Я сделаль! Я сделаль! Урра! Найдовше відео для мене і ненайцікавіше для вас, але це мало бути зроблено. Приємної лекції!
Tag Archives: болонья
Паста Болоньезе… чи не паста?🤔
Насправді, це в нас болоньезе більше відоме як паста, але в Болоньї будь-хто вам підкаже, що Болоньєзе – це рагу, що дійсно найчастіше подається з болонськими тальяттеллє, це такий вид пасти, замішаній на яйцях, які були вигадані спеціально до весілля Лукреції Борджія та Альфонсо Десте.
Рагу болоньезе може подаватися і з лазаньєю і з палєнтою і з іншими видами пасти.
…Далі
Хурма під вікнами гуде
Я сейчас в Болонье и пробуду тут до конца месяца, потому буду рассказывать вам разные приятные и не очень нюансы про эту мою поездку. Начну с лёгенького. Вот, к примеру, вид из моего окна на колледж.
В болонье очень солнечно, даже не смотря на то, что сейчас декабрь, да и это северная часть страны, но днём здесь очень тепло, бегаю без пальто, только в кофте, и то мне становится жарко. Медлительным итальянцам, конечно же, прохладно, они кутаются в шарфы и смотрят на меня как на умалишённую, но мне на это пофиг. Ибо за окном +9, а в моём пальто в +9 можно свариться.
Но вернёмся к колледжу. Вид, конечно же, не ахти, но если присмотреться…
…то можно увидеть ветки облепленные хурмой. И никто её не трогает и даже не трусит. А это, между прочим, самый смак.
Или вот ещё пример:
Это яблонька. Плоды на ней уже сгнили и теперь больше похожи на украшения, да, такие вот странные сгнившие украшения.
Piazza Bra: за лаштунками Arena di Verona
Про нічні розваги головної площі Верони я вже писала раніше, але ж треба подивитися на Piazza Bra і вдень, а подивитися там є на що.
По-перше, якщо ви приїхали з екскурсією і не знаєте де ви, то забути про те, що Верона – це місто Ромео і Джульєти , вам не дадуть. Пам’ятка GR стоїть біля входу в арену, навпроти готелю Болонья.
Так-так, саме для таких, як я, дуже сумуючих за Болонією, вона є в 54 метрах від Арени ді Верона. Ціна за ніч для двох стартує від 195 євро, але якщо зупинятися в такому місці, то вже краще брати номер делюкс з видом на площу. Ціна такого номеру 230 євро за одну ніч для двох осіб.
Але повернімося на площу, тут поруч із #GR стоїть табернакль з Богородицею.
По самій площі вдень їздить туристичний паровозик, більшість пасажирів в ньому – діти, тому я намагаюся оминату таки паровозики якнайдалі. Але хто подорожує з дітьми чи не боїться високих нот, то, гадаю, така пригода – проїхатися містом – була б багатьом доречною.
Ну і куди б ви думали вони мали помістити мерію? Звичайно ж… мерія міста знаходиться у його самому центрі, оцей будинок “Залізничників” і є Веронська мерія. У липні народ так близько до своїх слуг, що ви собі і уявити того не можете. Всі сходи обліплені попами туристів, коли там затінок. А особливо у цьому липні, коли Арена ді Верона виставила навпроти мерії декорації Аіди:
Ніколи не втомлюся милуватися тим, як Арена поводиться зі своїми декораціями.
Немає місця щоб десь за лаштунками лишати увесь цей скарб? Нічо, залишимо прямо в місті. І це, маю вам сказати, дуже кльово і створює неймовірну атмосферу.
А ще це найкраща реклама, бо коли бачиш всі ці декорації по 4 метри заввишки, то розумієш, що опера там – не просто театр, це справжнє дійство і за 2,5 години ти полинаєш в інші епохи, часи, світи.
Подорожуйте, насолоджуйтесь життям, воно в нас одне і поки не доказали існування життя після смерті, краще максимально насолодитися тим життям, яке в нас точно є.
25 городов Италии и первый конкурс #exploreITA
Мои коллеги говорят: на твоей карте одна страна. Я поправляю: две… я же куда-то возвращаюсь каждый раз.
Вот уже почти 3 года Италия является моей музой и отрадой, наставницей и любовницей, поставщиком лучшего кофе и воспоминаний.
За эти почти 3 года я объездила… мало. Я всё ещё ничего не могу сказать об итальянцах, не разбираюсь в их музыке и истории как могла бы. Но с другой стороны – это всего 3 года. А в эту поездку я подвела пунктирную черту под 25 итальянским городом, с которым успела познакомиться. В связи с этим некруглым юбилеем предлагаю небольшой конкурс: кто угадает, в каком Итальянском городе я провела первую в своей жизни ночь в Италии, тот получит от меня памятный сувенир.
Однаждыв поездке я и моя молодая команда поймали себя на мысли, что города стали сливаться в один и мы уже не помним, в каком мы городе и куда едем, а где уже побывали. Чтобы такого не случалось, думаю, надо периодически себе напоминать о тех местах, в которых побывал и чем они запомнились.
Senigallia
Крепость, внутри которой находится выставка совеременного искусства. Я была уверенна, что именно в этой крепости Чезаре Борджиа казнил своих капитанов. Но нет…
Cesena
Чезена – тоже попала в мой список “маст си” благодаря Чезаре Борджиа, именно этот город он планировал сделать своей столицей. Город студенческий, там есть бесплатные точки с отличным вайфаем.
Verona
В первый раз Верона меня совершенно не впечатлила, не смотря на то, что я попала в дом Джульетты. В отличие от полного туристов двора дома. в сам дом Джульетты мало кто рискует зайти. А жаль. Но больше всего Верона меня впечатлила, когда я рискнула провести вечер на итальянский манер – с бокалом аперетива и никуда не спеша.
Bergamo
О, мой очаровательный Бергамо. Одна из жемчужин моих поездок. окружённый горами, разделённый на верхний и нижний город. Чудесный, восхитительный Бергамо.
Bolzano
Эта поездка была спонтанной. Я хотела к природе, к горам, к рекам, к умопомрачительным видам. Мой друг поддержал меня, а затем нашёл статью, что именно в Больцано хранится мумия человека, которой более 5300 лет. Дождь, солнце, снова дождь… и снова дождь – идеальная для меня погода.
Lecce
Красоту архитектуры Лечче стоит воспевать в песнях и былинах. Мол есть где-то город у моря с белым мягким камнем, где вырезаны небывалой красоты люди и узоры.
Mantova
Скромная, дерзкая, чихать желавшая на туристов, Мантуя кусает за ноги свой ребристой выкладкой главных площадей. Я бы сравнила Мантую с женщиной. Не самой привлекательной. Но это если смотреть только на внешность. Если же копнуть глубже, не побояться потратить 12 евро на Палаццо Те или на Палаццо Дукале, то Мантуя откроется совершенно с другой стороны. Ну а посетить театр Бибиена… ради этого в Мантую можно поехать из любой точки мира.
Firenze
А вот Флоренция – совершенно другое дело. Эта дама с богатейшими украшениями, которые она не стесняется демонстрировать абсолютно всем. Да и сама по себе Флоренция безумно хороша. Но самым интересным для меня всегда во Флоренции будут булочки – лампредотто и церковь, в которой начинается сюжет Декамерона.
Sirmione
Я ехала туда за крепостью в воде, но крепости толком и не получила. Но Сирмионе богат не только крепостью. Самая главная его достопримечательность – озеро Гарда с его прозрачной теплейшей водой, галечные пляжи и холодные источники. Узкие улочки и дома, полностью покрытые цветущими кустарниками.
Pisa
Пиза – студенческая. А зная, что такое учёба в Пизанском универе, понимаешь, что даже стоять с этими умными малолётками – кайф. А ботанический парк при университете с бамбуковой рощей, в которой хочется затеряться и познать дзен, а цветущие в феврале ландыши! Ах да, ещё там есть эта башня. ну вы знаете.
Pesaro
Город смутивший и подаривший детскую радость. Я никогда не забуду как мы ринулись в октябрськое море, повергнув в шок всех итальянцев, кутавшихся тогда в шарфы. Они уже носили сапоги, а мы позбрасывали свои босоножки и побрели по Адриатическому морю.
Tivoli
Город, который часто обходят стороной, а зря. Там не только две потрясающие виллы, сам по себе город очень милый. Помимо вилл, там ещё есть крепость. А на подъезде к городу мощнейший водопад, который видно из поезда.
Milano
Город контрастов и суровых контролёров. Там, если Вы забудете забрать карточку в турникете, Вас уже будут поджидать. Если что, штраф – 36,5 евро =) Роскошный центр Милана совершенно никак не вяжется с утренним Лампуньяно, где нет ни одной свободной лавочки, а мусор, как перекотиполе, кружит под ногами. Город, в котором есть не только изысканная древность, но и восхищающее будущее.
Palmanova
Город – крепость с населением 5 000 человек, с потрясающей пиццерией и самым классным официантом в мире. Город, в который нельзя войти, не рискнув жизнью, город, в который не поместится фура. И при этом город, в который съезжается огромное количество дорогущих машин. Город, в котором можно сыграть шахматную партию прямо перед входом в Собор, а в Соборе ужаснуться от реалистичности статуй. Врядли я бы хоть когда-то попала в Пальму, если бы не музыка.
Vicenza
Камянная кошка и Океан Ельзи в колонке парня, который совершенно не понимал, что это играет. Младшая дочь Венеции, у которой, слава Богу, нет каналов. Или мы просто их не нашли?
Marostica
И снова спасибо музыке, что повела меня за собой в этот маленький чудесный уголок. В Маростику можно вернуться хотя бы из-за чудесного жилья, которое мы нашли. 2 восхитительных концерта, крепость далеко в горах и самое вкусное в мире клубничное мороженное.
Udine
УдинеНаш! =) Не поехала бы я в Пальманову, не увидела бы я тогда и Удине, не заскочила бы в украинский магазинчик, в котором самые дешёвые украинские кремы для рук продаются по цене самых крутых медицинских марок. В Удине мы побывали на службе в церкве и смогли проникнуться этой магией, после чего по городу ходили молча. И это было сказочно.
Brescia
У них есть метро! Нет, вы понимаете! Метро! Метро на втопилоте. А ещё есть крепость где-то высоко-высоко, а ещё площадь с двумя храмами. Но главное – у них есть Пирло. И это был мой первый опыт “насладиться моментом”. Именно Брешия научила меян не спешить.
Venezia
3 раза за год – это перебор, хотя… чёрт возьми, это действительно самый романтичный город и он на меян влияет. Я видела там свадьбы, я видела там предложение руки и сердца, я видела влюблённых в гондолах, я видела сладкие поцелуи. Венеция, что ты делаешь со мной? А ещё там есть церковь, потолок которой утрёт нос любому другому.
Rimini
На великах вдоль морского побережья… это одно из самых ярких воспоминаний, что останутся со мной навсегда. Каменная библиотека, что так перевернула моё понимание Италии, свежая рыба с только что вернувшихся из моря судов – всё это Римини.
Bari
Вы не видели чёрного моря, если не были в Бари =) Никогда не видела прежде, чтобы море выплёвывало чёрную воду на белую набережную. И эти ломанные улочки, деревья в огромных горшках.
Forli
Город, который оказался лишним. Мы приехали ипопали на попытку суицида – не лучшее начало, а потому настроение было подпорчено. Но то, как звучит Форли, будет всегда мне греть душу. Форли, Форли, Форли…
Ancona
Как и Форли, Пезаро и Сенигаллия, Анкона попала в мой список блягодаря моей туристической музе – Чезаре Борджиа. Я вот думаю, может, создать такой себе стёб: “Борджиа Тревел – экстремальные путешествия со скандалами, казнями, убийствами и оргиями. И в конце Вас, скорее всего, отравят. Спешите приобрести тур!” Так вот Анкона и её чудесный лазарет, статуя Папы, которую везли по морю и много приятных мелочей.
Roma
О, Рим! На этот город нужна отдельная жизнь! Сколько бы раз я туда не попадала, а понимаю, что посмотреть все красоты этого города мне не удастся никогда. Roma bella, tu, le muse tue asfalto lucido, “Arrivederci Roma”…
Bologna
И наконец, Болонья – город, вызвавший самое огромное негативное впечатление, а через месяц засыпал всё это снегом и влюбил в себя. Студенческий город с самым лучшим кофе, с окошком, каждый раз открывая которое, ощущаешь что-то новое.
25 – это только начало. Я ещё не добралась до Турина, в котором должна была, наверное, побывать ещё в самый первый приезд. А ещё впереди нас ждёт Неаполь и Сицилия. Пора уделить больше времени югу.
L’Alma Mater Studiorum – Università di Bologna: Giurisprudenza
Універи – то моя слабкість: Піза, Чернівці, Барселона, тепер І Болонья. Люблю місця накопичення знань. І хочу трошки поділитися з Вами знаннями та відчуттями, які я накопичила, блукаючи найстарішим універом Европи – L’Alma Mater Studiorum – Università di Bologna.
Звичайно ж, розповісти про усі приміщення універу неможливо, тож я зосереджуся на тому, який найбільше припав мені ду душі – юриспруденція. Знаходяться аудиторії майбутніх юристів по вулиці Дзамбоні 22. У період занять на вході охоронець, але і він пустив туристів трохи подивитися, що там і де.
Палац Мальвеззі, в якому зараз розташовується Юридичний факультет Болонського університету. Палац носить ім’я сім’ї Мальвеззі, прославленого італійського роду, відомого в Італії з 13 століття (можливо, вихідці з Німеччини). У 1488 році Малвеззі взяв участь у змові проти Бентівольо, після чого сім’я була позбавлена свого багатства до 1506 року, коли Бентівольо був вигнаний з міста. Тоді ж Мальвеззі повертають всі свої регалії та титули.
У 1931 році палац був викуплений адміністрацією Болоньї. Антикварні меблі і предмети інтер’єру не входили в угоду і були продані на аукціоні, а будівля відразу ж піддалася переробці. Реставрації проводилися під керівництвом архітектора Еміліо Боселлі.
Важко уявити, як можна приладити колишній маєток до потреб універу. А дивіться як:
Беремо будь-яку пусту ділянку, хоч би і на східцях, ставимо там скляні перегорожі і вуаля – лекційна зала для малої групи.
Або беремо будь-який коридор, ставимо там стільці і вуаля – овальна зала для лекцій.
В універі все відчинено і новітні технології щільно туляться до дуже старих часів. Мабудь, тут на фото не видно, але двері, мабуть так 18 сторіччя розпахнуті, а за ними макбук. Стоїть собі, нікого не чіпає.
У другий свій приїзд зустріли дівчат з України, що приїхали вчитися до Болоньї на семестр за програмою Еразмус. І чому в мої чааси такого не було?
Що стосується цього приміщення, то воно доволі старе і це вже добре помітно, фарба відоущилася, стіні подряпані, деякі спіральні східці ведуть в забиті двері, але знаєте… сама думка про навчання у найстарішому універі Європи примушує мою кров кипіти. А кожен раз, коли бачу хлопчиків та дівчаток в лаврових вінках… заздрю. А бачу я їх кожен раз, коли в Італії.
Маю мрію – стати однією з них.
Как в музее развлечь и себя и смотрителей?
Наслушавшись мифов о рыцарях, вспомнила, как недавно сама это дело “изучала”. Изучением мои манипуляции можно назвать с очень большой натяжкой. Что-то сродни “изучения” мира ребёнком, который облизывает качели на морозе. Но не суть. Дело было в Музее Средневековья в Болонье, в который я долго думала идти или не идти. Для тех, кто ищет информацию конкретно о музее, не могу сказать, что мне категорически понравилось, так как я не большой любитель оружия, а там этому делу посвящено довольно много. Но, если не считать фантастические предметы быта и одежду, которые сразили меня своей красотой, именно у стеллажей с оружием я провела больше всего времени.
обувь
И так оружие там было представлено совершенно разное и что прекрасно, ограничивается музей лишь периодом истории (средневековый же), но никак не географией. Экспонаты в музее собраны со всего мира.
Повторюсь, стеллажей с оружием больше всего (как мне показалось) и именно возле них я пару раз подзависла так капитально, что начали в этот зал стягиваться смотрители.
Моё внимание привлёк сначала огромный меч, а потом турнирное копьё. Меч я сначала мерила руками, распахивая их аки крылья. Потом я решила что из-за угла обзора увидеть точно где заканчивается и начинается меч, я не смогу. Тогда начала мерить меч шагами. И Бог с ним с мечом, сделала 2 шага, даже бы никто не понял (если б я до этого не начала махать “крыльями”), но потом же я пошла мерить турнирное копьё. А вот там уже намерилось 5 метров. И эти пять метров я вышагивала как заправский вояка – отличник строевой, едва ли не вот так:
фото с сайта cultorologia.ru
К чему это я? к тому, что в музеях иногда бывает очень весело, а если вспомнить музей в Барселоне, то там действительно, как парк аттракционов. Ещё и смотрителей музея повеселила.
PS интересно, кто-то заметит, что я не на украинском написала?
Ода баріста, рубіку та латте маккіато
Коли ми вперше приїхали в Болонью, вона нам не сподобалася. Так не сподобалася, що я ладна була вбивати. Але Ваня запропонував зайти в кав’ярню і… там ми побачили гарного баріста, випили смачної кави і мене відпустило.
Пізніше ми знов зібралися в Болонью (як я писала сьогодні Вані “…коли сама повірила у відсутність жіночої логіки”), я готувалася ретельно, продивлялася той “рубік” (саме так називається кав’ярня), бачила десятки фото з власником кафе, але жодного разу з тим баріста. Тож я вирішила, що все… він там більше не працює.
Вчора ми приїхали в Болонью піздно (а до того гуляли по Львову, летіли в Венецію, нервували біля паспортного контролю, їхали з Венеції 2 години), пішли в Рубік, але там не було чого перехопити, тож ми пішли далі. І знову втома і самокопання. Корочше, я вже 33 рази сказала собі, шо я – дурна і нашо я попхалася в ту Болонью?
Проте зранку ми виспалися, повалялися, пішли пити каву в Рубік, а там він…
… і його чарівні карі очі (бо то було б лячно, якби він без них).
І кава в рубіку найкраща і вайфай халявний і поруч отакий квітковий магазин:
Це я до чого? В нас все гуд. Болонья – то вам не Барса чи Рим. Болонья скоріше подібна на… Київ.
Потрачено: Болонья під сонцем та під снігом
Наші пригоди в Болоньї почалися з очікування на час заселення в кав’ярні з дуже помічними китайцями, які привітно всміхалися, заварювали чаї, каву, гріли бутерброди. Але очікування затяглося і в нас почалося легке вигоряння. В мене це відчуття підсилювалося думками про те, що завтра мені доведеться покинути Італію, та що я не продивилася всі міста, які планувала. Але я заспокоювала себе тим, що в нас сьогодні є цілий день на Болонью і ми зможемо повністю вивчити місто.
Перший піт-стоп ми зробили недалеко від апартаментів, які знімали. І була це Церква Святого Серця Іісуса.
Це доволі молода церква. Будівництво почалося у 1901 році, а завершилося у 1912. Знаходиться вона по вулиці Джаккомо Маттеоті, одразу навпроти площі Дона Антоніо Гавінеллі, пам’ятник якому закоханим поглядом дивиться на церкву.
Антоніо Гавінеллі – священик, що зміг відновити купол церкви після землетрусу 1929 року, а потім і після бомбардувань другої світової війни. Пізніше Дон Антоніо створив журнал “Святого Серця”, але найголовніше його діяння – це відкриття притулку для дітей.
Пам’ятник важко порівнювати з Мармуровою Вуаллю або викраденням Прозерпіни, проте, на мою думку, автору вдалося створити живі очі та живий погляд у бронзової фігури. А ще є щось в цій недосконалості дитяче, що нагадує про створення доном Антоніо Гавінеллі притулку.
Далі ми перейшли довжелезний прохід з однієї сторони вокзалу до іншої, побачили тих самих ромських вартових, познайомилися з 20% податком на обмін грошей у пункті обміну, та в “чудовому” настрої вийшли до туристичної зони Болонії. Одразу поруч із вокзалом побачили арку – Porta Galliera.
У середньовічні часи це були одні з воріт міста, а сама Болонья починалася за ними, тому, думаю, це дуже правильно, що вокзал збудували саме тут.
Біля арки цікаві барельєфи з фавнами та німфами:
А під нею середньовічні знаряддя та руїни, можливо, фортифікаційних споруджень:
Вважається, що Porta Galliera є воротами, в яких найкраще зберігся орнамент.
До цих воріт ми повернемося пізніше, а з цієї сторони все, що ми змогли роздивитися, це Ватиканскі Ключі.
Повністю пройти через ці ворота, щоб відчути себе середньовічним пілігрімом, неможливо – прохід перекритий, проте пройтися під ними таки нам вдалося. І скажу… це було не дуже приємно. Бо добре, коли все відкрито для туристів, але деякі (сподіваюсь, не_туристи) використовують це місце як публічний туалет і маю сказати, що сморід, який ми відчули під аркою, буде зустрічатися в Болоньї майже у кожному більш-менш втаємниченому місці. Тож до цього треба бути готовим… принаймні, морально.
Одразу за аркою знайомимося ще з двома пам’ятками Болоньї – Сходи Пінчо та пани, що у денний час засідають у парку, та чомусь поруч з ними постійно тхне травичкою. Але давайте про сходи.
Майже з самого низу наз зустрічає фонтан з Німфою та морським конем, по боках від якого барельєфи.
Саме звідси починається Парк Монтаньола (Parco della Montagnola). Це один із старійших зелених острівців в Болоньї, який було відкрито вперше ще у 17 сторіччі.
Всередені парку у 1888 році було збудовано фонтан на честь проведення виставки “Еміліана”, присвяченій регіону Емілья-Романія. Всередені фонтану велетенські черепахи.
З боків лев, що наздогнав буйвола…
Морські серени
Та протистояння тигра та змії.
Скульптури ці були зроблені відомим італійським скульптором того часу Дієго Сарті з найдорожчого на ті часи матеріалу – цементу. Можу сказати, що скульптури дійсно вражають своєю могутністю та деталізованістю.
Дехто у парку не старіє ані душею, ані тілом.
Всередені парку знаходиться дитячий садочок, огороджений парканом. Потрапити на територію садочку можна лише зв’язавшись з вихователем через комунікатор. Вільно потрапити на територію дитячого садочка неможливо. Воно й не дивно. Мені було у парку трохи ніяково, тому що, не дивлячись на те, що це четвер, обідній час, навкруги лише ті самі хлопці від яких тхне травою. Вони гуртуються по 3-7 осіб, дехто відпочиває на лавочках, дехто безпосередньо на газонах.
Біля виходу з парку на площу 8 серпня, під монументом загиблим 8 серпня 1848 року (Дата ознаменовує переможний бій поблизу Монтаньоли між громадянами і військами австрійської імперії) також зустрічаємо цих поважних панів.
І здавалося б, ну що вони мені зробили? Вони мене не чіпають, я – їх, бо ще можуть у расизмі, не дай Боже, звинуватити. Ні, шановне панство, ні в якому разі! Ніяких питань не було б, якби вони не смалили травичку-муравичку усюди.
Тож, коли ми вийшли на площу 8 серпня, мені вже хотілося кинути все та поїхати з Болоньї і ніякі сартівські леви мене б не зупинили.
Але ми вже пугані, тож пішли далі.
Перше, що нам зустрілося на площі 8 серпня – оцей монумент.
На жаль, ідентифікувати що це, та на честь чого було встановлено, так і не вийшло, тож ми потроху продовжили свій рух у стару частину міста. Я була впевнена, що Старе місто – це саме те, що нам туристам потрібно і була готова закохуватися у Болонью.
Проте Болонья була не готова до мого кохання, тож старе місто зустріло нас досить модерновим мистецтвом і ми посунули далі, аж доки не опинилися у Венеції.
На картах Болоньї є навіть позначка цього місця, називається воно finestrella, що перекладається як вікно.
На жаль, на вулицях Болоньї доволі брудно і мені було трохи соромно за місто, в яке я привезла друзів, проте ми вийшли до цієї будівлі і я вже вирішила, що зараз все налагодиться.
Але ні, виявилось, що це навіть не опера. Проте це галерея.
Нам все більше траплялися якісь недоречні для туристичного міста речі, людей майже не було, будинки доволі звичайні, якщо, звичайно, не брати до уваги те, що вони все ще на підпорках.
Вся Болонья, як ви знаєте, складається з великої кількості вулиць з незвичними для нас пішохідними частинами. Виглядає це ось так:
Для мене, людини, в якої не складаються стосунки з машинами, такі пішохідні вулиці – дуже зручні: ніхто не заїжджає на територію пішоходів, ніхто не залишає там машини. А головне – більшість таких вулиць знаходяться над дорогою, тому машини просто фізично не можуть потрапити на цю територію.
Проте машин у Болоньї – нереально багато.
Ми побачили цю церкву Святого Мартіна здалеку, бо поруч із нею височіє діва Марія…
…проте підступитися до церкви не могли, бо одразу перед нею офіційна парковка.
Така кількість машин, зачинена церква, пописані стіни, парк з ароматом трави та інші запахи зробили свою справу з настроєм і мені хотілося вже зачинитися в орендованій квартирі, залізти під ковдру і ридати як мала дитина. Але мій друг знає, як виправити ситуацію навіть тоді, коли це здається неможливим. Якимось дивом він знайшов маленьке затишне кафе Рубік з дуже смачною кавою та handsome barista.
Інтер’єр закладу складається не лише з гарного бариста, який робить гарну м’яку каву, а й з безлічі музикальних касет, які власник закладу почав збирати ще дуже давно, а потім до нього стали долучатися гості закладу.
Поруч із дверима знаходиться касетний програвач, тож кожен може обрати касету та насолодитися записом.
А ввечорі з Рубіка транслюють фільми та відео-кліпи, щоправда про це я дізналася лише коли вже повернулася додому. У Рубік стікається цікава неординарна молодь.
Кава та карі очі баріста зробили свою справу і я знайшла в собі сили дати Болоньї ще один шанс, але їй він був до дупи.
Такого безладу, який я побачила на площі Верді я не бачила ніде… ну, може хіба на Лампуньяно о 5 ранку було гірше. Студенти сиділи прямісенько на площі. І це, нібито, круто, але на тій самій площі дзюрила собачка і валялися купи сміття.
А що там в кутку за елітне помешкання для одвічних студентів, я, навіть, припускати боюся.
Пьяцца Вердці – це дуже популярне серед туристів та студентів місце. Для мене воно цікаве тим, що, можна сказати, одразу на площі знаходиться театр небувалої краси (всередені) Teatro Comunale di Bologna.
А по вулиці Дзамбоні, що перетинає площу Верді знаходиться ну дуже багато важливих для міста будівель – Alma Mater Studiorum Università di Bologna. Головний корпус університету Болоньї, старійшого безперервно існуючого університету. Бібліотека гуманітарних наук, юридична бібліотека, головна бібліотека Універсітету.
Мені здається, що там можна просто стати десь між ними і знання самі знайдуть тебе.
По вулиці Дзамбоні 22 знаходиться Юридичний факультет Болоньського універу, на воротях в червоних чоботях охорона.
Проте я, як чемна дівчинка, вирішила все ж таки перепитати, а чи можна хоча б зиркнути на подвір’я. Нам дозволили.
Скажу вам, це не просто будівля. Це – Palazzo Malvezzi. Палац Мальвеззі в якому зараз розташовується Юридичний факультет Болонського університету, носить ім’я сім’ї Мальвеззі, прославленого італійського роду, відомого в Італії з 13 століття (можливо, вихідці з Німеччини).
У 1488 році Малвецці взяв участь у змові проти Бентівольо, після чого сім’я була позбавлена свого багатства до 1506 року, коли Бентівольо був вигнаний з міста. Тоді ж Мальвеззі повертають всі свої регалії та титули. У 1931 році палац був викуплений адміністрацією Болоньї. Антикварні меблі і предмети інтер’єру не входили в угоду і були продані на аукціоні, а будівля відразу ж піддалася реконструкції та перебудові. Реставрації проводилися під керівництвом архітектора Еміліо Боселлі.
У Болоньї дуже дивно поєднується сучасне мистецтво з класичним.
Проте деколи сучасне виглядає дуже привабливо.
Via Benedetto XIV, 2-4
Одразу навпроти юридичного факультету знаходиться Велика церква Святого Джакомо, в яку ми також не змогли потрапити, проте побачили чудову альтернативу великим написам на білих листах паперу:
Вхід до церкви охороняють леви.
…ну, про те, що леви бувають дуже різні я вже розповідала.
Деінде у Болоньї трапляються справді чарівні будівлі.
Такі як Fantuzzi Palace на Via San Vitale
Палац було побудовано ще у 1517 році Андреа да Форміджіне. Фасад з ашларськими колонами був введений в експлуатацію в 1521 році Франческом Фантуцці; різьблені слони з вежами над кутовими нішами відносяться до сенаторського сімейного герба.
Скільки б я не подорожувала, для мене все одно дуже дивно, що ось на такій вузькій вуличці можуть пересуватися автобуси чи тролейбуси, але так… у лівому нижньому кутку фото можете побачити жовту розмітку.
Але якими б чарівними не були деякі будівлі в Болоньї, їм дуже не вистачає, як кажуть, жіночої руки. Іноді мені здавалося, що поки ми їхали з Ріміні в Болонью, в місті пройшов ураган, позривав шибки, розкидав сміття, розірвав штори.
Бо іншого пояснення я не знаходжу. Палаццо Годолі.
У будівлі XVI століття розташовані деякі сліди 14 століття у внутрішньому дворику. Сходи, створені в часи пізнього ренесансу, прикрашені скульптурами. В одному з залів двоповерхового палаццо – камін з дворянським гербом та кам’яна стеля із декораціями шістнадцятого століття; Інша зала, менша, має прикраси дев’ятнадцятого сторіччя, а в центрі стелі – розпис Клементе Альбері.
Зайти у Палаццо я не наважилася, проте зазирнути – звичайно ж.
Біля входу нас зустріла оця скульптура і бюст поважного пана:
Під ногами нагадування, що це вам не просто так, це палац.
А на стіні біля дверей ще одне нагадування
Дехто самостійно прикрашає свої будинки.
Але є місця, які стають культовими раптово. Наприклад Проїзд Ізолані. Корте Ізолані – це критий проїзд, який з’єднує дві основні артерії історичного центру Болоньї: Віа Маджоре та Віа Санто Стефано.
Цей маршрут був відкритий в 1995 році після реставрації архітектором Марини ді Моттола палаццо-комплексу Ізолані, який все ще належить братам Гультейро та Франческо Кавацзі Ізолані.
Всередені довжелезного переходу безліч кав’ярень, ресторанів та магазинів, а з іншого боку – середньовіччя.
І зараз це я у гарному сенсі. Бо площа з усіх боків замикається старими будівлями з бюстами,
арками та дивними балконами… для тих, хто хоче бути ближче до своїх сусідів.
На площі працюють ресторани, гуляють туристи та святкують завершення універу студенти.
А у центрі площі – комплекс рілігійних споруджень Санто Стефано. Вхід безкоштовний.
а щоб потрапити у церкву 11 сторіччя маєте вкинути щось у скриньку з пожертвами
Церква, маю сказати, доволі незвичайна. Чи то нам пощастило з сонячним промінням, чи тут завжди так дивовижно.
На той час, не дивлячись ні на що, чи ми самі так себе накручували, чи що, але сміття нікуди не ділося, народ нам не посміхався, тож ми вирішили, що дивимося башти, головну площу і йдемо в апартаменти.
Ні, я не можу сказати, що Болонья не гарна, скоріш, вона дуже своєрідна.
Я навіть не хочу знати скіко тим підпорам сторічь.
Головною пам’яткою Болоньї є дві нахилені одна до одної вежі. В одну з них – башту Азінеллі можна піднятися пішки. Але підніматися вище ніж на Львівську ратушу. Ми вирішили не робити цього, але якщо хтось надумає, оссьо вхід:
Майте на увазі, вхід платний (кажуть, що 3 євро, але я за то не відповідаю).
Перед баштами стоїть монумент Святому Петроніо.
Цікавинка башт в тому, що вони наче нахилені одна до одної. Башта Азінеллі має висоту 97 метрів, кут нахилу 1,3 градуси, різниця між основою та найвищою позначкою – 2,2 метри. У підніжжя башти є магазинчик з дуже цікавими роботами ручної роботи. Але ціни там також не маленькі.
Башти стоять на перетені 5 доріг, а за ними є місцинка для відпочинку.
Оцей пан, мабуть, не дуже хотів, щоб я його фотографувала. Але мені було вже все одно.
В Болоньї ми неодноразово зустрічали молодих людей на дуже дорогих машинах, але, на щастя, пересуваються вони на них на нормальній швидкості.
Від двох башт до головної площі міста ведуть галереї з бутіками та дорогими магазинами.
…що правда деінде вони перетинаються острівцями велосипедних парковок.
Ми не пройшли й 5 хвилин, як вийшли до головної площі міста – Пьяцца Маджоре та Церкви Святого Петроніо.
Вхід до Собору безкоштовний, а от якщо ви захочете фотографувати, необхідно буде заплатити, отримати спеціальний браслет відповідного кольору і тоді матимете право.
На привеликий жаль, мене Собор не вразив, всередені він здався схожим на продовження площі. А ззовні… ну, я ще не готова до такої еклектики.
На площі безліч туристів і місцевих, які просто сидять на сходах собору та спостерігають одні за іншими. А карабінери за всіма разом.
Також на площі розташовується Palazzo Comunale.
Трохи далі мав би бути фонтан Нептуна, але Болонья і тут нам показалу фігу. Фонтан зачинено на реконструкцію.
Це стало останньою краплею мого настрою і ми пішли до наших апартаментів, блукаючи численними галереями середньовічних побудов, обминаючи безліч безхатчинків та жебраків (це важливо, бо в жодному італійському місті до того я не бачила їх в такій кількості).
Я вже писала про те, що Болоньці трохи дивно іноді прикрашаюь свої будівлі.
Але іноді яскраво блакитні квіти на тлі коричневої будівлі, як ковток свіжого повітря.
Не оминула Болонію і любов до вишуканих аксесуарів на двері.
Ну і звичайно ж… яке Італійське місто без пам’ятника Гарібальді.
Вело-парковка поруч із вокзалом.
Підсумовуючи, маю сказати, що Болонья мене не вразила і я швидше за всіх летіла в апартаменти, щоб залізти під ковдру, заснути, щоб день, коли ми повернемося додому, настав якомога скоріше. Тому й такий плакат викликав у мене найщіріщі емоції.
PS Але пройшов рівно місяць і 13 листопада в Болоньї насипало снігу. Містяни почали завалювати інстаграм сніжними фото, а я в той самй час виклала в інстаграм фото з Юридичного Факультету і пішла блукати геотегом…
…і все… так шо далі буде.
Коли Цигани виявилися Ромами
Ось з ким в мене не складаються стосунки, то це з ромами. І якби моя матінка не билася за їх права, вони самі завжди карму собі забруднюють – мною. То хустинку уведуть, то оббрешуть, то гроші будуть намагатися зтягти, то паспорт. Корочше кажучи, НЕЛЮБОВ.
Але давайте розберемося, бо я зараз назву їх циганами, а ви мене потім звинувачуватиме в утисках ромської етнічної групи. До ромів в мене нема претензій. До людей, які намагаються обікрасти – є. І якби мені пофіг чи вони роми, чи то каукежіан. Але щоб зрозуміліше, роми, які мене разів з 5 намагалися обікрасти – то цигани.
Так от коли ми тільки приїхали на вокзал Болоньї і вийшли в місто, одразу ж побачили “циганську варту”. І “варта” ця стояла біля зупинки автобусу, що прямує до аеропорту. Тож я зітхнула і вирішила, що проблему завтрашнього від’їзду до аеропорту ми будемо вирішувати завтра. Насправді ж, я сподівалася, що наступного дня їх там не буде.
Та де… ми заздалегідь підготувалися, бо знали, що гроші треба буде виймати поруч із тією самою “вокзальною циганською вартою”, тож певна сума була передана найвідповідальнішому з нас, інші – ніби-то “на стрьомі”.
На зупинці автобусу до аеропорту стоять автомати, в яких можна придбати квитки до аеропорту (вартість: 6 євро; час в дорозі – 25 хвилин; у водія також можна придбати), приймають ці автомати готівку, в тому числі монети від 1 євро (5, 10, 50 центів – ні). Ми цього не знали, тому в нас була пара по 50 євроцентів, автомат їх брати не захотів і одна з панночок (так-так, тих самих, з ромів), що обступили автомат, ввічливо, посміхаючись, вказала нам, що можна тільки від 1 євро. Ми швидко замінили монети, отримали свої білети і відійшли в чергу на автобус, щоб не спокушати долю.
Попереду нас стояла жіночка, в якої не було білета і вона тримала в руках 10 євро. Одна з циганок гукнула її і запропонувала передати гроші, щоб вона купила дівчині білет. І та простягла їй купюру, не встигла я й очіма кліпнути. У багатьох в черзі пики перекосилися (і я була однією з тих, в кого найбільш), бо хто ж циганам гроші добровільно віддає? А може то гіпноз? Не пройшло й хвилини, як по черзі назад покотився білет, а за ним… 4 монетки по євро.
Черга заклякла. Під’їхав автобус, жіночка плигнула в нього, закомпостувала свій квиток і сіла на своє місце. А роми продовжили надавти послуги усім, хто того потребувал. Хтось залишав їм 50 центів, хтось євро, хтось нічого. Але вони в жодної людини нічого не попросили. І повернули придбаний квиток і решту.
І в той момент мені стало трохи соромно. Звичайно, один прецедент не може нівелювати 5 попередніх, але ж…
