Архитектурный Mortal Kombat

Сегодня даже не понедельник, и эта запись будет даже не про Италию, но мне не стыдно, так как эта запись будет про Барселону. Более того про два абсолютных сокровища Барселоны – Дом Бальо и дом Мила. Оба эти проекта созданы одним человеком… да что там, гением архитектуры Антони Гауди.

Увы, многие люди, которые ещё не так глубоко подсели на Барселону как я в своё время, часто задаются вопросом, что смотреть? Чтобы охватить все творения Гауди – нужно приложить немалые материальные усилия. Я решила облегчить задачу некоторым туристам и попробовала сравнить этих мастодонтов архитектуры в Барселоне. Мои выводы будут в конце видео, расскажите мне, согласны ли вы со мной или не особо?

Фашистская архитектура или принятие истории? Мраморный стадион в Риме

Так как тема не только красивая, но и животрепещущая, позволю себе написать ещё один пост на русском языке.

Снова о Риме, о его спортивной жизни. Стадионы возводились в Риме едва ли не с года основания, но есть один стадион, который до сих пор вызывает споры и гневные выпады. Речь о Мраморном стадионе, который входит в спортивный комплекс Foro Italico. Дело в том, что ранее это место носило имя Муссолини и строилось тоже с его подачи.

20170210_114740.jpg

Строился стадион с 1928 по 1938 год и носил название Foro Mussolini (навевает мысли о Foro Augusto, Foro Traiano и т.д. не правда ли?). По оригинальной задумке автора проекта – итальянского архитектора Энрико дель Деббио, овальный стадион должен был быть окружён 60 статуями из каррарского мрамора.

20170210_115516

Каждая статуя представляет собой провинцию Италии и вид спорта. 20170210_115756

С 2013 года стадион носит имя спринтера Пьетро Меннеа. Вместимость стадиона  – чуть более 5000 человек и, не смотря на то, что строился стадион для футбола, большие футбольные состязания здесь не проводились.

Ну и хватит энциклопедийных данных, вопрос вот в чём: насколько должен быть старым стадион, чтобы от него отстали? И нужно ли от него отстать? Когда в гугл вбиваешь запрос “Marble Stadium Rome”, 3 из 10 статей расскажут тебе о том, как плохо заставлять спортсменов выступать в “фашистском тематическом парке”:

Построенный в 1930-х годах, он был первоначально назван Foro Mussolini и служил гигантской витриной для фашистских ценностей: чернорубашечная ответочка Куполу Тысячилетия. Все здесь сделано на показ: 50-футовый обелиск, который до сих пор называется «Mussolini Dux», мускулистые изображения итальянских спортсменов в движении и мозаичные фризы танков и боевых самолетов.

Разве не странно, что каждый май лучшие теннисисты мира должны выступать в этом фашистском тематическом парке?


пишет Саймон Бриггс, корреспондент telegraph.co.uk

В статье автор так же рассуждает на тему прикрытости гениталий спортсменов фиговыми листочками (автора это очень смущает):

…не оставил без внимания Бриггс и Колизей, на котором некогда проводили массовые казни первых христиан.

Можно было бы сказать, что мнение одного – это пища для ума, не более. Но автор не одинок в своих высказываниях. Статья с громким названием “Фашистская архитектура до сих пор встречает спортивные мероприятия” была написана мистером Эдом Смитом для журнала NewStatesman.

Сам автор называет себя “Италофилом” и в целом статья менее уничижительна чем предыдущая, но и в ней есть занятные строки:

Mussolini wanted the forum to send a message to the people: sport and physical strength would forge Italy’s military might and its place in the world  – Эд Смит

Муссолини хотел, чтобы Форум стал посылом людям: спорт и физическая сила поддерживают военную мощь Италии и её место в мире (перевод exploreITA).

Дабы быть совсем честной по отношению ко всем, должна сказать, что не могу не обратить своё внимание на то, что в обеих статьях указывается на то, что свою заявку на проведение Олимпийских Игр в 2024 году Рим подавал из здания, где ранее была штаб квартира молодёжной фашистской организации.

Two years ago, when Rome launched its bid for the 2024 Olympics, it did so from inside the building that was originally the headquarters of the Fascist youth organisation – Эд Смит

Рим действительно подавал свою заявку на принятие Олимпийских Игр в 2024 году, однако позднее отказался от неё. Олимпийские игры 2024 пройдут в Париже.

К чести Эда Смита, стоит сказать, что к концу статьи он высказывает предположение,  что “отсутствие страха у римлян показывать свой город таким, каким он есть, обусловлено беспрерывным наслоением исторических эпох одна на другую”. Однако, после всего того сказанного про фашизм, про атлетов, про статуи с автоматами, про подачу заявки из бывшей штаб-квартиры фашисткой организации… какая-то слабенькая попытка сделать вид, что оправдываешь.

20170210_115008

Расскажу, что видела я. Красоту! Статуи спортсменов во всём том великолепии, которое может собой представлять тело настоящего спортсмена. Авторов смущали фиговые листочки на интимных местах… меня ничего не смущало:

20170210_114859

…может быть, по той причине, что я ужасно распущена, а может, по той, что это исторический факт – спортсмены изначально выступали абсолютно обнажёнными.

По поводу фразы  “the Blackshirts’ answer to the Millennium Dome”, которая мной была понята как “чернорубашечная ответочка Куполу Тысячилетия”. Возможно, я не верно трактовала, но глаза б мои не видели этот купол. Если таково представление англичан о 3-м тысячилетие, то make me unsee it

Millennium Dome 1.jpg
Автор: https://www.flickr.com/photos/jamesjin/https://www.flickr.com/photos/jamesjin/58712717/, CC BY-SA 2.0, Ссылка

 

Я долго задавалась вопросом идеологий и символов, и в вопросе сноса памятников Ленину в Киеве, переименовании улиц, станций метро и т.д., насколько это целесообразно и почему я поддерживаю снос памятников Ленину, но готова впиться в глотку любому, кто тронет Мраморный Стадион в Риме. На помощь пришла любимая работа. Вот взять свастику… какое ваше к ней отношение? Скорее всего, негативное. А что, если эта свастика на буддийском храме? Или в мандале?

Одно дело, если бы в Риме повсюду стояли памятники Муссолини и фашистскому режиму, но там для них нет места, там – другие режимы… эпохи… вера.

Одно дело, если эти статуи могут иметь лишь один смысл – быть посылом людям: спорт и физическая сила поддерживают военную мощь Италии и её место в мире. Но нет, спорт и физическая сила – это здоровье, это игра, это просто напросто, красиво. А ещё они – история. В первую очередь, история спорта, ибо, повторюсь… именно голенькими спортсмены выступали в своих дисциплинах.

Да, Муссолини был в истории Италии, так же как был Цезарь, который вырезал народы, но к нему, почему-то, вопросов ни у кого нет. Да, фашизм был в истории Италии, так же как он был в истории Германии. В Берлине в принципе, куда не пойди, где-нибудь да какая-нибудь фашистская организация восседала. Так что ж теперь, уничтожить весь Берлин? Интересно, как к этому относятся авторы статей?

А как вы относитесь к таким идеям? Если бы от вас зависела судьба “фашистской архитектуры”, каким изменениям вы бы подвергли стадион, спорт-комплекс, обелиск?

20170210_122442

Львів, Дім Вчених чи Шляхетське Касіно

Львівський Будинок Вчених є чи ненайвідомішою будівлею у місті і в той самий час, багато хто зовсім нічого не знаю про цю чудову споруду.

Побудована була задля потреб Товариства Галицього Конярства за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера (їм також належить проект будвництва Одеського Оперного Театру). Фірма “Фельнер та Гельмер” збудували цю окрасу міста у 1897-1898 роках. І одразу ж оснастили електричним світлом, тож саме ця споруда стала першою, яка використовувала такий спосіб освітлення.

20170408_141919.jpg

Атланти, яких ми бачимо на фасаді будинку, за версією деяких мистецтвознавців зображають собою алегорію переходу від 19 до 20 сторіччя.

20170408_142100.jpg

Вхід до будинку вчених – платний, але дуже символічно, лише 10 грн. з особи.

20170408_142534.jpg

Балкон для музик вінчається позолоченою решіткою. А в стінах є потаємні додаткові стіни (технічні). Якщо компанія хотіла усамітнитись, слуги просто висували одну з таких стін, що зкривала компанію від решти.

20170408_143002.jpg

Найвідомішою частиною будинку є, звичайно ж, атріум з масивними дерев’яними східцями. Їх було виконано за проектом угорського митця Шандора фон Яраї.

Зараз приміщення Шляхетського касіно здається для проведення банкетів, прийомів, конференцій.

20170408_144235.jpg

Декілька років тому тут також відновили традицію проводити благодійні бали.

20170408_143628.jpg

Окрім ошатних внутрішніх приміщень, у Будинку Вчених дуже красивий балкон.

20170408_143409.jpg

Більш детально послухати та подивитися можна тут:

Галерея “Один день в Лісабоні”

IMG-35c96bc1d6b7924519776ee4357ca318-V

Колись я вже розповідала про те, що інколи довгі пересадки між літаками – це дуже круто. І сьогодні я наведу ще один приклад. Мій друг подорожує з Бразилії до України. І перша його зупинка була у Лісабоні.

IMG-10e77f931752d8d6119fd0a060515728-V

Перетнувши океан, Андерсон (так його звуть) дістався старого світу о 5 ранку, а наступний рейс аж о 22:50. Чи це не свято? Цілий день в тебе є щоб швендяти містом. Що він і зробив.

Світанок у Лісабоні.

IMG-6d726c939e15ead883ed2fab0a5c156f-V

IMG-10f3c628ac0bdc8df166697108063ca0-V

Швидкий бразильський перекус:

IMG-5ed3889daa9c72b14e8337bdb0d0d913-V

…і гайда гуляти містом:

 

Відомі лісабонські трамвайчики:

Королівська архітектура:

IMG-48d59a0d5d3eddd263eb1d69678fbb2a-V

Площа Комерції.

IMG-f1143c615b1b85ffbef0b424c80ed37b-V

маленький бонус:

IMG-f3a49639f8fc429eddb481ff47d26421-V

Музей Лісабону:

Бухта Мар-да-Палья

Церква Святого Антонія побудована на місці будинку, в якому народився майбутній Святий Антоній

IMG-fe27fa61ed8e1a3f7b803be20dcc4f12-V

Облицювання будівлі:

IMG-18cb30c3e112f42a17114a4f6e37b866-V

розкішний Сітроен:

IMG-fac28fefe1f256704ddd2a5347ca6a72-V

Більш детально буду допитуватися у Андерсона, коли нарешті дістанеться України, а поки в нас вийшла ось така чудова галерея одного дня в Лісабоні.

 

Не знаю, як хто, а я вже хочу в це місто. Бо Лісабон каже нам: bis bald.

IMG-d6dfa3181e8b6a73b4df41ce40656070-V

Muito obrigada pelas fotos, anderson_derso.

Прибутковий будинок пані Рахіль Майкапар, Горький та ще дещо про архітектуру Києва

Будинок номер 6 на вулиці Лютеранській зупинив мене на декілька хвилин. Чи я точно в Києві? Так, справді, цей пам’ятник архітектури знаходиться у Києві, майже одразу над Хрещатиком. Зараз у цьому будинку офіси, перукарні, “адвокат” і таке інше, а у 1905 році цей будинок на замовлення єврейської купчихи Рахіль Майкапар збудував архітектор Мартін Клуг. Не дивлячись на те, що ім’я архітектора німецьке і сам він народився у німецькій сім’ї, тим не менш, ми будемо вважати його Киянином.

Пан Клуг почав творити у Києві ще у 1894 році, більш за те, одним з перших  Київських проектів став торговий дім Кімайера, над яким 46-річний архітектор працював разом із 33-річним Городецьким. Разом вони подарували місту ось цю чарівну споруду на вулиці, що тепер зветься вулицею Городецького.

Городецького_Архітектора_вул.,_13_DSC_5494©Автор: Posterrr – Власна робота, CC BY-SA 3.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=28524601

До того і після німець зводить ще декілька чудових будівель:

  • Будинок купця М. Григоровича-Барського –  Прорізна, 21 (1894 г.)
  • Хрещатик, 42 (1894 – 1895 рр.)
  • Хрещатик, 42 (1894 – 1895 рр.)
  • Власний прибутковий будинок на вул. Саксаганського № 96 (1898-1899 рр.)

Після купівлі ділянки під будівництво будинку номер 96 на вулиці Саксаганського, пан Клуг взяв позику у Київському товаристві взаємного кредиту та доволі швидко збудував чотирьохповерховий прибутковий будинок. Після цього Мартін Вільгельмович взяв ще одну позику – довгострокову – на будівництво інших будинків, проте коли будівельна лихоманка стала проходити, пан Клуг залишився без замовлень, без грошей і навіть його власний прибутковий дім став не прибутковим, а збитковим, за що й був описаний судом і відібраний. Сам Клуг писав: “Майна не маю ніякого. Все, що було, продано частково мною, частково судовим приставом. Я платив кредиторам до останньої можливості, закладаючи майно у приватних осіб і в ломбарді. Тепер я дійшов до того, що вже нічого не маю. Головними причинами моєї неспроможності стала з минулого року важка криза, застій в роботах і пов’язаний з цим брак кредиту. Я закладав свої будинки, по настанні терміну доводилося діставати гроші під нову заставну, щоб сплачувати стару, платив куртаж і відсотки кожен раз, і скінчилося тим, що будинки залишилися за банком. Тепер я живу тільки з того, що заробляю. У дружини моєї теж нічого немає: що було – давно продано”.

Архітектор все ж вибрався з боргової ями і збудував ще багато чудових споруд, такі як:

  • Прибутковий будинок на вул. Вєтрова № 1 (1898 г.)
  • Житловий будинок на вул. Воздвиженській № 17 (1898 г.)
  • Прибутковий будинок на вул. Тургенєвській № 17 (1899 р)
  • Прибутковий будинок на вул. Антоновича № 5 (1899 р)
  • Прибутковий будинок на вул. Почайнинській № 40 (1899 р)
  • Жіноча гімназія лютеранської громади на вул. Лютеранській № 18 (1900)

І ось тут і починається робота архітектора на вулиці Лютераньскій.

Треба зазначити, що першим було збудовано флігель (від німецького Flügel – крило), який зараз є на картах за адресою Лютеранська 6б. Виглядає флігель ось так:

І до нього пан Клуг немає ніякого відношення. У 1901 році його звів Вишневський Микола Олександрович.

Мабуть, справи з прибутками пані Рахіль вела краще за Клуга, тому у 1905 році Клуг, за її замовленням, збудував це архітектурне диво:

20170325_165457

Роздивлятися цей будинок можна довго, краще брати з собою бінокль, тоді можна побачити і сов, що тримають здобич, кажана, тендітні жіночі голівки, але перш за все – бородатих чоловіків. І це справді дивовижно, так як ми звикли до могутніх юних велетнів – атлантів, а тут – чоловіки середньої статури, довгобороді.

20170325_165527

На жаль, під час війни будівля зазнала значних втрат, у 1950-х будівлю реконструювали, але до наших часів планування першої забудови не збереглося. Проте, знаючи яким обстрілам піддавався Київ у роки війни, маємо бути вдячні, що збереглося те, що збереглося і було що реконструювати

20170325_165555

Вулиця Лютеранська у ті часи вважалася галереєю розкоші, тут будувалися гарні будинки заможними людьми, щоб інші заможні люди винаймали в них квартири. Зараз, якщо комусь цікаво, зняти 3-кімнатну квартиру в цьому будинку вартує 54 600 гривень на місяць.

Проте, у  так званий “Комплекс Садиба Майкапар” входила ще й третя будівля – Лютеранська 8 нині, а тоді – Лютеранска 6. Там де зараз проїзд, раніше була ділянка з номером і садибою, але після пожежі садиба вигоріла, утворився проїзд (назву якого гугл не знає) і щоб номер не пропадав, його віддали флігелю.

Screenshot_6

Про цей будинок є що розказати, (проте нема чого показати, бо обшарпані колони я вам не показуватиму). У 1914 році саме у цьому “флігелі” на останньому 6-му поверсі мешкав Максим Горький разом із своєю цивільною дружиною Марією Андрєєвою. Вони познайомилися ще у 1900, коли їм обом було по 32 роки. Вона тоді була заміжня, проте вже цікавилася більшовицькими ідеями. Знайомство з творчістю Горького ще більше поглиблювало її інтерес до їх спільної справи. У 1903 Андрєєва виконала важливу місію партії –  користуючись своїм становищем дружини поважного залізничного чиновника, доставила в Нижній Новгород Горькому валізу з тиражем першотравневих листівок, при цьому в своєму купе першого класу сховала в дорозі розшукуваного поліцією підпільника на прізвисько «Никодим». У 1904 році Андрєєва у Відні знайомиться з Леніним, а вже у 1905 йде від чоловіка і подає на розлучення. На відміну від пані Андрєєвої, Горький свій офіційний шлюб так і не розірвав, тому одружитися на Андрєєвій не міг. Доволі довго пара співмешкала разом, 19 січня 1906 року разом з Горьким і Скитальцем (Петровим) на благодійному літературно-музичному вечорі в Фінському національному театрі в Гельсінгфорсі Андрєєва, згідно зі звітами царської охоронки, прочитала звернення «антиурядового змісту». З тих же документів випливає, що «Марія Желябужська була залучена в 1906 році до редакції газети” Нове життя “, ця контора слугувала місцем конспіративних побачень активних працівників Санкт-Петербурзької соціал-демократичної організації і явочним місцем для членів Російської соціал-демократичної робітничої партії, які приїздили в С.-Петербург з інших міст ». Ці донесення через сім років, після повернення з Італії, стали підставою для її кримінального переслідування в Росії.

Тож, з 1914 по 1917 пані Андрєєва є нев’їздною до Москви, вона проживає у Києві, грає одразу у двох театрах та проживає на вулиці Лютеранській, у флігелі садиби пані Рахіль. Пізніше стосунки Андрєєвої з Горьковим поступово прохолоднішають. Горький вже не розділяє ідеї революції, а розстріли Миколи Гумільова і царя Павла Олександровича (Горький особисто прохав Леніна не робити цього) розчаровують Горького ще більше. Проте, це вже зовсім інша історія. І вона не стосується ні вулиці Лютеранскьої, ні садиби пані Майкапар.

Довершуючи розповідь про Лютеранську 6, раджу зазирнути у сусідній двір і подивитися зелені будиночки 2 та 4.

Старенькі, з потічками під вікнами, але все ж таки вони ще такі чарівні… і зелені.

20170325_165958

20170325_165748

Ну а ще трохи ближче до Хрещатика і вже зовсім не на Лютеранській чарівні кути відомих будівель. З Хрещатика їх і не побачиш.

 

 

За матеріалами: corrente-1ukrainaincognita, Михайла Кальницькогоinteresniy-kiev.