Видео-твиттер

У меня есть Н-ное количество коротеньких видео, которыми хочется поделиться со всеми. О друзьях, о поездках, о городах, о себе и т.д. Но эти видео не для блога, а так… мелкая зарисовка, такой себе видео-твит. А если есть видео-твиты, то нужен видео-твиттер. И нет, это не вайны… 😒

И да, все летние видео будут на русском, ибо в Испании я снимала на русском и глупо было бы перевернуть всё внезапно.

ВелоЕвропа: о том как наглые велолюбители лезли ко мне в кадр

В этот раз, где бы я не доставала камеру, в кадр всегда въезжал велосипедист: разного пола, возраста, статуса. И это прекрасно. Я решила отобрать самые любимые кадры с велосипедистами, ворвавшимися в мой кадр и сделавшими именно этот кадр прекрасным. А заодно и обсудим велодвижение у нас и и не у нас.

Brescia

PicsArt_07-22-09.47.36.jpg

В Европе всё больше развивается вело-структура. Вело-парковок невероятное множество. Конечно, в Европе я обычно бываю только в центре городов, но в сравнении даже с центром родного Киева – небо и земля.

Vicenza

DSC_0280

Я очень люблю кататься на велосипеде. Один из лучших опытов – в городе Римини, когда моя любимая подружаня сказала, что не хочет никуда ехать, а хочет просто покататься на велике по городу. Арендовать велосипед было возможно прямо в хостеле, в котором мы остановились, к тому же, первый час был бесплатным, а нам его хватило, чтобы насладиться поездкой вдоль морского побережья.

DSC_0281 (533x800)

К тому же, даже на том же Букинге есть возможность выбора жилья непосредственно в месте, где можно арендовать велик. Зная себя, арендуй я велик на неделю, я точно поеду куда-нибудь в соседние города. Так как расстояние 18-20 км. в одну сторону для меня – не проблема. У меня такое расстояние от работы до дома.

DSC_0302 (533x800)

Можно долго рассказывать, как в Европе хорошо с велосипедами и сколько там велодорожек, светофоров для велосипедистов и стоянок, однако хочется поговорить и о наших проблемах. Мой чудесный, прекрасный, родной Киев расположен на холмах и пока доедешь од центра, уже ничего не хочется. Да и доехав до центра… делать там велосипедисту особо нечего.

Bolzano

DSC_0694 (533x800)

Более того, у нас велики крадут внаглую. На ютюбе и на разных форумах есть миллионы историй, когда крадут велик, а потом за него выкуп требуют или пытаются продать или сдают в ломбард. А после того как вело-комьюнити (да, у нас это очень развито) самостоятельно проводит сыскную работу, обращается в полицию, демонстрирует документы на правообладание конкретно этим велосипедом, полиция так охотно берётся за дело возврата велосипеда, который вот стоит перед вами в ветрине, что ломбард успевает убрать велосипед с витрины и перевезти его в другую точку. Не могу сказать, что в Европе не тырят велики, много раз видела одинокое колесо на цепи привязанное к забору. То есть, колесо сняли, оставили, а велик унесли.

DSC_0692 (533x800)

Но есть и ещё один нюанс, который очень отличает нашу веловлюблённость от европейской. Если посмотреть на велопарковки, то большинство велосипедов на ней довольно обычные, старенькие, чаще всего вот такие прогулочные как на фото выше. Такой велосипед с рук можно приобрести в студенческом городе (типа Болоньи) за 30-60 евро (особенно это часто используется студентами, приезжающими на учёбу из других городов/стран), новый велосипед можно купить за 100 евро в супермаркете. На таком велосипеде люди передвигаются по городу, ездят в магазин или в центр.

DSC_0562 (800x533)

Если планируются поездки в горы или длительные путешествия по другим городам и странам, то вот тогда уже приобретаются так называемые вело-вездеходы и цена их, конечно же, отличается. У нас же… люди сразу берут что подороже, не выбирая особо, нужен им такой велик или нет. “Потому что в магазине сказали, что я на нём хоть на луну доеду”, а то что дальше своего района никто на этом велике ездить не собирается, этот нюанс упускается.

DSC_0499 (800x533)

Но и тут винить нас очень сложно. Содержать в наших квартирах по 2 велосипеда – очень напряжно, всё-таки это не ролики, в шкаф не спрячешь. А оставлять как в Европе на велостоянке под домом – невозможно. Во-первых, велостоянок этих нет, а во-вторых, повторюсь, тырят по-чёрному. Вот взять к примеру мой старенький ардис – еле, бедняга, ковыляет, весит тонну, а оставь я его под супермаркетом на 10 минут и всё… ищи в ломбарде. Кому-то денег на бутылку удалось выручить, а ты без коня, хоть и старенького, осталась.

DSC_0486 (533x800)

Ну а про вело-дорожки в нашей местности я и заикаться не хочу. Но буду!

Во-первых, с каким пафосом городские власти рассказывают про вело-дорожку у нас в районе и умалчивают, что идёт она вдоль колосально оживлённого шоссе, к которому каждые 20 метров примыкают вспомогательные дороги. Автомобилисты, конечно же, не считают нужным пропускать велосипедистов, а слазить каждые 20 метров с велика… ну какое это катание? А во-вторых, пешеходы, а в особенности мамы с колясками, страстно любят именно вело-дорожки и никак не желают с них отходить.DSC_0485 (800x530)

В Будапеште же в центре города вело-дорожка то сливается с тротуаром, то имеет свою площадь, иногда даже ограждённую забором.

DSC_0414 (533x800)

Количество вело-парковок, увы, тоже у нас крайне ограничены и расчитаны, в основном, на 5-10 велосипедов. В Италии же распространена практика уже двухуровневых велопарковок. Очень многие оставляют свои велосипеды на парковке у вокзала, едут в более крупный город на работу, колледж, универ или просто на шоппинг, а велоконь ожидает их прибытия весь день. DSC_0403 (800x533)

Так же в Европе всё большие обороты набирают преложения, позволяющие взять велосипед в аренду не в какой-то конкретной лавочке, а где угодно. Сколько мы ходили по городам (Берлину, Будапешту, Вероне и т.д.), везде стоят велосипеды. Марки разные, мне запомнилась компания мобайк почему-то, но так как сама я этот сервис ещё не пробовала, могу рассказать только о принципе работы:

DSC_0374 (800x533)

Фишка этой конторы в том, что ты скачиваешь приложение, смотришь на карте, где ближайшие к тебе свободный велик, приходишь к нему (а велики там реально как будто безхозные стоят и даже не привязанные), сканируешь QR-код велика через приложение и едешь, а трекер в твоём мобильном считает сколько денюжек с тебя списывать. Как это всё просчитывается, я пока не знаю, думаю, вело-теме и таким вот приложениям можно будет посвятить ещё один пост. Но чтоб вы не думали, что это реклама, скажу сразу, что первый же комментарий, который я прочитала относительно этого приложения говорил о том, что после того как человек оставил велосипед, то есть окончил пользоваться услугой, деньги всё ещё снимались. Как по мне, это большой провтык.

Verona

DSC_0714.JPG

В противовес подобным приложениям надо заметить, что в Берлине видела велосипеды, в которые надо сунуть монетку в 1 евро, чтобы начать пользоваться велосипедом. Но да, думаю, подобным развлечениям стоит посвятить отдельную запись.

Brescia снова

DSC_0917 (800x533)

Уф, кажется, я выговорилась на тему велосипедов и хочется мне верить, что и у нас условия для велосипедистов будут получше, появится траснпортом с вагонами, где можно провозить велосипеды, вело-дорожки станут действительно вело-дорожками, а не отжатыми участками тротуаров. И дорога от дома на работу на велосипеде однажды станет действительно удовольствием и войдёт в привычку.

Berlin

DSC_0108

В Нвропе не всё идеально, как многие привыкли думать, но если есть что-то, что лучше, может, стоит брать пример и внедрять это в наших странах не из-под палки, а потому что это действительно полезно?

 

и немного бонусов:

вот такое чудо встретилось нам в Больцано

DSC_0410 (640x427)

А вот такое чудо в Виченце:

DSC_0162 (640x427).jpg

И чтоб вы себе не думали, это не свалка там какая-то, а вполне себе приличная парковочка, просто кому-то норм такое под попку.

Довге очікування в аеропорті, що робити?

Знаю, що довгі паузи між рейсами для деяких людей стають приводом відмовитись від поїздки. Ми з друзями зіткнулися з пересадкою і очікуванням вже в першій же поїздці, але по нашим фото з того періоду, я тепер можу скласти інструкцію по використанню вільного часу:

Зробіть класні селфі! Пам’ятайте, якщо ви не викладете фото з відпустки в інстаграм чи фейсбук, ніхто вам не повірить що ви кудись їздили.

IMG_20160208_082025

Винайдіть нові способи використання селфі-палки. Ми от вирішили влаштувати лицарський турнір.

IMG_20160208_082515

Нарешті нвчіться грати на музичному інструменті. У Будапешті та Варшаві стоять піаніно та рояль, за 3,5 години ви, звичайно, Моцартом не станете, але Собачий Вальс засвоєте.

IMG_20160208_082909.jpg

Подзвоніть мамі! Повідомте всім близьким, що ви вже у відпусці!

IMG_20160208_083323

ПОСПІТЬ! Я так багато чую від людей, що їм не вистачає часу на сон. Будь-ласка, пересадка на 17 годин – ні в чому собі не відмовляйте!

IMG_20160208_091257

 

А після всього цього не забудьте пройти паспортний контроль, бо будете як ми  ловити працівників аеропорту і нестися через 2 термінали до свого рейсу, на якому вже закінчується посадка.

 

PechaKucha “Борьба с лоу-кост-фобией”

Вчора спробувала пояснити колегам, як я докотилася до лоу-кост подорожей (виконується вперше і російською мовою).

Ділитися чи не ділитися щастям?

Блукаючи Болоньєю, ми помітили ось такі банти на дверях.

20180208_170231.jpg

Припустили, що це пов’язано з появою дитинчат у домі, пораділи за батьків та пішли собі далі, щасливі з того, що хтось поділився і з нами своїм щастям. У Венеції ми побачили рожевий бантик та підпис “Джулія” і тоді я вирішила, що маю розповісти усім про таку чудову традицію.

20180209_115444.jpg

Повернувшись додому, я сіла шукати інформацію з цього приводу і першим посиланням виявився російськомовний сайт пікабу, на якому хтось також побажав поділитися радістю з користувачами. Але коментарі мало не ввели мене в депресію: “а як же педофіли!”, “а як же кіднепінг!”, “це схоже на запрошення на панихиду”.

Тож я вирішила перепитатися у італійців, що воно за таке і що вони думають про кіднепінг, педофілів та звідки взялась така традиція.

  1. Італійці не думають про педофілів. (Я вам більше скажу, педофіли до малюків не мають жодного інтересу, а потім, коли дитинча підростає, бантик знімають (кеп)).
  2. Про кіднепінг. З 90-х років в Італії існує закон, згідно з яким все майно та кошти сім’ї, в якої викрали члена родини, блокується державою, тож навіть якщо родина і має намір виплатити гроші викрадачам, вона не може цього зробити. Для мене це дивно, але італійці кажуть, що викрадання людей в них викорінене.
  3. Звідки пішла така традиція італійці так і не змогли знайти, але вважається, що це символ, що вберігає дитинча від злих духів. А також така чудова традиція вкорінилися в усій Італії, принаймні, вона знайома мешканцям Лаціо, Емільї-Романії, Венето, Сицилії, Пьемонту та Пульї.

 

Як можна порівняти рожеву стрічку з запрошенням на панихиду, я в біса не можу зрозуміти. Але що з мене взяти, чурбан… ну а про те, що треба скривати ім’я дитини при народженні, то тут вже кожному своє. Нещодавно до мене приїздив гість з Бразилії, в якого вдома лишалася вагітна сестра. Так от як будуть звати дитинку мені повідомили одразу, тут у Києві йому купувалися речі, а вечірку на честь народження влаштували за день до його народження. І народився чудовий малий янгелик.

Тож я зробила такі висновки: кожен думає в міру свого світовідчуття. Хтось, дивлячись на бантик, бажає батькам і дитинці щастя і здоров’я і вдячний, що з ним поділилися радістю, а хтось одразу думає про педофілів на панихиді. Тож робіть як вам серце підказує. Мені от моє каже, що біль, розділений з близькими –  ділиться, а радість – примножується. Примножуйте радість в своєму серці та в цьому світі!

Двері в місто Барі та круговерть натхнення

Раніше я вже розповідала цю історію тут, але я так люблю її і вона викликає в мене стільки позитиву, що я хочу винести її окремо.

Найголовніше в Барі – це навіть не Собор Святого Миколая. Це – мешканці, які не ховаються на високих поверхах чи за високими парканами. Вони живуть своїм життям, а ти блукаєш, зазираючи в їх домівки. Ось така картина в Барі – більш ніж нормальна.

Але буває й ще цікавіше. Ми йшли по вулиці, зазирали у внутрішні дворики, фотографували двері, зазирали за них.

І раптом за однією з дверей трапився не двір, а вітальня. У вітальні сиділи люди. Вони подивилися на мене, я на них… я в шоці, їм – пофіг.

_DSC0237

На таку ностальгію мене наштовхнула моя Альонка, яка зранку розповіла, що трохи підзакинула свої “Двері в Місто“, але сьогодні їй написала стороння дівчинка, яка повідомила, що дуже любить цей аккаунт і він її надихає. Цими словами дівчинка надихнула Альону продовжувати, а Альона надихнула мене на цей допис. Може, сюди зазирне хтось сторонній і цей допис надихне його, і це наше тепле натхнення прокотиться по всьому світу і знов повернеться до нас.

 

 

Надихайтеся! 

Коли Цигани виявилися Ромами

Ось з ким в мене не складаються стосунки, то це з ромами. І якби моя матінка не билася за їх права, вони самі завжди карму собі забруднюють – мною. То хустинку уведуть, то оббрешуть, то гроші будуть намагатися зтягти, то паспорт. Корочше кажучи, НЕЛЮБОВ.

Але давайте розберемося, бо я зараз назву їх циганами, а ви мене потім звинувачуватиме в утисках ромської етнічної групи. До ромів в мене нема претензій. До людей, які намагаються обікрасти – є. І якби мені пофіг чи вони роми, чи то каукежіан. Але щоб зрозуміліше, роми, які мене разів з 5 намагалися обікрасти – то цигани.

Так от коли ми тільки приїхали на вокзал Болоньї і вийшли в місто, одразу ж побачили “циганську варту”. І “варта” ця стояла біля зупинки автобусу, що прямує до аеропорту. Тож я зітхнула і вирішила, що проблему завтрашнього від’їзду до аеропорту ми будемо вирішувати завтра. Насправді ж, я сподівалася, що наступного дня їх там не буде.

Та де… ми заздалегідь підготувалися, бо знали, що гроші треба буде виймати поруч із тією самою “вокзальною циганською вартою”, тож певна сума була передана найвідповідальнішому з нас, інші – ніби-то “на стрьомі”.

На зупинці автобусу до аеропорту стоять автомати, в яких можна придбати квитки до аеропорту (вартість: 6 євро; час в дорозі – 25 хвилин; у водія також можна придбати), приймають ці автомати готівку, в тому числі монети від 1 євро (5, 10, 50 центів – ні). Ми цього не знали, тому в нас була пара по 50 євроцентів, автомат їх брати не захотів і одна з панночок (так-так, тих самих, з ромів), що обступили автомат, ввічливо, посміхаючись, вказала нам, що можна тільки від 1 євро. Ми швидко замінили монети, отримали свої білети і відійшли в чергу на автобус, щоб не спокушати долю.

Попереду нас стояла жіночка, в якої не було білета і вона тримала в руках 10 євро. Одна з циганок гукнула її і запропонувала передати гроші, щоб вона купила дівчині білет. І та простягла їй купюру, не встигла я й очіма кліпнути. У багатьох в черзі пики перекосилися (і я була однією з тих, в кого найбільш), бо хто ж циганам гроші добровільно віддає? А може то гіпноз? Не пройшло й хвилини, як по черзі назад покотився білет, а за ним… 4 монетки по євро.

animals-1974166_640

Черга заклякла. Під’їхав автобус, жіночка плигнула в нього, закомпостувала свій квиток і сіла на своє місце. А роми продовжили надавти послуги усім, хто того потребувал. Хтось залишав їм 50 центів, хтось євро, хтось нічого. Але вони в жодної людини нічого не попросили. І повернули придбаний квиток і решту.

І в той момент мені стало трохи соромно. Звичайно, один прецедент не може нівелювати 5 попередніх, але ж…

 

Не пий з нього, сам знаєш ким станеш

Вирішила створити ще одну маленьку рубріку: #coolstorybro, в якій буду наводити маленькі уривочки з пам’яті, пов’язані з подорожами (бо ж часу на довгі пости не завжди вистачає).

 

Почну с фонтану Пін’я, що в Ріміні. Ми блукали містом з подругою, коли натрапили на цей фонтан і вона раптом запитала, а чи питна вода у цьому фонтані? І поки я порпалась у своїй дирявій пам’яті, згадаючи, що в Барселоні – точно вся вода в фонтанах – питна (а де не питна, то там є застерігаючі написи), а от що з італійськими фонтанами – не знаю, підбіг хлопчина рочків з 10, застрибнув на той фонтан і почав сьорбати воду прямо з нього. Що далі з хлопцем було – не знаємо, але так як жодна бабуся на площі від побаченого не зомліла, роблю висновок, що то є норма.