуска, тебя все спрашивают “ну как? рассказывай”. Теряюсь, потому что не понимаю, кто ожидает короткого “зашибиZZь!”, а кто искренне хочет послушать о том, как прошла поездка. Вот так ошибёшься, выложишь все прелести тому, кто ждал короткого “зашибиZZь!”, в голове галочка “отчитаться” поставлена и всё. И друзьям уже ничего особо не расскажешь, так как “расплескала всё” и человека нагрузила, который чисто из вежливости спросил.

Поэтому я вместо магнитиков привезла вам чистейшие, рафинированные, ничем не разбавленные эмоции, а вы уже сами решайте, надо вам тратить своё время на это или нет. Тем, кому не надо (и кто из вежливости), докладываю: отдохнула – зашибиZZь! А тем, кому надо, милости прошу в мои Римские Каникулы: