Музей Богдана та Варвари Ханенків

це не Італія, це Київ, але це зала італійського мистецтва

Я про цей музей дізналася від своєї подруги і… одразу позаздрила, адже вона в ньому універ прогулювала а я де прогулювала універ? Ай…

Музей перевершив всі мої очікування і ось чому:

Збудований ще наприкінці 19 сторіччя він з самого початку будувався як музей (але Ханенки там і мешкали). Богдан Ханенко народився на Чернігівщині, потім вчився у Москві, працював у Польщі, але все ж таки повернувся До Києва, продовжив свої добрі справи, вінцем яких стала передача Києву усього його зібрання, яке, на жаль, до наших часів, повністю не зберіглося, але там є на що дивитися.

Я, як завжди, зайшла через вихід, тож для мене основна експозиція розпочалася ось з цих янгеликів, що б’ються за чиєсь полишене серденько і маю сказати, що це було одразу 100% попадання в серденько.

Ось що про цих малят пише сам музей: “Юні супутники богині кохання Афродіти – одні з найпопулярніших крилатих створінь у мистецтві. Часто їх об’єднують під узагальненим визначенням – “амури”. Втім, ця скульптурна група має конкретний сюжет – змагання між Еротом та Антеротом за людське серце: один намагається розтоптати його, а інший, навпаки, захищає. Обидва юні боги – близнюки, тож хто є хто – допомагають зрозуміти атрибути. Праворуч, зі стрічкою на голові – Ерот. Біля його ніг – лук та сагайдак зі стрілами, що здатні або запалити кохання (золоті), або вбити почуття (свинцеві). Ерот – свавільне та часом жорстоке божество, і стріляє він нерідко всліпу. Саме для цього йому потрібна пов’язка, що зазвичай закриває очі. Ероту протистоїть Антерот, який заважає братові нашкодити закоханому серцю. Антерот вважається богом взаємності й месником за нерозділені почуття”.

Ця скульптура не є оригіналом, оригінал – у США, але у 18-19 сторічі цей сюжет став надпопулярним і були створені численні копії, одна з яких і зустріла мене у Ханенків.

Перша зала була доволі скромною, з королем Людовіком на коні та оригіналом роботи Жака-Луї Давіда (портрет Лазара Гоша). Оригінальна назва зали – кабінет карельської берези. За часів Ханенків, це був робочий кабінет власника, але, на жаль, з того часу майже нічого не лишилося.

А я б цю залу назвала дамською (хоча, на справді, вона, здебільшого, французька, тут представлене мистецтво Франції 16 – початку 19 сторіччь, а також європейська мініатюра 17-19 ст.), бо тут експонуються дама з віялом, з книгою, у карнавальному вбранні та амурчики, неймовірні чудові амурчики (але їх фото не вийшло, вийшла дама з віялом):

Сусідня зала – іспанська, де експонуються роботи іспанських майстрів 15-19 сторіччя:

За часів Ханенків ця зала була їдальнею, в якій знаходилися меблі, виготовлені в голандському місті Дельфт. Від оригінального оздоблення зберіглися обрамлення вікон, вітражі та стеля, малюнок в центрі якої належить пензлю Врубеля. У 1889 році він працював над оздобленняи Володимирського собору і не відмовився попрацювати й на Ханенків. Тут він зобразив родинний герб сімї: червоний замок на синьому тлі, сяючу зірку та лицарський шолом з пишним плюмажем.

Найяскравішою роботою в залі, як мені здалося, була робота каталонської школи – там яскраві кольори, цікава незвична рама, але найкрасивішою (і багато хто скаже найбанальнішою) для мене стала ось ця робота з Арагону “Вознесіння Богоматері”:

По сусідству з “іспанцями” на неймовірному синьому тлі експонуються ікони 6-7 сторічь, вивезені з монастиря, що був на території, що зараз належать Єгипту. Раніше це приміщення мало побутове призначення. Унікальність цих зображень в тому, що мало яким іконам вдалося “пережити” період іконоборства.

З іншого боку до іспанської зали дотична зала фламандського мистецтва, але там проходила екскурсія і… ніщо не впало мені в око😲🙄, тож жодної фотографії в мене не зберіглося.

Можливо, ніщо не впало мені в око, бо одразу за фламандцями… guess who? Італійське відродження, з Галатеєю в центрі всього цього добра та алегорією сну над входом до наступної кімнати:

На цьому, звичайно, італійське мистецтво не закінчується, поруч з черовною залою є ще головна вітальня:

Ну, звичайно ж, я не можу не сказати одразу: обозебозебозе, ви бачете? Там копія статуї Донателло, ула-ла! Там, де зараз стоїть піаніно, за часів Ханенків, була домашня каплиця, прикрашена вітражним склом 16 сторіччя. Також у цій кімнаті представлена робота з майстерні Гіберті:

Надкамінна планка створена у 15 сторіччі, ймовірно, її було привезено з Урбіно, на це нам натякає герб родини Монтефельтро, що у той час були герцогами Урбіно.

З іншої сторони від червоної зали – так званий “золотий” кабінет, стіни якого вкриті величезними фламандськими шпалерами із серії “Історія Дон Кіхота” та дзеркалами:

А меблі, стеля та різні дрібнички оздоблені золотом:

Так як я заходила не з парадних дверей, а зі східної колекції, то я і не одразу дізналася, що там є така чудова передня зала і величні сходи, над якими безліч картин:

Коли гості заходили до Ханенків, перше, що вони бачили, була ось ця зала з каміном та оригінал статуї “Мир” Антоніо Канови:

А ось що бачили одразу:

Раніше там у портику, де зараз сидить Меркурій та стоїть Венера, гостей стрічав вершник в обладунках на коні, а перед ними ще й гармата 16 сторіччя, але до наших часів вони не зберіглися, принаймні, в колекції Ханенків.

Є ще одна зала, зараз в ній зберігається античне мистецтво, а за часів Ханенків це був кабінет хазяїна, який пані Варвара обладнала чудовою пічкою:

Зараз в музеї доволі часто проходять різноманітні виставки, презентації та концерти як для дорослих, так і для дітей. От я взагалі не розумію, я ж все життя в цьому місті прожила, тож ЯК? Як мені вдалося не потрапити в цей музей?

Вартість квитка – 90 грн. Абсолютний Київський must see.

Жити треба так, щоб з тебе після смерті зробили ритуальну чашу

…або коротко про експозицію східного мистецтва у музеї Ханенків.

та сама чаша, зроблена з черепу буддистського монаха

Виставка складається з 4 залів: буддизм, Китай, іслам та Японія. Вищезазначена чаша експонується у залі буддистського мистецтва.

Заплативши 50 гривень, можна отримати дуже повний аудіо-гід, інформації в якому більше ніж експонатів на самій виставці. Аудіо-гід, дуже і дуже кльовий і цікавий. Рекомендую.

В цій залі також експонується Самвара-Ідам, Божество-покровитель віруючого в формі Яб-Юм, тобто батько та мати. У батька 4 не дуже привітні голови, 12 рук, якими він тримає і чиїсь голови, і сокиру, і музичний інструмент, і чашу і ще безліч всього. А тендітна “мати” лине до нього всім тілом.

Зала мистецтва та Культури Китаю вразила найбільше:

Ну, по-перше, посуд… “ваза династії Мінь” стала вже шалено популярним мемом у фільмах та оповідях і, мабуть, недарма, бо ж вази дійсно привертають увагу, як і інший посуд. Одежа 19 сторіччя вишита так майстерно, що до неї хочеться доторкнутися, але… ніщо не може зрівнятися з фігурами, вирізбленими зі слонової кістки:

Я навіть не уявляю скільки часу знадобилося людині, щоб створити цю риболовну сітку, але відвести він неї погляд просто неможливо.

Мистецтво ісламу представлено у третій залі килимами, скринькою, сторінками з корану, підставкою під коран і т.ін.

Четверта зала міні-експозиції присвячена Японії:

… про яку мені нема чого сказати, тож просто покажу вам бога щастя Хотея, який привернув мою увагу:

На мою думку, автору вдалося створити образ доброго дідуся, що ладен однією своєю доброю посмішкою зробити щасливим будь-кого.

закохані під москітною сіткою, авторства Кітагави Утамаро, кінець 19, початок 20 сторіччя

Я ж мала сьогодні зізнатися собі і ось тепер зізнаюсь вам, що східне мистецтво – то взагалі не моя чашка чаю. На виставку я потрапила майже випадково. Мені сказали “виставка східного мистецтва”, а я, звикша вже лише до мистецтва Європейського, вирішила, що це буде виставка мистецтва сходної Європи, а це саме те, що мене зараз цікавить… як же ж я встигла забути, що в світі є ще й інші материки, oops? Але тепер я знаю, що витрачати кошти на виставки східного мистецтва мені наразі не варто, а потім… подивимось.

Видео-твиттер

У меня есть Н-ное количество коротеньких видео, которыми хочется поделиться со всеми. О друзьях, о поездках, о городах, о себе и т.д. Но эти видео не для блога, а так… мелкая зарисовка, такой себе видео-твит. А если есть видео-твиты, то нужен видео-твиттер. И нет, это не вайны… 😒

И да, все летние видео будут на русском, ибо в Испании я снимала на русском и глупо было бы перевернуть всё внезапно.

Новорічне 3D-шоу на фасаді Національної Опери України

 

В Києві на фасаді національної опери України тепер можна подивитися яскраве новорічне 3Д-шоу. Шоу триває лише 7 хвилин, тож вистигнути не встигните, а якщо трошки змерзнете, завжди можете навідатися до Львівських пляцок, щоб скуштувати Запаяну. Я, звичайно ж, записала все шоу, але не буду його показувати, може, лише після завершення показу покажу. А поки в вас є чудова нагода побачити все на власні очі.

Вистави проводяться кожного дня о 18:00 та о 21:00 до 8 січня.

 

Бажаю веселих вам свят!

184944_podarki.2e16d0ba.fill-900x600

Пам’ятник вічної любові Луіджі та Мокрини

Пам’ятник відносно новий і для мене він став дуже приємним відкриттям. Історія кохання в 60 років. Кохання на тлі війни.

Він – італієць, полонений солдат. Вона – українка, вивезена на примусові роботи. Вони зустрілися у 1943 році в австрійському таборі для військовополонених. Разом були 2 роки. А далі… а хай вам герой пам’ятника сам про все розповість:

Пам’ятник вічному коханню в Києві знаходиться в Маріїнському парку, недалеко від мосту кохання.

Авторами пам’ятника є Олександр Моргацький та Григорій Костюков.

Точна копія пам’ятника Вічному коханню була подарована місту Кастель Сан Лоренцо.

20171118_153841