2 євро за квиток у пізнє середньовіччя

Отже, як я вже розповідала раніше, після того як я спіймала себе на думці, що Собор я спрймаю лише як “о, прохолодно, кайф” і перестала себе за це вважати людиною, я зрозуміла, що пора бігти на вокзал, повертатися до затишної Верони і більше з неї не вилазити. Але карта мені підказала, що десь в 3 хвилинах від мене є якийсь театр Бібієна. Допхалася я до нього, глянула і ще раз впевнилася, що пора валити з цього міста.

Але вгледіла жіночку, що заходила до театру і послідкувала за нею, наче Аліса за білим кролем. Жіночка мені повідомила, що відвідати театр можна за скажені 2 євро, я відрахувала монетки і нічого не очікуючи зайшла за гардину, одразу ж втягнувши голову в плечі, бо…

20180724_155236

Маленьке приміщення мене здивувало і наштовхнуло на позитив, наче щось знайшла дійсно старе і зачаровано прекрасне. А далі 2 кроки вліво і я вже затискала рот обома руками, щоб не пищати як дівчисько, бо…

Замість субтитрів: я казала щось погане про Мантую? Беру свої слова назад! Подивіться на цей прекрасний театр.

І він справді прекрасний.

DSC_1251

Побудований ще у 1769 році за проектом Антоніо Бібієна театр зберіг свій неймовірний шик. Навіть колір – не звичний червоний, а спокійний коричневий. Хоча, маю зазначити, що цей “коричневий”, підкреслений ліхтариками, та відтінений жовтуватим білим, справляє враження більш пишного, ніж той самий червоний.

DSC_1256.JPG

Спочатку мені здалося, що я у ляльковому театрі, таким він здався маленьким, у партері щільно туляться один до одного окремі крісла і здаються, що їх там зовсім мало, але це лише так здається. Загальна кількість глядачів, що можуть перебувати у театрі – 363 особи.

DSC_1243.JPG

В театрі немає оркестрової ями, тому на сцену можна піднятися одразу з зали. Але за сценою є балкончики, які, можливо, також можуть використовуватися як місця для музикантів. Але то лише моє припущення. Сцена, до речі, також доволі мала, всього 12 на 5,5 метри.

DSC_1250.JPG

Театр було відкрито 3 грудня 1769 року, а кількома тижнями потому, на сцені Театру Бібієна давав концерт 13-річний Вольфганг-Амадей Моцарт.

 

Зараз театр працює за призначенням, там проводяться концерти та вистави, ціна білетів варіюється в залежності від заходів. Але класичні концертні заходи, що їх проводить театр, вартують – 17 євро. А білет за концерт запрошеного виконавця – 30 євро – партер.

Тож, підсумовуючи усе вище згадане, можу сказати одне: я шукала у Мантуї щось таке, що вразить мене у саме серце, здається, я їхала до цього місця з розумінням, що я щось таке знайду, і я його знайшла. Театр Бібієна – дивовижне маленьке пізнє середньовіччя у сучасній Мантуї, що, мабуть, недолюблює туристів і саме тому проводить реконструкцію УСЬОГО в найтуристичний місяць. В мене є декілька улюблених виконавців, є декілька улюблених сцен і я мрію побачити своїх улюблених виконавців на цих улюблених сценах, тепер і у театрі Бібієна у Мантові.

 

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ: 

вартість відвідання театру – 2 євро;

часи роботи – з понеділка по п’ятницу 10.00-13.00 та 15.00-18.00, субота, неділя, святкові дні – 10.00-18.00

 

Ну а після того як я повернулася до центру міста, я зрозуміла, що нікуди не поспішаю і маю час ще на один собор, точніше Церкву Святого Андрія.

DSC_1263

 

 

Мантуя – Нова Болонья?

Мантуя мене зустріла беззвучними криками автомобіліста, щоб я переходила дорогу. Блимало жовтим і я не зорієнтувалася, а 10 секунд затримки тому чолов’язі, мабуть, день зіпсували. Вже тоді мала б зрозуміти, що не варто мені було туди їхати, але ні… я – бояришня вперта. Поперла далі, а там всі вулиці перекриті – ремонтні роботи і лише тулячись до будівель можна пройти до центру. Від вокзалу йти хвилин 15 до старого міста. І я собі йшла, будучи впевненою, що як тільки я дійду до центру, там буде гарно, прибрано і… і так і було.

DSC_1155

С площі Мартірі ді Бельфіоре відкривається перший звичний малюнок італійського старого міста: статуя якогось папи з дитиною, парк, башта Святого Доменіко – дзвіниця 14 сторіччя зберіглася тут ще з часів існування монастиря. Башта, на жаль, закрита для відвідування, але то лише перша башта у Мантуї (з вашого дозволу далі продовжу називати Мантую – Мантовою – мені так зручніше і красивіше). На цій же площі знаходиться Loggia di Giulio Romano – історична споруда 1536 року будівництва. Раніше вона виглядала трохи інакше і мала статуї риболовів, але пізніше вони були прибрані. Ця лоджія була частиною великого будинку і простягалася над каналом, що сполучав два озери.

DSC_1166

Середньовічна Мантуя також була побудована на каналах і раніше по місту плавали реальні рибацьки шхуни, але дивлячись зараз на маленький канальчик, це важко собі уявити.

DSC_1168

Пізніше всі канали були преобразовані у вулиці та мостові. Проте якщо поглянути на величезні озера Мантови, то уявити собі кипляче життя з пропливаючими повз вікна парусами вже не так важко, але про них пізніше.

DSC_1169

Мантуя зустрічає яскравими кольорами, величезним куполом собору, що його видно ще з далеку, але дуже швидко ти розумієш, що є якийсь нюанс… такий от старий будинок зі старими фресками, що вже майже зтерлися чи відвалилися. Може, навіть, комусь на голову. Вам ніколи фреска на голову не падала?

DSC_1171.JPG

Попереду я побачила ще одну башту і вирішила дізнатися, може, хоч туди мене пустять подивитися на Мантову зверху вниз?

DSC_1173.JPG

Собор (праворуч на фото) було зачинено, а на першому поверсі башти знаходиться центр інормації для туристів… насправді там табакерія, але позначка “інформація турістічі” також є. У табакерії крапає кондиціонер і стоїть відро, куда ця вода методично накрапає. Мені сказали, що і ця башта закрита для відвідування, але я можу сходити в башту з годинником.

DSC_1186

Башта з годинником має лише один вихід на балкон і його височінь десь… десь другий поверх. Що б я мала побачити з цієї безмежної висоти?

На тій самій площі був ще один визначний (за Мантуванськими мірками) будинок 1455 року будівництва. Будинок цей належав Джованні Боніфорте да Конореццо, що приїхав із сім’єю з Мілану. Спочатку батько Джованні відкрив тут свою аптеку, потім був міняйлом, а пізніше зрозумів, що найприбутковіший бізнес – це вовна. Саме цей бізнес батько Джованні і передав своєму синові.

DSC_1184

На першому поверсі будинку був магазин, на верхніх – палати хазяїв. Хто побудував цей будинок – невідомо, проте відомо, що він повністю відповідав побажанням замовника. У всій Мантуї немає нічого подібного, що ускладнює роботу історичної реконструкції.

Подивившись на будинок, я пішла далі і… там все під реконструкцією. Тобто увесь центр міста реконструюється. У липні – саме час.

DSC_1195.JPG

Побачити щось за будівничими лісами було неможливо і це гнітило. Те, що було відкритим, в око ніяк не впадало. Тож я вирішила знайти затінок і трохи перепочити.

DSC_1194.JPG

Трохи затінку знайшлось у Giardini di Piazza Lega Lombarda. Після відпочинку я вирішила, що по 12 євро за Палаццо Те та Палаццо Дукале у місті, яке досі анічим не вразило, витрачати нема сенсу, тож вже збиралася повернути назад на вокзал, коли…

DSC_1199

Будинок Ріголетто. Спочатку я вирішила, що це кафе чи ресторан, але мені було все одне, бо в моїй голові вже лунала La Donna e mobile.

В багатьох містах світу є пам’ятники літературним персонажам, як то будинок Джульєтти і її статуя у Вероні, музей Шерлока Холмса у Лондоні, Проня Прокопівна та Голохвастов у Києві і т.ін. То ж чому б Мантові, де розгортається дія неймовірної опери Ріголетто, не мати свій персональний пам’ятник персонажу. У будинку Ріголетто нема нічого окрім пам’ятника, балкону та туристичного центру, де можна взяти карту.

DSC_1205

Тоді я вирішила, що Мантова для мене тут і завершиться…

Замість субтитрів: Три речі, які туристи мають зробити у Мантові: перша – послухати La Donna e Mobile , друга – зробити селфі з Ріголетто і третя – поїхати додому. Вибач, Мантова, не цього разу.

…але на карті поруч я побачила театр, а далі фортецю і вирішила, що ще трохи часу я можу приділити цьому місту.

DSC_1208.JPG

Фортеця обнесена ровом, у рві вода… брудна і смердюча. Саме тут я згадала про свій перший візит до Болоньї. Більше того у воді стояли якісь статуї коней та балерин. Деякі з них плавали в брудній воді і самі вже були дуже гидкого вигляду.

Не найліпша картина для туристичних відвідин, але пам’ятаючи свій досвід з Болонією, я відчувала, що маю знайти щось таке, що зачепить мене і змусить повертатися сюди знову і знову.

Одразу за Фортецею парк з величезним озером, і навіть не одним. Подивіться на карту Мантуї:

Screenshot_9

Пам’ятаєте напочатку я розповідала про те, що Мантова була вся пронизана каналами? Дивлячись на ці величезні озера в це вже не так важко повірити. По озерах, до речі, ходять пароми.

DSC_1232

Вартість катання – 9 євро для дорослого. Паромчики ходять двічі на день, о 14:30 та о 19:00.

Після цього мені стало трохи ліпше, але споглядання сіро-коричневих стін знов навіяло смуток, а бруківка на величезній площі Piazza Sordello викладена камінням догори для мене, щасливого власника взуття на плоскій підошві –  просто катування. Якимось дивом я скоротила собі дорогу через площу, заскочивши у Мантуанський Собор:

DSC_1236

Зайшла з одного боку, вийшла з іншого – зрізала кут.

DSC_1239.JPG

До собору, до речі, ніяких питань – гарний, пишний, прохолодний.

І я вже собі бігла на вокзал, написала другу, що повернуся у Верону за годину, коли побачила на карті якийсь театр… але про нього я намалюю окремий допис.

 

PS користуючись нагодою, хочу ще раз зізнатися у коханні нашому прекрасному українському тенору – Валентину Дитюку, знайомство з яким почалося саме з опери Ріголетто, в якій він виконував партію Герцого Мантуанського.

_mg_7540

(фото з сайту opera.com.ua)