Коли щось впинається в душу і залишає велику діру, через яку в одну мить вихлюпується абсолютно все: біль і радощі, я уявляю себе в таких місцях. Я просто стою і дивлюся на цю красу, слухаю гарну музику. Музика затуляє діру і там знову збираються почуття і емоції, вони зростають, квітнуть. Наступного ранку кружляв сніг, кучугури до коліна, а я на підборах по ним пнусь і розумію, що ранок – чудовий, сніг – чудовий, життя – чудове. І мені весело, бо я жива. А хтось ні. Але це його вибір.
А мене просто треба поміщати в такі місця.
