Всі проти Мікеланджело: чий бронзовий колос переколосив?

Дозвольте я вам трохи розповім про те, що коїлося у 15-16 сторіччі у мистецьких колах Італії.

Леонардо да Вінчі (а в моєму колі будь-яке мистецтво починається з нього) отримав замовлення від герцога Мілану на створення величезної кінної статуї. Леонардо працював над цим замовленням неймовірно довго, вирішуючі колосальні питання, такі як: що робити, якщо для створення такої величезної скульптури необхідно створити піч таких масштабів, що яма для її утворення дістане внутрішніх вод Мілану?

Але для розуму Леонардо і для його “Фабрики” не було нічого неможливого, тож коня було зроблено попередньо чи то з теракоти, чи то з глини. Статуя вражала і довго тішила око замовника і його оточення. Для Леонардо було придбано 18 тонн бронзи, але… насувалася війна і вся ця бронза була надіслана тестю замовника – графу дЕсте у Феррару для лиття пушок. 

Але цього було недостатньо, французи припхалися в Мілан, з якого всім, хто працював на Людовіко, треба було квапливо тікати. А гляниний кінь залишився сам однісінький у Мілані, і був розбитий французькими лучниками.

Леонардо повертається до Флоренції, де декілька років потому нова зірка цього міста – Мікеланджело –  створює інший колос – статую Давіда.

Коли роботи наближалися до звершення, була зібрана комісія, яка мала вирішити, де пізніше ця статуя буде встановлена. Дехто вважав, що її треба підняти на Собор чи поставити десь поруч із ним, інші казали, що мармуру нічого не страшно і хай стоїть прямо перед Палацом Синьйорії, а третя група пропонувала поставити її неподалік від Палацу, але під навіс – у лоджію Ланці.

Леонардо

До цієї групи належав і Леонардо і, не дивлячись на те, що статую встановили перед Палацом, багато хто з біографів Мікеланджело та Леонардо робить акцент на тому, що Леонардо заздрив Мікеланджело і хотів сховати статую у лоджію, що дуже обурило Мікеланджело і пізніше вилилося у відкритий конфлікт на вулицях Флоренції, що стався безпосередньо між Леонардо і Мікеланджело.

Мікеланджело

У цьому конфлікті Леонардо спитали, що він думає про певні рядки з Божественної Комедії, на що #Леонардо сказав, що їм краще поспитатися у #Мікеланджело, що проходив повз. На що Мікеланджело розітнуло на тираду, мовляв “сам пояснюй, ти, що зробив модель коня, а вилити її так і не зміг і зупинився на півдороги”. Леонардо, що був на 20 років старшим, зашарівся, а Мікеланджело і того було мало,тож він додав: “А ще ці міланці вважали тебе здібним для такої роботи”. І даВінчі напхав і міланцям.

Леонардо, якого всі біографи зображують людиною привітною і люб’язною, нічого на це не відповів, принаймні, історія про це не знає і на цьому, можливо, інцидент би і вичерпався, але б це було не цікаво.

Мікеланджело переїздить до Риму, де стає улюбленцем Папи Римського. Леонардо ж, що раніше працював на ворога цього нового Папи Юлія II, може мріяти лише про те, щоб йому це не пригадали. 

Мікеланджело – зірка Італії домовляється з Папою Юлієм про створення монументальної гробниці для нього (для Юлія II), яку мали б прикрашати більше 40 скульптур. Певний час роботи просуваються добре, Мікеланджело майже на рік їде до Карари за мармуром, а в той час  #Браманте – друг Леонардо ще з часів Мілану і головний архітектор Риму, грає на забобонних почуттях Папи Римського і підбурює його відмовитись від ідеї створення гробниці, а натомість перебудувати головний Храм, колосальний проект якого Браманте вже підготував… Базиліку Святого Петра. І йому це вдається. 

А Мікеланджело залишається не з чим, він поспіхом збирає речі і ображений полишає Рим.

А далі відбувається щось таке, про що, якби знімали кіно, то вийшло б ось так погано:

Папа Юлій посилає гінців, щоб ті перехопили Мікеланджело, але той не повертається, а тільки пише йому сонет (СОНЕТ, КАРЛ! Папі Римському; та по них фікрайтери плачуть… сонетиками вони листувалися). 

Корочше кажучи, всю драму під назвою “Ти мене не любиш, я поїхала до мами; в головній ролі – Мікеланджело” я розписувати не буду. 

Зустрілися вони у Болоньї, яка не скорилася ні Борджа, ні венеціанцям, ні французам, а от зі святійшою людиною домовитися не змогли, Папа випхав з Болоньї правлячу партію і взяв її як… ну точно не як Папа Римський. І зажадав він собі статую з бронзи у непокірній Болоньї, та неабияку! А колосальну! Але спочатку Мікеланджело пручався, бо казав, що не вміє такого робити, потім він накосячив і мав все переробляти, а коли все ж таки зробив, вона простояла аж 4 роки…

…після чого її скинули, а залишки дісталися д’Есте і з них… guess what? вилили пушки! 

Те, за що Мікеланджело шеймив #даВінчі, потім сталося з ним самим! 

Але коня Леонардо таки зробили 5 сторіч потому за його записами і зараз цей кінь стоїть у Мілані.

А що там по статуї Юлія Другого роботи Мікеланджело? 

Звичайно ж, пізніше Мікеланджело розмалює Сікстинську Капелу, яку теж можна назвати Колосом, але то буде потім і то вже будуть клопоти Рафаеля, про які ми подумаємо іншим разом.

За мотивами багатьох біографій Леонардо та книжки “Життя Мікеланджело” Ромена Роллана.

У пошуках Леонардо: інфрачервоне бачення, ультразвук та георадари NASA

Битва при Ангьярі, копія картона Леонардо, зроблена Рубенсом

У 1974 році американський вчений Г. Треверс Ньютон, використовуючи інфрачервону систему Відікон, з суперохолодженим рідким азотом, перевіряв стіни залуу сенйьорії (Флоренція). Апарат дав можливість отримати «термальну карту» матеріалів, що знаходяться під поверхнею фарби (різні матеріали поглинають і випускають тепло з різною швидкістю). Перші знахідки вражали. На східній стіні були виявлені тільки звичайні архітектурні елементи. А ось на західній, під фресками Вазарі, було виявлено те, що Ньютон назвав «аномальним шаром». Те ж підтвердило і ультразвукове дослідження щільності барвистого шару. У 1974 році вдалося «прочитати» шар товщиною приблизно 10 сантиметрів. Після досліджень було встановлено, що «аномальний шар» займає площу приблизно 23 метри завширшки і 4,5 метра завдовшки. Потім з обох стін були взяті зразки. На східній стіні виявилася звичайна послідовність шарів, чого і слід було очікувати. Вчені виявили поверхневий шар гіпсу, внутрішній шар штукатурки і несучу стіну. Були виявлені також сліди фарби, пов’язані з нанесенням попереднього малюнка. Те ж саме було виявлено і на західній стіні вище і нижче «аномального шару». А ось на площі «аномального шару» картина виявилася іншою. На всіх зразках під розписом Вазарі вчені виявили шар червоного пігменту, а на деяких зразках поверх червоного пігменту були сліди інших пігментів. Такі пігменти Леонардо використовував в «Таємній вечері» – зокрема, зелений карбонат міді, рецепт якого він призводить у «судженнях про мистецтво». Крім того, була виявлена ​​блакитна смальта, аналогічна використаній в «Мадонні в скелях». Вчені виявили також лазурит, що зазвичай не застосовувався для звичайних фресок. Звідси можна зробити висновок про те, що «аномальний шар» не є звичайною фрескою.

Фреска Вазарі ” Битва в долині К’яно “

Подібні дослідження відкривають цікаві можливості, хоча не всі вчені приймають висновки Ньютона. В даний час дослідження не ведуться. Будь-які подальші роботи пов’язані зі знищенням фрески Вазарі, можливо, тільки заради того, щоб виявити під нею гігантську пляму. Флорентійська радниця Роза ді Джорджо заявила у 2000 році: «Вазарі, може бути, і не Леонардо, але він все ж Вазарі». Ведуться розмови про використання «георадара», розробленого НАСА для створення карт підземних поверхонь. Цей апарат вже використовують археологи для складання карт, перш ніж приступати до розкопок. Але поки не встановлено, чи можна з його допомогою виявити пігменти на плоскій поверхні.

Тим часом Мауріціо Серачині, чиї дослідження «Поклоніння волхвів» викликали вельми суперечливі оцінки, продовжує вивчати східну стіну і крихітний зелений прапор, який є незначної деталлю фрески Вазарі.

На ньому через бінокль можна розглянути маленький напис – два слова, висотою всього в дюйм. Слова написані білою фарбою. Проведений Серачині хімічний аналіз говорить про те, що ця фарба є сучасницею самої фрески. Значить, слова були написані Вазарі. І вони говорять: «Cerca Trova» – «Шукайте і знайдете».