Музей Богдана та Варвари Ханенків

це не Італія, це Київ, але це зала італійського мистецтва

Я про цей музей дізналася від своєї подруги і… одразу позаздрила, адже вона в ньому універ прогулювала а я де прогулювала універ? Ай…

Музей перевершив всі мої очікування і ось чому:

Збудований ще наприкінці 19 сторіччя він з самого початку будувався як музей (але Ханенки там і мешкали). Богдан Ханенко народився на Чернігівщині, потім вчився у Москві, працював у Польщі, але все ж таки повернувся До Києва, продовжив свої добрі справи, вінцем яких стала передача Києву усього його зібрання, яке, на жаль, до наших часів, повністю не зберіглося, але там є на що дивитися.

Я, як завжди, зайшла через вихід, тож для мене основна експозиція розпочалася ось з цих янгеликів, що б’ються за чиєсь полишене серденько і маю сказати, що це було одразу 100% попадання в серденько.

Ось що про цих малят пише сам музей: “Юні супутники богині кохання Афродіти – одні з найпопулярніших крилатих створінь у мистецтві. Часто їх об’єднують під узагальненим визначенням – “амури”. Втім, ця скульптурна група має конкретний сюжет – змагання між Еротом та Антеротом за людське серце: один намагається розтоптати його, а інший, навпаки, захищає. Обидва юні боги – близнюки, тож хто є хто – допомагають зрозуміти атрибути. Праворуч, зі стрічкою на голові – Ерот. Біля його ніг – лук та сагайдак зі стрілами, що здатні або запалити кохання (золоті), або вбити почуття (свинцеві). Ерот – свавільне та часом жорстоке божество, і стріляє він нерідко всліпу. Саме для цього йому потрібна пов’язка, що зазвичай закриває очі. Ероту протистоїть Антерот, який заважає братові нашкодити закоханому серцю. Антерот вважається богом взаємності й месником за нерозділені почуття”.

Ця скульптура не є оригіналом, оригінал – у США, але у 18-19 сторічі цей сюжет став надпопулярним і були створені численні копії, одна з яких і зустріла мене у Ханенків.

Перша зала була доволі скромною, з королем Людовіком на коні та оригіналом роботи Жака-Луї Давіда (портрет Лазара Гоша). Оригінальна назва зали – кабінет карельської берези. За часів Ханенків, це був робочий кабінет власника, але, на жаль, з того часу майже нічого не лишилося.

А я б цю залу назвала дамською (хоча, на справді, вона, здебільшого, французька, тут представлене мистецтво Франції 16 – початку 19 сторіччь, а також європейська мініатюра 17-19 ст.), бо тут експонуються дама з віялом, з книгою, у карнавальному вбранні та амурчики, неймовірні чудові амурчики (але їх фото не вийшло, вийшла дама з віялом):

Сусідня зала – іспанська, де експонуються роботи іспанських майстрів 15-19 сторіччя:

За часів Ханенків ця зала була їдальнею, в якій знаходилися меблі, виготовлені в голандському місті Дельфт. Від оригінального оздоблення зберіглися обрамлення вікон, вітражі та стеля, малюнок в центрі якої належить пензлю Врубеля. У 1889 році він працював над оздобленняи Володимирського собору і не відмовився попрацювати й на Ханенків. Тут він зобразив родинний герб сімї: червоний замок на синьому тлі, сяючу зірку та лицарський шолом з пишним плюмажем.

Найяскравішою роботою в залі, як мені здалося, була робота каталонської школи – там яскраві кольори, цікава незвична рама, але найкрасивішою (і багато хто скаже найбанальнішою) для мене стала ось ця робота з Арагону “Вознесіння Богоматері”:

По сусідству з “іспанцями” на неймовірному синьому тлі експонуються ікони 6-7 сторічь, вивезені з монастиря, що був на території, що зараз належать Єгипту. Раніше це приміщення мало побутове призначення. Унікальність цих зображень в тому, що мало яким іконам вдалося “пережити” період іконоборства.

З іншого боку до іспанської зали дотична зала фламандського мистецтва, але там проходила екскурсія і… ніщо не впало мені в око😲🙄, тож жодної фотографії в мене не зберіглося.

Можливо, ніщо не впало мені в око, бо одразу за фламандцями… guess who? Італійське відродження, з Галатеєю в центрі всього цього добра та алегорією сну над входом до наступної кімнати:

На цьому, звичайно, італійське мистецтво не закінчується, поруч з черовною залою є ще головна вітальня:

Ну, звичайно ж, я не можу не сказати одразу: обозебозебозе, ви бачете? Там копія статуї Донателло, ула-ла! Там, де зараз стоїть піаніно, за часів Ханенків, була домашня каплиця, прикрашена вітражним склом 16 сторіччя. Також у цій кімнаті представлена робота з майстерні Гіберті:

Надкамінна планка створена у 15 сторіччі, ймовірно, її було привезено з Урбіно, на це нам натякає герб родини Монтефельтро, що у той час були герцогами Урбіно.

З іншої сторони від червоної зали – так званий “золотий” кабінет, стіни якого вкриті величезними фламандськими шпалерами із серії “Історія Дон Кіхота” та дзеркалами:

А меблі, стеля та різні дрібнички оздоблені золотом:

Так як я заходила не з парадних дверей, а зі східної колекції, то я і не одразу дізналася, що там є така чудова передня зала і величні сходи, над якими безліч картин:

Коли гості заходили до Ханенків, перше, що вони бачили, була ось ця зала з каміном та оригінал статуї “Мир” Антоніо Канови:

А ось що бачили одразу:

Раніше там у портику, де зараз сидить Меркурій та стоїть Венера, гостей стрічав вершник в обладунках на коні, а перед ними ще й гармата 16 сторіччя, але до наших часів вони не зберіглися, принаймні, в колекції Ханенків.

Є ще одна зала, зараз в ній зберігається античне мистецтво, а за часів Ханенків це був кабінет хазяїна, який пані Варвара обладнала чудовою пічкою:

Зараз в музеї доволі часто проходять різноманітні виставки, презентації та концерти як для дорослих, так і для дітей. От я взагалі не розумію, я ж все життя в цьому місті прожила, тож ЯК? Як мені вдалося не потрапити в цей музей?

Вартість квитка – 90 грн. Абсолютний Київський must see.

Жити треба так, щоб з тебе після смерті зробили ритуальну чашу

…або коротко про експозицію східного мистецтва у музеї Ханенків.

та сама чаша, зроблена з черепу буддистського монаха

Виставка складається з 4 залів: буддизм, Китай, іслам та Японія. Вищезазначена чаша експонується у залі буддистського мистецтва.

Заплативши 50 гривень, можна отримати дуже повний аудіо-гід, інформації в якому більше ніж експонатів на самій виставці. Аудіо-гід, дуже і дуже кльовий і цікавий. Рекомендую.

В цій залі також експонується Самвара-Ідам, Божество-покровитель віруючого в формі Яб-Юм, тобто батько та мати. У батька 4 не дуже привітні голови, 12 рук, якими він тримає і чиїсь голови, і сокиру, і музичний інструмент, і чашу і ще безліч всього. А тендітна “мати” лине до нього всім тілом.

Зала мистецтва та Культури Китаю вразила найбільше:

Ну, по-перше, посуд… “ваза династії Мінь” стала вже шалено популярним мемом у фільмах та оповідях і, мабуть, недарма, бо ж вази дійсно привертають увагу, як і інший посуд. Одежа 19 сторіччя вишита так майстерно, що до неї хочеться доторкнутися, але… ніщо не може зрівнятися з фігурами, вирізбленими зі слонової кістки:

Я навіть не уявляю скільки часу знадобилося людині, щоб створити цю риболовну сітку, але відвести він неї погляд просто неможливо.

Мистецтво ісламу представлено у третій залі килимами, скринькою, сторінками з корану, підставкою під коран і т.ін.

Четверта зала міні-експозиції присвячена Японії:

… про яку мені нема чого сказати, тож просто покажу вам бога щастя Хотея, який привернув мою увагу:

На мою думку, автору вдалося створити образ доброго дідуся, що ладен однією своєю доброю посмішкою зробити щасливим будь-кого.

закохані під москітною сіткою, авторства Кітагави Утамаро, кінець 19, початок 20 сторіччя

Я ж мала сьогодні зізнатися собі і ось тепер зізнаюсь вам, що східне мистецтво – то взагалі не моя чашка чаю. На виставку я потрапила майже випадково. Мені сказали “виставка східного мистецтва”, а я, звикша вже лише до мистецтва Європейського, вирішила, що це буде виставка мистецтва сходної Європи, а це саме те, що мене зараз цікавить… як же ж я встигла забути, що в світі є ще й інші материки, oops? Але тепер я знаю, що витрачати кошти на виставки східного мистецтва мені наразі не варто, а потім… подивимось.

Видео-твиттер

У меня есть Н-ное количество коротеньких видео, которыми хочется поделиться со всеми. О друзьях, о поездках, о городах, о себе и т.д. Но эти видео не для блога, а так… мелкая зарисовка, такой себе видео-твит. А если есть видео-твиты, то нужен видео-твиттер. И нет, это не вайны… 😒

И да, все летние видео будут на русском, ибо в Испании я снимала на русском и глупо было бы перевернуть всё внезапно.

Украинская Долина Папоротников

Про подъём на нашу славную Говерлу я уже рассказывала и даже показывала, а вот про спуск пришлось отдельное видео сделать. Правда, там не столько про спуск, сколько о природе, о долине папоротников и лесочке… максимально криповом.

Новорічне 3D-шоу на фасаді Національної Опери України

 

В Києві на фасаді національної опери України тепер можна подивитися яскраве новорічне 3Д-шоу. Шоу триває лише 7 хвилин, тож вистигнути не встигните, а якщо трошки змерзнете, завжди можете навідатися до Львівських пляцок, щоб скуштувати Запаяну. Я, звичайно ж, записала все шоу, але не буду його показувати, може, лише після завершення показу покажу. А поки в вас є чудова нагода побачити все на власні очі.

Вистави проводяться кожного дня о 18:00 та о 21:00 до 8 січня.

 

Бажаю веселих вам свят!

184944_podarki.2e16d0ba.fill-900x600

Пам’ятник вічної любові Луіджі та Мокрини

Пам’ятник відносно новий і для мене він став дуже приємним відкриттям. Історія кохання в 60 років. Кохання на тлі війни.

Він – італієць, полонений солдат. Вона – українка, вивезена на примусові роботи. Вони зустрілися у 1943 році в австрійському таборі для військовополонених. Разом були 2 роки. А далі… а хай вам герой пам’ятника сам про все розповість:

Пам’ятник вічному коханню в Києві знаходиться в Маріїнському парку, недалеко від мосту кохання.

Авторами пам’ятника є Олександр Моргацький та Григорій Костюков.

Точна копія пам’ятника Вічному коханню була подарована місту Кастель Сан Лоренцо.

20171118_153841

Підйом не Говерлу – це вам не прогулянка вихідного дня

Декілька днів тому ви могли подивитися першу частину влогу про похід на Говерлу. Але у влозі не вдалося передати найголовнішого. Тому, будь ласка, перечитайте цей допис, зробіть висновки і тоді ваш похід на Говерлу – стане легким та залишить лише найкращі спомини.

Хочу на самому початку розповіді сказати, що тут не буде захвату, писку і іскрометного щастя від того, що я видерлася на 2061 метрів вгору. А все від чого? А все від того, що прогулянка на Говерлу – цілком собі небезпечний захід.

І так, все починається з чудової прогулянки лісом уздовж гірської річечки.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobit

Це – перша частина прогулянки і вона дійсно – прогулянка. Йдеш собі по лісовій прохолоді, коріння сплітаються по землі, формуючи цілком собі зручні сходинки.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobld.jpg

Але через 40 хвилин лісок закінчується і погляду відкривається приголомшливий вид – попереду Говерла, з боків цілий хребет гір, а по Говерлі як мурашки повзуть туристи. Смереки тут абсолютно шалено зелені, всюди кущі чорниці.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobp9.jpg

Краса така, що ти розумієш, що готовий йти вічність, аби все це споглядати. А далі вгору всі стежки сплітаються в одну і всі піднімаються на гору, прилаштовуються один за одним, стікаючись в один суцільний потік.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobqa.jpg

Ця місцевість нагадує Шрі-Ланку, ніби йдеш по чайних плантаціях.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobu0.jpg

Вид на сусідні гори.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobue.jpg

Ця частина дороги, напевно, найзручніша. Серпантином прорубана дорога крізь зарості чагарнику. Чагарник по горі ніби стелиться і якщо треба дати дорогу, відходиш в сторону, наступаєш на цей чагарник акуратно і він трохи прогинається під тобою, але тримає (бережіть, будь ласка, природу, вона чудова);

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoc56.jpg

Після зручного, але короткого відрізка шляху по чагарниках починається наступний етап – досить тривалий і болісний. Але найстрашніше – небезпечний. Кам’яна дорога. Камені розташовані хаотично, деякі з них дуже слизькі, сама дорога курна а подекуди, навпаки, волога, взуття на пінці ковзає безбожно, будьте обережні. Але, на жаль, і це не найнебезпечніше. У гідів, що ведуть групи, немає рацій, і ніхто не говорить на початку підйому, що гори – це не жарти, ніхто у вас не запитає про ваше самопочуття або стан здоров’я, ніхто не перевірить взуття або одяг і не оцінить, а чи варто вам дійсно підніматися саме сьогодні. А якщо ви всеж-таки впадете і пошкодите щось, то рятувати вас почнуть тільки тоді, коли хтось збігає або на гору – на Говерлу, або нижче ніж табір, бо телефони ловлять лише там.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqocdo.jpg

І третя небезпека – це ті, кому не сказали, що гори – це не жарт. Деякі дозволяють собі підніматися в нетверезому стані, деякі підштовхують або обганяють, не дотримуються дистанції, махають палицями. Коротше, як би важко не було, у багатьох в головах думка: ну це ж прогулянка, всі ж піднімаються і я піднімуся. А це не так-то й просто.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqociq.jpg

І, нарешті, коли ви подолали дорогу з каменів, перед вами відкривається ось це чудове плато, де можна зробити привал. Не дивлячись на те, що деякі путівники та гіди стверджують, що на Говерлі хіба що торговий центр не поставили, купити воду ви не зможете ніде. З цього, привал привалом, але беріть з собою достатньо води. Набагато простіше закинути в рюкзачок пару літрів води, ніж ловити себе на тому, що за сто метрів до вершини у вас починається зневоднення.

На цьому плато зустрічається перше і єдине нагадування про те, що гори – це завжди небезпечно – пам’ятник молодій парі, яка розбилася в горах. Однак історія про смерть молодих людей подається так: ну, це було взимку, на новий рік, був сніг і т.д.

Мовляв, з нами такого точно нічого не станеться. І це величезна помилка так думати.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqocqr.jpg

Крім пам’ятника на цьому плато встановлений покажчик: Говерла 500 м.

VLOG Говерла частина 1.mp4_000237292.png

І здавалося б, ну що таке ці 500 метрів. А все що було до них – ніщо. Кут підйому тут більше ніж на попередніх відрізках шляху, народу більше, народ втомлений і більш злий, води практично ні у кого немає, ноги у всіх уже неабияк втомлені, а знову треба повзти вгору по камінню і … коли ти нарешті добрався до вершини , ти просто не можеш на неї зайти, тому що перше що ти бачиш – це натовп народу, який дістався раніше тебе і тепер переводить дух прямо тут або милується тими, хто ще повзе.

І сміття. На жаль.

Пік Говерли – абсолютно не те, чого очікуєш. Невелике плато, абсолютно втоптана трава, неймовірна кількість прапорів, кожен, хто повз проходить, побажав повідомити про те, що він тут був, залишивши написи на каменях або прапорах.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqod4b.jpg

Для того щоб прийти в себе і почати нарешті милуватися красотами гір, мені знадобилося 10 хвилин просидіти на холодному вітру далеко від всіх. Щоб банально охолонути. І фізично. І морально.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqod69.jpg

А вітер на вершині дійсно жахливо холодний і сильний. Настільки сильний, що вириває з рук телефон. Так що обов’язково, як би не було жарко в день підйому, візьміть з собою теплий светр. Тяжкості від нього в рюкзаку ніякої, а користі на вершині дуже багато.

Що дійсно можна придбати на піку, так це пакетований чай, Маккофе, халву, печиво, вафлі і медальки.

Але, як виявилося, підйом на Говерлу – це ще тільки квіточки. З неї ще треба спуститися. Заздрю ​​тим, хто напився на вершині і скочувався стрімголов.

Напочатку шляху дорога цілком стерпна, хіба що курна і тому для взуття на пінці дуже слизька.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodcr.jpg

А далі все залежить від того, який маршрут ви оберете, можете піти по синьому – більш короткому, але більш крутому; по зеленому – тобто повернутися тією дорогою, що піднімалися; або піти як ми – по таємній дорозі, яку знають лише місцеві, яка найпростіша і по якій, як виявилося, спускається більшість.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodfp.jpg

Спочатку нічого складного, ухил невеликий, навколо смачно пахне травами, сонце вже не так пече, навколо чудові краєвиди.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodic.jpg

Але через якийсь час цей відрізок шляху закінчується і починаються обриви. І ось на допомогу дуже приходить розтяжка, коли одна нога залишається за вухом, а друга намагається намацати грунт там, де його навіть око не бачить.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodkp.jpg

Ось один із прикладів. Дорога йде спокійно, а потім різко вниз і всюди камені. Один раз поїде нога, шваркнешься на спину, прикладешся потилицею об каміння і гаплик.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodn8.jpg

Спускатися в подібні долини – особлива насолода. По-перше…

а по-друге … спустившись до цієї краси, ти розумієш, що один з досить екстремальних спусків залишився позаду.

На маршруті є місця, де доводиться кидати палиці вниз (палиці трекінгові або звичайні лижні, їх можна орендувати на базарчику біля бази), хапатися руками за дерева і як мавпа спускатися, тримаючись за них. Але добре там, де є дерева, а що робити там, де їх немає? Хапаєшся за траву і молишся, щоб втримала.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqods6.jpg

У якийсь момент ти розумієш, що потрапив в долину папоротей, все навколо покрито цією стародавньою рослиною, молодими ялинами і іван-чаєм.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodu7.jpg

На даному спуску можна зустріти ось такий ось водоспадик і набрати в ньому води (до того моменту вода закінчилася у всіх і всім було начхати на гігієну, але, на щастя, ні у кого потім проблем не виникло).

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe3k.jpg

Гірська річка, яку ти спочатку спостерігаєш ось так, а потім вона перетворюється в водоспад, так як скеля там йде різко вниз, а разом з нею і дорога, так що саме там і довелося спускатися вниз, вчепившись руками в чагарники.

Але, благо, на цьому спуск практично закінчувався.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe7g.jpg

Подолавши найскладніший і найнебезпечніший відрізок, ми нарешті спустилися ось в цю долину. Не спокушайтеся, попереду нас чекало болото і ось цей чудовий лісок. Але все це вже не страшно, тому що по болоту ти йдеш як по перині і плювати, що ноги мокрі, зате як прикольно, коли грунт настільки вологий, що пружинить під твоїми ногами.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe09

У лісі дуже часто зустрічаються дерева, що обплутують своїми коренями впале з гір каміння:

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe92.jpg

Сподіваюся, даним текстом я нікого не відрадили підніматися в гори, перевірити себе і довести, що ви це можете. І ви це дійсно можете. Але я дуже хочу, щоб піднімаючись в гори, ви не ставилися до цього як до прогулянки вихідного дня. Якщо ви не звикли виснажувати себе тренуваннями в залі, якщо ви не спортсмен, то пам’ятайте, 2061 метр – це велике навантаження на ваш організм, будьте пильні, запасіться горішками, бутербродами або шоколадом. Обов’язково візьміть з собою мінімум 2 літри води. Взуйте найзручніше взуття, що не ковзає. Пам’ятайте, вам в ньому спочатку вгору піднятися, а потім вниз спуститися. Про всяк випадок, захопіть аптечку. Візьміть панамку або косинку на голову, теплий одяг. І найголовніше – будьте обережні і дотримуйтесь техніки безпеки. І тоді, як би ви не втомилися, ви зможете від щирого серця насолодитися чудовими гірськими пейзажами.

 

Хороших вам подорожей!

VLOG: Підйом та спуск з Говерли, частина 1

Львів, Дім Вчених чи Шляхетське Касіно

Львівський Будинок Вчених є чи ненайвідомішою будівлею у місті і в той самий час, багато хто зовсім нічого не знаю про цю чудову споруду.

Побудована була задля потреб Товариства Галицього Конярства за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера (їм також належить проект будвництва Одеського Оперного Театру). Фірма “Фельнер та Гельмер” збудували цю окрасу міста у 1897-1898 роках. І одразу ж оснастили електричним світлом, тож саме ця споруда стала першою, яка використовувала такий спосіб освітлення.

20170408_141919.jpg

Атланти, яких ми бачимо на фасаді будинку, за версією деяких мистецтвознавців зображають собою алегорію переходу від 19 до 20 сторіччя.

20170408_142100.jpg

Вхід до будинку вчених – платний, але дуже символічно, лише 10 грн. з особи.

20170408_142534.jpg

Балкон для музик вінчається позолоченою решіткою. А в стінах є потаємні додаткові стіни (технічні). Якщо компанія хотіла усамітнитись, слуги просто висували одну з таких стін, що зкривала компанію від решти.

20170408_143002.jpg

Найвідомішою частиною будинку є, звичайно ж, атріум з масивними дерев’яними східцями. Їх було виконано за проектом угорського митця Шандора фон Яраї.

Зараз приміщення Шляхетського касіно здається для проведення банкетів, прийомів, конференцій.

20170408_144235.jpg

Декілька років тому тут також відновили традицію проводити благодійні бали.

20170408_143628.jpg

Окрім ошатних внутрішніх приміщень, у Будинку Вчених дуже красивий балкон.

20170408_143409.jpg

Більш детально послухати та подивитися можна тут: