Видео-твиттер

У меня есть Н-ное количество коротеньких видео, которыми хочется поделиться со всеми. О друзьях, о поездках, о городах, о себе и т.д. Но эти видео не для блога, а так… мелкая зарисовка, такой себе видео-твит. А если есть видео-твиты, то нужен видео-твиттер. И нет, это не вайны… 😒

И да, все летние видео будут на русском, ибо в Испании я снимала на русском и глупо было бы перевернуть всё внезапно.

Украинская Долина Папоротников

Про подъём на нашу славную Говерлу я уже рассказывала и даже показывала, а вот про спуск пришлось отдельное видео сделать. Правда, там не столько про спуск, сколько о природе, о долине папоротников и лесочке… максимально криповом.

Новорічне 3D-шоу на фасаді Національної Опери України

 

В Києві на фасаді національної опери України тепер можна подивитися яскраве новорічне 3Д-шоу. Шоу триває лише 7 хвилин, тож вистигнути не встигните, а якщо трошки змерзнете, завжди можете навідатися до Львівських пляцок, щоб скуштувати Запаяну. Я, звичайно ж, записала все шоу, але не буду його показувати, може, лише після завершення показу покажу. А поки в вас є чудова нагода побачити все на власні очі.

Вистави проводяться кожного дня о 18:00 та о 21:00 до 8 січня.

 

Бажаю веселих вам свят!

184944_podarki.2e16d0ba.fill-900x600

Пам’ятник вічної любові Луіджі та Мокрини

Пам’ятник відносно новий і для мене він став дуже приємним відкриттям. Історія кохання в 60 років. Кохання на тлі війни.

Він – італієць, полонений солдат. Вона – українка, вивезена на примусові роботи. Вони зустрілися у 1943 році в австрійському таборі для військовополонених. Разом були 2 роки. А далі… а хай вам герой пам’ятника сам про все розповість:

Пам’ятник вічному коханню в Києві знаходиться в Маріїнському парку, недалеко від мосту кохання.

Авторами пам’ятника є Олександр Моргацький та Григорій Костюков.

Точна копія пам’ятника Вічному коханню була подарована місту Кастель Сан Лоренцо.

20171118_153841

Підйом не Говерлу – це вам не прогулянка вихідного дня

Декілька днів тому ви могли подивитися першу частину влогу про похід на Говерлу. Але у влозі не вдалося передати найголовнішого. Тому, будь ласка, перечитайте цей допис, зробіть висновки і тоді ваш похід на Говерлу – стане легким та залишить лише найкращі спомини.

Хочу на самому початку розповіді сказати, що тут не буде захвату, писку і іскрометного щастя від того, що я видерлася на 2061 метрів вгору. А все від чого? А все від того, що прогулянка на Говерлу – цілком собі небезпечний захід.

І так, все починається з чудової прогулянки лісом уздовж гірської річечки.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobit

Це – перша частина прогулянки і вона дійсно – прогулянка. Йдеш собі по лісовій прохолоді, коріння сплітаються по землі, формуючи цілком собі зручні сходинки.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobld.jpg

Але через 40 хвилин лісок закінчується і погляду відкривається приголомшливий вид – попереду Говерла, з боків цілий хребет гір, а по Говерлі як мурашки повзуть туристи. Смереки тут абсолютно шалено зелені, всюди кущі чорниці.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobp9.jpg

Краса така, що ти розумієш, що готовий йти вічність, аби все це споглядати. А далі вгору всі стежки сплітаються в одну і всі піднімаються на гору, прилаштовуються один за одним, стікаючись в один суцільний потік.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobqa.jpg

Ця місцевість нагадує Шрі-Ланку, ніби йдеш по чайних плантаціях.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobu0.jpg

Вид на сусідні гори.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqobue.jpg

Ця частина дороги, напевно, найзручніша. Серпантином прорубана дорога крізь зарості чагарнику. Чагарник по горі ніби стелиться і якщо треба дати дорогу, відходиш в сторону, наступаєш на цей чагарник акуратно і він трохи прогинається під тобою, але тримає (бережіть, будь ласка, природу, вона чудова);

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoc56.jpg

Після зручного, але короткого відрізка шляху по чагарниках починається наступний етап – досить тривалий і болісний. Але найстрашніше – небезпечний. Кам’яна дорога. Камені розташовані хаотично, деякі з них дуже слизькі, сама дорога курна а подекуди, навпаки, волога, взуття на пінці ковзає безбожно, будьте обережні. Але, на жаль, і це не найнебезпечніше. У гідів, що ведуть групи, немає рацій, і ніхто не говорить на початку підйому, що гори – це не жарти, ніхто у вас не запитає про ваше самопочуття або стан здоров’я, ніхто не перевірить взуття або одяг і не оцінить, а чи варто вам дійсно підніматися саме сьогодні. А якщо ви всеж-таки впадете і пошкодите щось, то рятувати вас почнуть тільки тоді, коли хтось збігає або на гору – на Говерлу, або нижче ніж табір, бо телефони ловлять лише там.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqocdo.jpg

І третя небезпека – це ті, кому не сказали, що гори – це не жарт. Деякі дозволяють собі підніматися в нетверезому стані, деякі підштовхують або обганяють, не дотримуються дистанції, махають палицями. Коротше, як би важко не було, у багатьох в головах думка: ну це ж прогулянка, всі ж піднімаються і я піднімуся. А це не так-то й просто.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqociq.jpg

І, нарешті, коли ви подолали дорогу з каменів, перед вами відкривається ось це чудове плато, де можна зробити привал. Не дивлячись на те, що деякі путівники та гіди стверджують, що на Говерлі хіба що торговий центр не поставили, купити воду ви не зможете ніде. З цього, привал привалом, але беріть з собою достатньо води. Набагато простіше закинути в рюкзачок пару літрів води, ніж ловити себе на тому, що за сто метрів до вершини у вас починається зневоднення.

На цьому плато зустрічається перше і єдине нагадування про те, що гори – це завжди небезпечно – пам’ятник молодій парі, яка розбилася в горах. Однак історія про смерть молодих людей подається так: ну, це було взимку, на новий рік, був сніг і т.д.

Мовляв, з нами такого точно нічого не станеться. І це величезна помилка так думати.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqocqr.jpg

Крім пам’ятника на цьому плато встановлений покажчик: Говерла 500 м.

VLOG Говерла частина 1.mp4_000237292.png

І здавалося б, ну що таке ці 500 метрів. А все що було до них – ніщо. Кут підйому тут більше ніж на попередніх відрізках шляху, народу більше, народ втомлений і більш злий, води практично ні у кого немає, ноги у всіх уже неабияк втомлені, а знову треба повзти вгору по камінню і … коли ти нарешті добрався до вершини , ти просто не можеш на неї зайти, тому що перше що ти бачиш – це натовп народу, який дістався раніше тебе і тепер переводить дух прямо тут або милується тими, хто ще повзе.

І сміття. На жаль.

Пік Говерли – абсолютно не те, чого очікуєш. Невелике плато, абсолютно втоптана трава, неймовірна кількість прапорів, кожен, хто повз проходить, побажав повідомити про те, що він тут був, залишивши написи на каменях або прапорах.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqod4b.jpg

Для того щоб прийти в себе і почати нарешті милуватися красотами гір, мені знадобилося 10 хвилин просидіти на холодному вітру далеко від всіх. Щоб банально охолонути. І фізично. І морально.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqod69.jpg

А вітер на вершині дійсно жахливо холодний і сильний. Настільки сильний, що вириває з рук телефон. Так що обов’язково, як би не було жарко в день підйому, візьміть з собою теплий светр. Тяжкості від нього в рюкзаку ніякої, а користі на вершині дуже багато.

Що дійсно можна придбати на піку, так це пакетований чай, Маккофе, халву, печиво, вафлі і медальки.

Але, як виявилося, підйом на Говерлу – це ще тільки квіточки. З неї ще треба спуститися. Заздрю ​​тим, хто напився на вершині і скочувався стрімголов.

Напочатку шляху дорога цілком стерпна, хіба що курна і тому для взуття на пінці дуже слизька.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodcr.jpg

А далі все залежить від того, який маршрут ви оберете, можете піти по синьому – більш короткому, але більш крутому; по зеленому – тобто повернутися тією дорогою, що піднімалися; або піти як ми – по таємній дорозі, яку знають лише місцеві, яка найпростіша і по якій, як виявилося, спускається більшість.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodfp.jpg

Спочатку нічого складного, ухил невеликий, навколо смачно пахне травами, сонце вже не так пече, навколо чудові краєвиди.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodic.jpg

Але через якийсь час цей відрізок шляху закінчується і починаються обриви. І ось на допомогу дуже приходить розтяжка, коли одна нога залишається за вухом, а друга намагається намацати грунт там, де його навіть око не бачить.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodkp.jpg

Ось один із прикладів. Дорога йде спокійно, а потім різко вниз і всюди камені. Один раз поїде нога, шваркнешься на спину, прикладешся потилицею об каміння і гаплик.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodn8.jpg

Спускатися в подібні долини – особлива насолода. По-перше…

а по-друге … спустившись до цієї краси, ти розумієш, що один з досить екстремальних спусків залишився позаду.

На маршруті є місця, де доводиться кидати палиці вниз (палиці трекінгові або звичайні лижні, їх можна орендувати на базарчику біля бази), хапатися руками за дерева і як мавпа спускатися, тримаючись за них. Але добре там, де є дерева, а що робити там, де їх немає? Хапаєшся за траву і молишся, щоб втримала.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqods6.jpg

У якийсь момент ти розумієш, що потрапив в долину папоротей, все навколо покрито цією стародавньою рослиною, молодими ялинами і іван-чаєм.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqodu7.jpg

На даному спуску можна зустріти ось такий ось водоспадик і набрати в ньому води (до того моменту вода закінчилася у всіх і всім було начхати на гігієну, але, на щастя, ні у кого потім проблем не виникло).

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe3k.jpg

Гірська річка, яку ти спочатку спостерігаєш ось так, а потім вона перетворюється в водоспад, так як скеля там йде різко вниз, а разом з нею і дорога, так що саме там і довелося спускатися вниз, вчепившись руками в чагарники.

Але, благо, на цьому спуск практично закінчувався.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe7g.jpg

Подолавши найскладніший і найнебезпечніший відрізок, ми нарешті спустилися ось в цю долину. Не спокушайтеся, попереду нас чекало болото і ось цей чудовий лісок. Але все це вже не страшно, тому що по болоту ти йдеш як по перині і плювати, що ноги мокрі, зате як прикольно, коли грунт настільки вологий, що пружинить під твоїми ногами.

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe09

У лісі дуже часто зустрічаються дерева, що обплутують своїми коренями впале з гір каміння:

thumb-597a202aff93674040081b07-59ac293c663ab-1cqoe92.jpg

Сподіваюся, даним текстом я нікого не відрадили підніматися в гори, перевірити себе і довести, що ви це можете. І ви це дійсно можете. Але я дуже хочу, щоб піднімаючись в гори, ви не ставилися до цього як до прогулянки вихідного дня. Якщо ви не звикли виснажувати себе тренуваннями в залі, якщо ви не спортсмен, то пам’ятайте, 2061 метр – це велике навантаження на ваш організм, будьте пильні, запасіться горішками, бутербродами або шоколадом. Обов’язково візьміть з собою мінімум 2 літри води. Взуйте найзручніше взуття, що не ковзає. Пам’ятайте, вам в ньому спочатку вгору піднятися, а потім вниз спуститися. Про всяк випадок, захопіть аптечку. Візьміть панамку або косинку на голову, теплий одяг. І найголовніше – будьте обережні і дотримуйтесь техніки безпеки. І тоді, як би ви не втомилися, ви зможете від щирого серця насолодитися чудовими гірськими пейзажами.

 

Хороших вам подорожей!

VLOG: Підйом та спуск з Говерли, частина 1

Львів, Дім Вчених чи Шляхетське Касіно

Львівський Будинок Вчених є чи ненайвідомішою будівлею у місті і в той самий час, багато хто зовсім нічого не знаю про цю чудову споруду.

Побудована була задля потреб Товариства Галицього Конярства за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера (їм також належить проект будвництва Одеського Оперного Театру). Фірма “Фельнер та Гельмер” збудували цю окрасу міста у 1897-1898 роках. І одразу ж оснастили електричним світлом, тож саме ця споруда стала першою, яка використовувала такий спосіб освітлення.

20170408_141919.jpg

Атланти, яких ми бачимо на фасаді будинку, за версією деяких мистецтвознавців зображають собою алегорію переходу від 19 до 20 сторіччя.

20170408_142100.jpg

Вхід до будинку вчених – платний, але дуже символічно, лише 10 грн. з особи.

20170408_142534.jpg

Балкон для музик вінчається позолоченою решіткою. А в стінах є потаємні додаткові стіни (технічні). Якщо компанія хотіла усамітнитись, слуги просто висували одну з таких стін, що зкривала компанію від решти.

20170408_143002.jpg

Найвідомішою частиною будинку є, звичайно ж, атріум з масивними дерев’яними східцями. Їх було виконано за проектом угорського митця Шандора фон Яраї.

Зараз приміщення Шляхетського касіно здається для проведення банкетів, прийомів, конференцій.

20170408_144235.jpg

Декілька років тому тут також відновили традицію проводити благодійні бали.

20170408_143628.jpg

Окрім ошатних внутрішніх приміщень, у Будинку Вчених дуже красивий балкон.

20170408_143409.jpg

Більш детально послухати та подивитися можна тут:

Колекція Львівських левів

Нещодавно я зупинялася у Львові у чудовому середньовічному хостелі, в якому можна отримати знижку, виконавши умови квестів. Один з квестів пропонував зібрати 20 львівських левів, сфотографувавши їх та показати всю цю красу адміністратору. У Львові дійсно багато левів, зібрати 20 за день – не проблема. Але я не виконала умови квесту і за нього знижку не отримала (нічого, я виконала інший), але декілька чудових фото в мене все ж таки залишилося. Більше того, блукаючи різними містами Європи (ну, добре, Італії) я продовжую шукати левів. І зібрала вже невеличку колекцію.

Головне пам’ятати, що леви бувають дуже різними:

20170409_142734

І, навіть, якщо лев схожий на личинку капустянки, він все рівно лев:

_DSC0351.jpg

на фото  лев з Болоньї

У якості бонуса ще один чудовий лев, хоч і не Львівський, а також Болонський, але він чарівний:

_DSC0248

_DSC0249