Музей Богдана та Варвари Ханенків

це не Італія, це Київ, але це зала італійського мистецтва

Я про цей музей дізналася від своєї подруги і… одразу позаздрила, адже вона в ньому універ прогулювала а я де прогулювала універ? Ай…

Музей перевершив всі мої очікування і ось чому:

Збудований ще наприкінці 19 сторіччя він з самого початку будувався як музей (але Ханенки там і мешкали). Богдан Ханенко народився на Чернігівщині, потім вчився у Москві, працював у Польщі, але все ж таки повернувся До Києва, продовжив свої добрі справи, вінцем яких стала передача Києву усього його зібрання, яке, на жаль, до наших часів, повністю не зберіглося, але там є на що дивитися.

Я, як завжди, зайшла через вихід, тож для мене основна експозиція розпочалася ось з цих янгеликів, що б’ються за чиєсь полишене серденько і маю сказати, що це було одразу 100% попадання в серденько.

Ось що про цих малят пише сам музей: “Юні супутники богині кохання Афродіти – одні з найпопулярніших крилатих створінь у мистецтві. Часто їх об’єднують під узагальненим визначенням – “амури”. Втім, ця скульптурна група має конкретний сюжет – змагання між Еротом та Антеротом за людське серце: один намагається розтоптати його, а інший, навпаки, захищає. Обидва юні боги – близнюки, тож хто є хто – допомагають зрозуміти атрибути. Праворуч, зі стрічкою на голові – Ерот. Біля його ніг – лук та сагайдак зі стрілами, що здатні або запалити кохання (золоті), або вбити почуття (свинцеві). Ерот – свавільне та часом жорстоке божество, і стріляє він нерідко всліпу. Саме для цього йому потрібна пов’язка, що зазвичай закриває очі. Ероту протистоїть Антерот, який заважає братові нашкодити закоханому серцю. Антерот вважається богом взаємності й месником за нерозділені почуття”.

Ця скульптура не є оригіналом, оригінал – у США, але у 18-19 сторічі цей сюжет став надпопулярним і були створені численні копії, одна з яких і зустріла мене у Ханенків.

Перша зала була доволі скромною, з королем Людовіком на коні та оригіналом роботи Жака-Луї Давіда (портрет Лазара Гоша). Оригінальна назва зали – кабінет карельської берези. За часів Ханенків, це був робочий кабінет власника, але, на жаль, з того часу майже нічого не лишилося.

А я б цю залу назвала дамською (хоча, на справді, вона, здебільшого, французька, тут представлене мистецтво Франції 16 – початку 19 сторіччь, а також європейська мініатюра 17-19 ст.), бо тут експонуються дама з віялом, з книгою, у карнавальному вбранні та амурчики, неймовірні чудові амурчики (але їх фото не вийшло, вийшла дама з віялом):

Сусідня зала – іспанська, де експонуються роботи іспанських майстрів 15-19 сторіччя:

За часів Ханенків ця зала була їдальнею, в якій знаходилися меблі, виготовлені в голандському місті Дельфт. Від оригінального оздоблення зберіглися обрамлення вікон, вітражі та стеля, малюнок в центрі якої належить пензлю Врубеля. У 1889 році він працював над оздобленняи Володимирського собору і не відмовився попрацювати й на Ханенків. Тут він зобразив родинний герб сімї: червоний замок на синьому тлі, сяючу зірку та лицарський шолом з пишним плюмажем.

Найяскравішою роботою в залі, як мені здалося, була робота каталонської школи – там яскраві кольори, цікава незвична рама, але найкрасивішою (і багато хто скаже найбанальнішою) для мене стала ось ця робота з Арагону “Вознесіння Богоматері”:

По сусідству з “іспанцями” на неймовірному синьому тлі експонуються ікони 6-7 сторічь, вивезені з монастиря, що був на території, що зараз належать Єгипту. Раніше це приміщення мало побутове призначення. Унікальність цих зображень в тому, що мало яким іконам вдалося “пережити” період іконоборства.

З іншого боку до іспанської зали дотична зала фламандського мистецтва, але там проходила екскурсія і… ніщо не впало мені в око😲🙄, тож жодної фотографії в мене не зберіглося.

Можливо, ніщо не впало мені в око, бо одразу за фламандцями… guess who? Італійське відродження, з Галатеєю в центрі всього цього добра та алегорією сну над входом до наступної кімнати:

На цьому, звичайно, італійське мистецтво не закінчується, поруч з черовною залою є ще головна вітальня:

Ну, звичайно ж, я не можу не сказати одразу: обозебозебозе, ви бачете? Там копія статуї Донателло, ула-ла! Там, де зараз стоїть піаніно, за часів Ханенків, була домашня каплиця, прикрашена вітражним склом 16 сторіччя. Також у цій кімнаті представлена робота з майстерні Гіберті:

Надкамінна планка створена у 15 сторіччі, ймовірно, її було привезено з Урбіно, на це нам натякає герб родини Монтефельтро, що у той час були герцогами Урбіно.

З іншої сторони від червоної зали – так званий “золотий” кабінет, стіни якого вкриті величезними фламандськими шпалерами із серії “Історія Дон Кіхота” та дзеркалами:

А меблі, стеля та різні дрібнички оздоблені золотом:

Так як я заходила не з парадних дверей, а зі східної колекції, то я і не одразу дізналася, що там є така чудова передня зала і величні сходи, над якими безліч картин:

Коли гості заходили до Ханенків, перше, що вони бачили, була ось ця зала з каміном та оригінал статуї “Мир” Антоніо Канови:

А ось що бачили одразу:

Раніше там у портику, де зараз сидить Меркурій та стоїть Венера, гостей стрічав вершник в обладунках на коні, а перед ними ще й гармата 16 сторіччя, але до наших часів вони не зберіглися, принаймні, в колекції Ханенків.

Є ще одна зала, зараз в ній зберігається античне мистецтво, а за часів Ханенків це був кабінет хазяїна, який пані Варвара обладнала чудовою пічкою:

Зараз в музеї доволі часто проходять різноманітні виставки, презентації та концерти як для дорослих, так і для дітей. От я взагалі не розумію, я ж все життя в цьому місті прожила, тож ЯК? Як мені вдалося не потрапити в цей музей?

Вартість квитка – 90 грн. Абсолютний Київський must see.

Жити треба так, щоб з тебе після смерті зробили ритуальну чашу

…або коротко про експозицію східного мистецтва у музеї Ханенків.

та сама чаша, зроблена з черепу буддистського монаха

Виставка складається з 4 залів: буддизм, Китай, іслам та Японія. Вищезазначена чаша експонується у залі буддистського мистецтва.

Заплативши 50 гривень, можна отримати дуже повний аудіо-гід, інформації в якому більше ніж експонатів на самій виставці. Аудіо-гід, дуже і дуже кльовий і цікавий. Рекомендую.

В цій залі також експонується Самвара-Ідам, Божество-покровитель віруючого в формі Яб-Юм, тобто батько та мати. У батька 4 не дуже привітні голови, 12 рук, якими він тримає і чиїсь голови, і сокиру, і музичний інструмент, і чашу і ще безліч всього. А тендітна “мати” лине до нього всім тілом.

Зала мистецтва та Культури Китаю вразила найбільше:

Ну, по-перше, посуд… “ваза династії Мінь” стала вже шалено популярним мемом у фільмах та оповідях і, мабуть, недарма, бо ж вази дійсно привертають увагу, як і інший посуд. Одежа 19 сторіччя вишита так майстерно, що до неї хочеться доторкнутися, але… ніщо не може зрівнятися з фігурами, вирізбленими зі слонової кістки:

Я навіть не уявляю скільки часу знадобилося людині, щоб створити цю риболовну сітку, але відвести він неї погляд просто неможливо.

Мистецтво ісламу представлено у третій залі килимами, скринькою, сторінками з корану, підставкою під коран і т.ін.

Четверта зала міні-експозиції присвячена Японії:

… про яку мені нема чого сказати, тож просто покажу вам бога щастя Хотея, який привернув мою увагу:

На мою думку, автору вдалося створити образ доброго дідуся, що ладен однією своєю доброю посмішкою зробити щасливим будь-кого.

закохані під москітною сіткою, авторства Кітагави Утамаро, кінець 19, початок 20 сторіччя

Я ж мала сьогодні зізнатися собі і ось тепер зізнаюсь вам, що східне мистецтво – то взагалі не моя чашка чаю. На виставку я потрапила майже випадково. Мені сказали “виставка східного мистецтва”, а я, звикша вже лише до мистецтва Європейського, вирішила, що це буде виставка мистецтва сходної Європи, а це саме те, що мене зараз цікавить… як же ж я встигла забути, що в світі є ще й інші материки, oops? Але тепер я знаю, що витрачати кошти на виставки східного мистецтва мені наразі не варто, а потім… подивимось.

Аргус + Антиной = ідеал?

У Castello Sforzesco в Мілані  відкрили фреску Брамантіно “Argus” і вона так вразила мене, що я роботам Леонардо не надала такого значення як цій фресці (до речі, доволі довго фреску приписували саме Леонардо, десь в його роботах є дуже схожий ескіз).

ось так виглядає фреска “Аргус”

Абсолютно ідеальне зображення чоловіка. Щоправда… який же ідеальний чоловік (чи навіть образ) без голови? Тож я неодноразово запитувала себе, яким має бути обличчя, що ідеально підійде Аргусу?
А все було так просто… постійне хвилювання про поїздку до берегів Нілу і фраза з О.Уайльда “Я вже писав Вас раніше… у вінку з тяжкого листя лотосу Ви сиділи на носі корабля імператора Адріана…
У мистецтва вже є ідеальне обличчя і це обличчя Антиноя.

З другого сторіччя можна було не запарюватися пошуком ідеального обличчя. Потрібен портрет божества? Візьміть, будь ласка, Антиноя…. ну я й взяла.
А коли трошки пошукала, що в мене є з зображень Антиноя, то мені здалося, що Брамантіно не далеко втік від античного ідеалу.

зліва – Аргус, праворуч – Антиной

Якби б все було так просто… Брамантіно намалював Аргуса приблизно у 1490 році, Антиноя створено у 2 сторіччі, але саме ця статуя була схована в землі аж до кінця 18 сторіччя.
Звичайно, це є типова поза для Діоніса-Осіріса і в подібній позі малювали всіх, кого не лінь. Але все одно я люблю такі ідеальні співпадіння, навіть якщо вони й залишаються просто співпадіннями.

Всі проти Мікеланджело: чий бронзовий колос переколосив?

Дозвольте я вам трохи розповім про те, що коїлося у 15-16 сторіччі у мистецьких колах Італії.

Леонардо да Вінчі (а в моєму колі будь-яке мистецтво починається з нього) отримав замовлення від герцога Мілану на створення величезної кінної статуї. Леонардо працював над цим замовленням неймовірно довго, вирішуючі колосальні питання, такі як: що робити, якщо для створення такої величезної скульптури необхідно створити піч таких масштабів, що яма для її утворення дістане внутрішніх вод Мілану?

Але для розуму Леонардо і для його “Фабрики” не було нічого неможливого, тож коня було зроблено попередньо чи то з теракоти, чи то з глини. Статуя вражала і довго тішила око замовника і його оточення. Для Леонардо було придбано 18 тонн бронзи, але… насувалася війна і вся ця бронза була надіслана тестю замовника – графу дЕсте у Феррару для лиття пушок. 

Але цього було недостатньо, французи припхалися в Мілан, з якого всім, хто працював на Людовіко, треба було квапливо тікати. А гляниний кінь залишився сам однісінький у Мілані, і був розбитий французькими лучниками.

Леонардо повертається до Флоренції, де декілька років потому нова зірка цього міста – Мікеланджело –  створює інший колос – статую Давіда.

Коли роботи наближалися до звершення, була зібрана комісія, яка мала вирішити, де пізніше ця статуя буде встановлена. Дехто вважав, що її треба підняти на Собор чи поставити десь поруч із ним, інші казали, що мармуру нічого не страшно і хай стоїть прямо перед Палацом Синьйорії, а третя група пропонувала поставити її неподалік від Палацу, але під навіс – у лоджію Ланці.

Леонардо

До цієї групи належав і Леонардо і, не дивлячись на те, що статую встановили перед Палацом, багато хто з біографів Мікеланджело та Леонардо робить акцент на тому, що Леонардо заздрив Мікеланджело і хотів сховати статую у лоджію, що дуже обурило Мікеланджело і пізніше вилилося у відкритий конфлікт на вулицях Флоренції, що стався безпосередньо між Леонардо і Мікеланджело.

Мікеланджело

У цьому конфлікті Леонардо спитали, що він думає про певні рядки з Божественної Комедії, на що #Леонардо сказав, що їм краще поспитатися у #Мікеланджело, що проходив повз. На що Мікеланджело розітнуло на тираду, мовляв “сам пояснюй, ти, що зробив модель коня, а вилити її так і не зміг і зупинився на півдороги”. Леонардо, що був на 20 років старшим, зашарівся, а Мікеланджело і того було мало,тож він додав: “А ще ці міланці вважали тебе здібним для такої роботи”. І даВінчі напхав і міланцям.

Леонардо, якого всі біографи зображують людиною привітною і люб’язною, нічого на це не відповів, принаймні, історія про це не знає і на цьому, можливо, інцидент би і вичерпався, але б це було не цікаво.

Мікеланджело переїздить до Риму, де стає улюбленцем Папи Римського. Леонардо ж, що раніше працював на ворога цього нового Папи Юлія II, може мріяти лише про те, щоб йому це не пригадали. 

Мікеланджело – зірка Італії домовляється з Папою Юлієм про створення монументальної гробниці для нього (для Юлія II), яку мали б прикрашати більше 40 скульптур. Певний час роботи просуваються добре, Мікеланджело майже на рік їде до Карари за мармуром, а в той час  #Браманте – друг Леонардо ще з часів Мілану і головний архітектор Риму, грає на забобонних почуттях Папи Римського і підбурює його відмовитись від ідеї створення гробниці, а натомість перебудувати головний Храм, колосальний проект якого Браманте вже підготував… Базиліку Святого Петра. І йому це вдається. 

А Мікеланджело залишається не з чим, він поспіхом збирає речі і ображений полишає Рим.

А далі відбувається щось таке, про що, якби знімали кіно, то вийшло б ось так погано:

Папа Юлій посилає гінців, щоб ті перехопили Мікеланджело, але той не повертається, а тільки пише йому сонет (СОНЕТ, КАРЛ! Папі Римському; та по них фікрайтери плачуть… сонетиками вони листувалися). 

Корочше кажучи, всю драму під назвою “Ти мене не любиш, я поїхала до мами; в головній ролі – Мікеланджело” я розписувати не буду. 

Зустрілися вони у Болоньї, яка не скорилася ні Борджа, ні венеціанцям, ні французам, а от зі святійшою людиною домовитися не змогли, Папа випхав з Болоньї правлячу партію і взяв її як… ну точно не як Папа Римський. І зажадав він собі статую з бронзи у непокірній Болоньї, та неабияку! А колосальну! Але спочатку Мікеланджело пручався, бо казав, що не вміє такого робити, потім він накосячив і мав все переробляти, а коли все ж таки зробив, вона простояла аж 4 роки…

…після чого її скинули, а залишки дісталися д’Есте і з них… guess what? вилили пушки! 

Те, за що Мікеланджело шеймив #даВінчі, потім сталося з ним самим! 

Але коня Леонардо таки зробили 5 сторіч потому за його записами і зараз цей кінь стоїть у Мілані.

А що там по статуї Юлія Другого роботи Мікеланджело? 

Звичайно ж, пізніше Мікеланджело розмалює Сікстинську Капелу, яку теж можна назвати Колосом, але то буде потім і то вже будуть клопоти Рафаеля, про які ми подумаємо іншим разом.

За мотивами багатьох біографій Леонардо та книжки “Життя Мікеланджело” Ромена Роллана.

У пошуках Леонардо: інфрачервоне бачення, ультразвук та георадари NASA

Битва при Ангьярі, копія картона Леонардо, зроблена Рубенсом

У 1974 році американський вчений Г. Треверс Ньютон, використовуючи інфрачервону систему Відікон, з суперохолодженим рідким азотом, перевіряв стіни залуу сенйьорії (Флоренція). Апарат дав можливість отримати «термальну карту» матеріалів, що знаходяться під поверхнею фарби (різні матеріали поглинають і випускають тепло з різною швидкістю). Перші знахідки вражали. На східній стіні були виявлені тільки звичайні архітектурні елементи. А ось на західній, під фресками Вазарі, було виявлено те, що Ньютон назвав «аномальним шаром». Те ж підтвердило і ультразвукове дослідження щільності барвистого шару. У 1974 році вдалося «прочитати» шар товщиною приблизно 10 сантиметрів. Після досліджень було встановлено, що «аномальний шар» займає площу приблизно 23 метри завширшки і 4,5 метра завдовшки. Потім з обох стін були взяті зразки. На східній стіні виявилася звичайна послідовність шарів, чого і слід було очікувати. Вчені виявили поверхневий шар гіпсу, внутрішній шар штукатурки і несучу стіну. Були виявлені також сліди фарби, пов’язані з нанесенням попереднього малюнка. Те ж саме було виявлено і на західній стіні вище і нижче «аномального шару». А ось на площі «аномального шару» картина виявилася іншою. На всіх зразках під розписом Вазарі вчені виявили шар червоного пігменту, а на деяких зразках поверх червоного пігменту були сліди інших пігментів. Такі пігменти Леонардо використовував в «Таємній вечері» – зокрема, зелений карбонат міді, рецепт якого він призводить у «судженнях про мистецтво». Крім того, була виявлена ​​блакитна смальта, аналогічна використаній в «Мадонні в скелях». Вчені виявили також лазурит, що зазвичай не застосовувався для звичайних фресок. Звідси можна зробити висновок про те, що «аномальний шар» не є звичайною фрескою.

Фреска Вазарі ” Битва в долині К’яно “

Подібні дослідження відкривають цікаві можливості, хоча не всі вчені приймають висновки Ньютона. В даний час дослідження не ведуться. Будь-які подальші роботи пов’язані зі знищенням фрески Вазарі, можливо, тільки заради того, щоб виявити під нею гігантську пляму. Флорентійська радниця Роза ді Джорджо заявила у 2000 році: «Вазарі, може бути, і не Леонардо, але він все ж Вазарі». Ведуться розмови про використання «георадара», розробленого НАСА для створення карт підземних поверхонь. Цей апарат вже використовують археологи для складання карт, перш ніж приступати до розкопок. Але поки не встановлено, чи можна з його допомогою виявити пігменти на плоскій поверхні.

Тим часом Мауріціо Серачині, чиї дослідження «Поклоніння волхвів» викликали вельми суперечливі оцінки, продовжує вивчати східну стіну і крихітний зелений прапор, який є незначної деталлю фрески Вазарі.

На ньому через бінокль можна розглянути маленький напис – два слова, висотою всього в дюйм. Слова написані білою фарбою. Проведений Серачині хімічний аналіз говорить про те, що ця фарба є сучасницею самої фрески. Значить, слова були написані Вазарі. І вони говорять: «Cerca Trova» – «Шукайте і знайдете».

Дощ з пелюсток троянди у Барселоні

У прекрасній Барселоні багато витворів мистецтва, але один з них – Будинок Бальо, відомий майже усім своєю незвичністю. Ні, я не буду розповідати вам про будинок Бальо, я покажу вам, що коїться в цьому будиночку у квітні – на день святого Георгія – покровителя Каталонії. А ви мені потім розкажете, як сильно ви тепер хочете до Барселони саме у квітні.

Гусак свині не товариш, а от кінь – коту брат.

Кінь коту брат? Хто дурний? Та це ж просто Барселона. А у Барселоні можливо все! Дивіться вгору на коня.

Цей кінь зустріне вас у Терміналі 2В аеропорту “Ель Прат”, що вважається головним аеропортом Барселони. Встановлено цю скульптуру у 1992 році перед Олімпійськими іграми і якогось інформаційного навантаження вона не несе, частіше слугує орієнтиром чи місцем зустрічі. Автор цього творіння  – Колумбієць Фернандо Ботеро. По словам автора, він саме хотів створити тварину працьовиту, мужню, з досить розвиненою мускулатурою, яка б відповідала його особистому стилю: <<Ботерізм>>.  Ботерізм, або Фігуративізм дехто називає колекцією “товстих”, більш за те, арт-критик пані Роберта Сміт про роботи ще молодого Ботеро висловлювалась так: надуті резинові ляльки. Тож не прискіпуйтесь до себе, якщо не знайшли цю фігуру привабливою –  ви не самотні.

Але не дивлячись на такий початок, Ботеро все ж таки не відступився від свого власного стилю, його роботи можна подивитися і в Ізраїлі, і в Росії, і звичайно ж у Барселоні. Окрім вищезазначеного коня, у районі Раваль знаходиться його брат  – КІТ- більш відомий, до речі, за коня.

Кота частіше порівнюють з биком з Нью-Йорку, і аж ніяк не з конем, проте в них один батько. Різниця лише в тому, що всі звикли до товстих котиків, а от до товстих коней – ні.

Хтось сприймає цього коня за Троянського, хтось на нього дивиться і не може зрозуміти, шо воно таке. До речі, коли я вперше його побачила, то в мене він також викликав скоріше сумніви з приводу того, а чи має він такий тут стояти і що він символізує? Але після знайомства з Барселоною розумієш, що товстий кінь – то ще дрібниці. І там де в інших містах стоять стовпчики з надписами “meeting point” , у Барселоні – товстий кінь.

 

Бажаю вам усім зустрічей під конем, подорожей у Барселону і гарного настрою!