Аргус + Антиной = ідеал?

У Castello Sforzesco в Мілані  відкрили фреску Брамантіно “Argus” і вона так вразила мене, що я роботам Леонардо не надала такого значення як цій фресці (до речі, доволі довго фреску приписували саме Леонардо, десь в його роботах є дуже схожий ескіз).

ось так виглядає фреска “Аргус”

Абсолютно ідеальне зображення чоловіка. Щоправда… який же ідеальний чоловік (чи навіть образ) без голови? Тож я неодноразово запитувала себе, яким має бути обличчя, що ідеально підійде Аргусу?
А все було так просто… постійне хвилювання про поїздку до берегів Нілу і фраза з О.Уайльда “Я вже писав Вас раніше… у вінку з тяжкого листя лотосу Ви сиділи на носі корабля імператора Адріана…
У мистецтва вже є ідеальне обличчя і це обличчя Антиноя.

З другого сторіччя можна було не запарюватися пошуком ідеального обличчя. Потрібен портрет божества? Візьміть, будь ласка, Антиноя…. ну я й взяла.
А коли трошки пошукала, що в мене є з зображень Антиноя, то мені здалося, що Брамантіно не далеко втік від античного ідеалу.

зліва – Аргус, праворуч – Антиной

Якби б все було так просто… Брамантіно намалював Аргуса приблизно у 1490 році, Антиноя створено у 2 сторіччі, але саме ця статуя була схована в землі аж до кінця 18 сторіччя.
Звичайно, це є типова поза для Діоніса-Осіріса і в подібній позі малювали всіх, кого не лінь. Але все одно я люблю такі ідеальні співпадіння, навіть якщо вони й залишаються просто співпадіннями.

Всі проти Мікеланджело: чий бронзовий колос переколосив?

Дозвольте я вам трохи розповім про те, що коїлося у 15-16 сторіччі у мистецьких колах Італії.

Леонардо да Вінчі (а в моєму колі будь-яке мистецтво починається з нього) отримав замовлення від герцога Мілану на створення величезної кінної статуї. Леонардо працював над цим замовленням неймовірно довго, вирішуючі колосальні питання, такі як: що робити, якщо для створення такої величезної скульптури необхідно створити піч таких масштабів, що яма для її утворення дістане внутрішніх вод Мілану?

Але для розуму Леонардо і для його “Фабрики” не було нічого неможливого, тож коня було зроблено попередньо чи то з теракоти, чи то з глини. Статуя вражала і довго тішила око замовника і його оточення. Для Леонардо було придбано 18 тонн бронзи, але… насувалася війна і вся ця бронза була надіслана тестю замовника – графу дЕсте у Феррару для лиття пушок. 

Але цього було недостатньо, французи припхалися в Мілан, з якого всім, хто працював на Людовіко, треба було квапливо тікати. А гляниний кінь залишився сам однісінький у Мілані, і був розбитий французькими лучниками.

Леонардо повертається до Флоренції, де декілька років потому нова зірка цього міста – Мікеланджело –  створює інший колос – статую Давіда.

Коли роботи наближалися до звершення, була зібрана комісія, яка мала вирішити, де пізніше ця статуя буде встановлена. Дехто вважав, що її треба підняти на Собор чи поставити десь поруч із ним, інші казали, що мармуру нічого не страшно і хай стоїть прямо перед Палацом Синьйорії, а третя група пропонувала поставити її неподалік від Палацу, але під навіс – у лоджію Ланці.

Леонардо

До цієї групи належав і Леонардо і, не дивлячись на те, що статую встановили перед Палацом, багато хто з біографів Мікеланджело та Леонардо робить акцент на тому, що Леонардо заздрив Мікеланджело і хотів сховати статую у лоджію, що дуже обурило Мікеланджело і пізніше вилилося у відкритий конфлікт на вулицях Флоренції, що стався безпосередньо між Леонардо і Мікеланджело.

Мікеланджело

У цьому конфлікті Леонардо спитали, що він думає про певні рядки з Божественної Комедії, на що #Леонардо сказав, що їм краще поспитатися у #Мікеланджело, що проходив повз. На що Мікеланджело розітнуло на тираду, мовляв “сам пояснюй, ти, що зробив модель коня, а вилити її так і не зміг і зупинився на півдороги”. Леонардо, що був на 20 років старшим, зашарівся, а Мікеланджело і того було мало,тож він додав: “А ще ці міланці вважали тебе здібним для такої роботи”. І даВінчі напхав і міланцям.

Леонардо, якого всі біографи зображують людиною привітною і люб’язною, нічого на це не відповів, принаймні, історія про це не знає і на цьому, можливо, інцидент би і вичерпався, але б це було не цікаво.

Мікеланджело переїздить до Риму, де стає улюбленцем Папи Римського. Леонардо ж, що раніше працював на ворога цього нового Папи Юлія II, може мріяти лише про те, щоб йому це не пригадали. 

Мікеланджело – зірка Італії домовляється з Папою Юлієм про створення монументальної гробниці для нього (для Юлія II), яку мали б прикрашати більше 40 скульптур. Певний час роботи просуваються добре, Мікеланджело майже на рік їде до Карари за мармуром, а в той час  #Браманте – друг Леонардо ще з часів Мілану і головний архітектор Риму, грає на забобонних почуттях Папи Римського і підбурює його відмовитись від ідеї створення гробниці, а натомість перебудувати головний Храм, колосальний проект якого Браманте вже підготував… Базиліку Святого Петра. І йому це вдається. 

А Мікеланджело залишається не з чим, він поспіхом збирає речі і ображений полишає Рим.

А далі відбувається щось таке, про що, якби знімали кіно, то вийшло б ось так погано:

Папа Юлій посилає гінців, щоб ті перехопили Мікеланджело, але той не повертається, а тільки пише йому сонет (СОНЕТ, КАРЛ! Папі Римському; та по них фікрайтери плачуть… сонетиками вони листувалися). 

Корочше кажучи, всю драму під назвою “Ти мене не любиш, я поїхала до мами; в головній ролі – Мікеланджело” я розписувати не буду. 

Зустрілися вони у Болоньї, яка не скорилася ні Борджа, ні венеціанцям, ні французам, а от зі святійшою людиною домовитися не змогли, Папа випхав з Болоньї правлячу партію і взяв її як… ну точно не як Папа Римський. І зажадав він собі статую з бронзи у непокірній Болоньї, та неабияку! А колосальну! Але спочатку Мікеланджело пручався, бо казав, що не вміє такого робити, потім він накосячив і мав все переробляти, а коли все ж таки зробив, вона простояла аж 4 роки…

…після чого її скинули, а залишки дісталися д’Есте і з них… guess what? вилили пушки! 

Те, за що Мікеланджело шеймив #даВінчі, потім сталося з ним самим! 

Але коня Леонардо таки зробили 5 сторіч потому за його записами і зараз цей кінь стоїть у Мілані.

А що там по статуї Юлія Другого роботи Мікеланджело? 

Звичайно ж, пізніше Мікеланджело розмалює Сікстинську Капелу, яку теж можна назвати Колосом, але то буде потім і то вже будуть клопоти Рафаеля, про які ми подумаємо іншим разом.

За мотивами багатьох біографій Леонардо та книжки “Життя Мікеланджело” Ромена Роллана.

Кам’яний ліс Міланського Собору

Запрошую усіх на прогулянку до Міланського Собору – Duomo.

За цей запис я хочу подякувати 1ubit. Одним своїм коментарем вона надихнула мене на створення нового відео, яке, можливо, ніколи б і не вийшло. Але ми робимо щось більш завзято, коли це комусь потрібно.

#giovedìmusicale: єретичні роздуми у церкві

Сьогодні в нас буде абсолютно не типовий giovedìmusicale (музичний четвер). Тиждень тому в місті Бергамо мені нарешті вдалося потрапити до Santa Maria Maggiore. Але відкриття було не типовим, у ньому проходила “Молитва молоді за Мир”.

…Далі

Бергамо – затьмарений Міланом

Більшість людей, хто летить у Мілан, прилітає у місто Бергамо, але швидко стрибає до автобуса на Мілан і за 30 хвилин виходить біля Milano Centrale і поринає у велич Мілану, більше ніколи не згадуючи про маленьке Бергамо. Проте ті, кого доля завела у Бергамо, вже не зможуть не згадати це маленьке, проте таке затишне місце. Хто бачив захід сонця з Rocca di Bergamo, той вже ніколи його не забуде.

…Далі

25 городов Италии и первый конкурс #exploreITA

Мои коллеги говорят: на твоей карте одна страна. Я поправляю: две… я же куда-то возвращаюсь каждый раз.

Вот уже почти 3 года Италия является моей музой и отрадой, наставницей и любовницей, поставщиком лучшего кофе и воспоминаний.

За эти почти 3 года я объездила… мало. Я всё ещё ничего не могу сказать об итальянцах, не разбираюсь в их музыке и истории как могла бы. Но с другой стороны – это всего 3 года. А в эту поездку я подвела пунктирную черту под 25 итальянским городом, с которым успела познакомиться. В связи с этим некруглым юбилеем предлагаю небольшой конкурс: кто угадает, в каком Итальянском городе я провела первую в своей жизни ночь в Италии, тот получит от меня памятный сувенир. 

Однаждыв поездке я и моя молодая команда поймали себя на мысли, что города стали сливаться в один и мы уже не помним, в каком мы городе и куда едем, а где уже побывали. Чтобы такого не случалось, думаю, надо периодически себе напоминать о тех местах, в которых побывал и чем они запомнились.

1969_oooo

Senigallia

Крепость, внутри которой находится выставка совеременного искусства. Я была уверенна, что именно в этой крепости Чезаре Борджиа казнил своих капитанов. Но нет…

1947_oooo

Cesena

 

 

Чезена – тоже попала в мой список “маст си” благодаря Чезаре Борджиа, именно этот город он планировал сделать своей столицей. Город студенческий, там есть бесплатные точки с отличным вайфаем.

 

 

 

1725_oooo

Verona

В первый раз Верона меня совершенно не впечатлила, не смотря на то, что я попала в дом Джульетты. В отличие от полного туристов двора дома. в сам дом Джульетты мало кто рискует зайти. А жаль. Но больше всего Верона меня впечатлила, когда я рискнула провести вечер на итальянский манер – с бокалом аперетива и никуда не спеша.

 

 

1633_oooo

Bergamo

 

О, мой очаровательный Бергамо. Одна из жемчужин моих поездок. окружённый горами, разделённый на верхний и нижний город. Чудесный, восхитительный Бергамо.

 

 

 

1619_oooo

Bolzano

Эта поездка была спонтанной. Я хотела к природе, к горам, к рекам, к умопомрачительным видам. Мой друг поддержал меня, а затем нашёл статью, что именно в Больцано хранится мумия человека, которой более 5300 лет. Дождь, солнце, снова дождь… и снова дождь – идеальная для меня погода.

 

 

 

1599_oooo

Lecce

Красоту архитектуры Лечче стоит воспевать в песнях и былинах. Мол есть где-то город у моря с белым мягким камнем, где вырезаны небывалой красоты люди и узоры.

 

 

 

1575_oooo

Mantova

Скромная, дерзкая, чихать желавшая на туристов, Мантуя кусает за ноги свой ребристой выкладкой главных площадей. Я бы сравнила Мантую с женщиной. Не самой привлекательной. Но это если смотреть только на внешность. Если же копнуть глубже, не побояться потратить 12 евро на Палаццо Те или на Палаццо Дукале, то Мантуя откроется совершенно с другой стороны. Ну а посетить театр Бибиена… ради этого в Мантую можно поехать из любой точки мира.

 

1572_oooo

Firenze

 

А вот Флоренция – совершенно другое дело. Эта дама с богатейшими украшениями, которые она не стесняется демонстрировать абсолютно всем. Да и сама по себе Флоренция безумно хороша. Но самым интересным для меня всегда во Флоренции будут булочки – лампредотто и церковь, в которой начинается сюжет Декамерона.

1527_oooo

Sirmione

 

Я ехала туда за крепостью в воде, но крепости толком и не получила. Но Сирмионе богат не только крепостью. Самая главная его достопримечательность – озеро Гарда с его прозрачной теплейшей водой, галечные пляжи и холодные источники. Узкие улочки и дома, полностью покрытые цветущими кустарниками.

 

1491_oooo

Pisa

 

Пиза – студенческая. А зная, что такое учёба в Пизанском универе, понимаешь, что даже стоять с этими умными малолётками – кайф. А ботанический парк при университете с бамбуковой рощей, в которой хочется затеряться и познать дзен, а цветущие в феврале ландыши! Ах да, ещё там есть эта башня. ну вы знаете.

 

1420_oooo

Pesaro

 

Город смутивший и подаривший детскую радость. Я никогда не забуду как мы ринулись в октябрськое море, повергнув в шок всех итальянцев, кутавшихся тогда в шарфы. Они уже носили сапоги, а мы позбрасывали свои босоножки и побрели по Адриатическому морю.

 

 

1364_oooo

Tivoli

 

Город, который часто обходят стороной, а зря. Там не только две потрясающие виллы, сам по себе город очень милый. Помимо вилл, там ещё есть крепость. А на подъезде к городу мощнейший водопад, который видно из поезда.

 

1262_oooo

Milano

Город контрастов и суровых контролёров. Там, если Вы забудете забрать карточку в турникете, Вас уже будут поджидать. Если что, штраф – 36,5 евро =)  Роскошный центр Милана совершенно никак не вяжется с утренним Лампуньяно, где нет ни одной свободной лавочки, а мусор, как перекотиполе, кружит под ногами. Город, в котором есть не только изысканная древность, но и восхищающее будущее.

 

1101_oooo

Palmanova

Город – крепость с населением 5 000 человек, с потрясающей пиццерией и самым классным официантом в мире. Город, в который нельзя войти, не рискнув жизнью, город, в который не поместится фура. И при этом город, в который съезжается огромное количество дорогущих машин. Город, в котором можно сыграть шахматную партию прямо перед входом в Собор, а в Соборе ужаснуться от реалистичности статуй. Врядли я бы хоть когда-то попала в Пальму, если бы не музыка.

 

1026_oooo

Vicenza

 

Камянная кошка и Океан Ельзи в колонке парня, который совершенно не понимал, что это играет. Младшая дочь Венеции, у которой, слава Богу, нет каналов. Или мы просто их не нашли?

 

 

945_oooo

Marostica

 

И снова спасибо музыке, что повела меня за собой в этот маленький чудесный уголок. В Маростику можно вернуться хотя бы из-за чудесного жилья, которое мы нашли. 2 восхитительных концерта, крепость далеко в горах и самое вкусное в мире клубничное мороженное.

 

 

858_oooo

Udine

 

УдинеНаш! =) Не поехала бы я в Пальманову, не увидела бы я тогда и Удине, не заскочила бы в украинский магазинчик, в котором самые дешёвые украинские кремы для рук продаются по цене самых крутых медицинских марок. В Удине мы побывали на службе в церкве и смогли проникнуться этой магией, после чего по городу ходили молча. И это было сказочно.

 

856_oooo

Brescia

 

У них есть метро! Нет, вы понимаете! Метро! Метро на втопилоте. А ещё есть крепость где-то высоко-высоко, а ещё площадь с двумя храмами. Но главное – у них есть Пирло. И это был мой первый опыт “насладиться моментом”. Именно Брешия научила меян не спешить.

 

 

443_oooo

Venezia

3 раза за год – это перебор, хотя… чёрт возьми, это действительно самый романтичный город и он на меян влияет. Я видела там свадьбы, я видела там предложение руки и сердца, я видела влюблённых в гондолах, я видела сладкие поцелуи. Венеция, что ты делаешь со мной? А ещё там есть церковь, потолок которой утрёт нос любому другому.

 

 

388_oooo

Rimini

 

На великах вдоль морского побережья… это одно из самых ярких воспоминаний, что останутся со мной навсегда. Каменная библиотека, что так перевернула моё понимание Италии, свежая рыба с только что вернувшихся из моря судов – всё это Римини.

 

258_oooo

Bari

 

Вы не видели чёрного моря, если не были в Бари =) Никогда не видела прежде, чтобы море выплёвывало чёрную воду на белую набережную. И эти ломанные улочки, деревья в огромных горшках.

 

 

171_oooo

Forli

 

Город, который оказался лишним. Мы приехали ипопали на попытку суицида – не лучшее начало, а потому настроение было подпорчено. Но то, как звучит Форли, будет всегда мне греть душу. Форли, Форли, Форли…

 

34_oooo

Ancona

Как и Форли, Пезаро и Сенигаллия, Анкона попала в мой список блягодаря моей туристической музе – Чезаре Борджиа. Я вот думаю, может, создать такой себе стёб: “Борджиа Тревел – экстремальные путешествия со скандалами, казнями, убийствами и оргиями. И в конце Вас, скорее всего, отравят. Спешите приобрести тур!” Так вот Анкона и её чудесный лазарет, статуя Папы, которую везли по морю и много приятных мелочей.

 

173_oooo

Roma

 

О, Рим! На этот город нужна отдельная жизнь! Сколько бы раз я туда не попадала, а понимаю, что посмотреть все красоты этого города мне не удастся никогда. Roma bella, tu, le muse tue asfalto lucido, “Arrivederci Roma”…

 

596_oooo

Bologna

 

И наконец, Болонья – город, вызвавший самое огромное негативное впечатление, а через месяц засыпал всё это снегом и влюбил в себя. Студенческий город с самым лучшим кофе, с окошком, каждый раз открывая которое, ощущаешь что-то новое.

 

 

25 – это только начало. Я ещё не добралась до Турина, в котором должна была, наверное, побывать ещё в самый первый приезд. А ещё впереди нас ждёт Неаполь и Сицилия. Пора уделить больше времени югу.

 

 

ВелоЕвропа: о том как наглые велолюбители лезли ко мне в кадр

В этот раз, где бы я не доставала камеру, в кадр всегда въезжал велосипедист: разного пола, возраста, статуса. И это прекрасно. Я решила отобрать самые любимые кадры с велосипедистами, ворвавшимися в мой кадр и сделавшими именно этот кадр прекрасным. А заодно и обсудим велодвижение у нас и и не у нас.

Brescia

PicsArt_07-22-09.47.36.jpg

В Европе всё больше развивается вело-структура. Вело-парковок невероятное множество. Конечно, в Европе я обычно бываю только в центре городов, но в сравнении даже с центром родного Киева – небо и земля.

Vicenza

DSC_0280

Я очень люблю кататься на велосипеде. Один из лучших опытов – в городе Римини, когда моя любимая подружаня сказала, что не хочет никуда ехать, а хочет просто покататься на велике по городу. Арендовать велосипед было возможно прямо в хостеле, в котором мы остановились, к тому же, первый час был бесплатным, а нам его хватило, чтобы насладиться поездкой вдоль морского побережья.

DSC_0281 (533x800)

К тому же, даже на том же Букинге есть возможность выбора жилья непосредственно в месте, где можно арендовать велик. Зная себя, арендуй я велик на неделю, я точно поеду куда-нибудь в соседние города. Так как расстояние 18-20 км. в одну сторону для меня – не проблема. У меня такое расстояние от работы до дома.

DSC_0302 (533x800)

Можно долго рассказывать, как в Европе хорошо с велосипедами и сколько там велодорожек, светофоров для велосипедистов и стоянок, однако хочется поговорить и о наших проблемах. Мой чудесный, прекрасный, родной Киев расположен на холмах и пока доедешь од центра, уже ничего не хочется. Да и доехав до центра… делать там велосипедисту особо нечего.

Bolzano

DSC_0694 (533x800)

Более того, у нас велики крадут внаглую. На ютюбе и на разных форумах есть миллионы историй, когда крадут велик, а потом за него выкуп требуют или пытаются продать или сдают в ломбард. А после того как вело-комьюнити (да, у нас это очень развито) самостоятельно проводит сыскную работу, обращается в полицию, демонстрирует документы на правообладание конкретно этим велосипедом, полиция так охотно берётся за дело возврата велосипеда, который вот стоит перед вами в ветрине, что ломбард успевает убрать велосипед с витрины и перевезти его в другую точку. Не могу сказать, что в Европе не тырят велики, много раз видела одинокое колесо на цепи привязанное к забору. То есть, колесо сняли, оставили, а велик унесли.

DSC_0692 (533x800)

Но есть и ещё один нюанс, который очень отличает нашу веловлюблённость от европейской. Если посмотреть на велопарковки, то большинство велосипедов на ней довольно обычные, старенькие, чаще всего вот такие прогулочные как на фото выше. Такой велосипед с рук можно приобрести в студенческом городе (типа Болоньи) за 30-60 евро (особенно это часто используется студентами, приезжающими на учёбу из других городов/стран), новый велосипед можно купить за 100 евро в супермаркете. На таком велосипеде люди передвигаются по городу, ездят в магазин или в центр.

DSC_0562 (800x533)

Если планируются поездки в горы или длительные путешествия по другим городам и странам, то вот тогда уже приобретаются так называемые вело-вездеходы и цена их, конечно же, отличается. У нас же… люди сразу берут что подороже, не выбирая особо, нужен им такой велик или нет. “Потому что в магазине сказали, что я на нём хоть на луну доеду”, а то что дальше своего района никто на этом велике ездить не собирается, этот нюанс упускается.

DSC_0499 (800x533)

Но и тут винить нас очень сложно. Содержать в наших квартирах по 2 велосипеда – очень напряжно, всё-таки это не ролики, в шкаф не спрячешь. А оставлять как в Европе на велостоянке под домом – невозможно. Во-первых, велостоянок этих нет, а во-вторых, повторюсь, тырят по-чёрному. Вот взять к примеру мой старенький ардис – еле, бедняга, ковыляет, весит тонну, а оставь я его под супермаркетом на 10 минут и всё… ищи в ломбарде. Кому-то денег на бутылку удалось выручить, а ты без коня, хоть и старенького, осталась.

DSC_0486 (533x800)

Ну а про вело-дорожки в нашей местности я и заикаться не хочу. Но буду!

Во-первых, с каким пафосом городские власти рассказывают про вело-дорожку у нас в районе и умалчивают, что идёт она вдоль колосально оживлённого шоссе, к которому каждые 20 метров примыкают вспомогательные дороги. Автомобилисты, конечно же, не считают нужным пропускать велосипедистов, а слазить каждые 20 метров с велика… ну какое это катание? А во-вторых, пешеходы, а в особенности мамы с колясками, страстно любят именно вело-дорожки и никак не желают с них отходить.DSC_0485 (800x530)

В Будапеште же в центре города вело-дорожка то сливается с тротуаром, то имеет свою площадь, иногда даже ограждённую забором.

DSC_0414 (533x800)

Количество вело-парковок, увы, тоже у нас крайне ограничены и расчитаны, в основном, на 5-10 велосипедов. В Италии же распространена практика уже двухуровневых велопарковок. Очень многие оставляют свои велосипеды на парковке у вокзала, едут в более крупный город на работу, колледж, универ или просто на шоппинг, а велоконь ожидает их прибытия весь день. DSC_0403 (800x533)

Так же в Европе всё большие обороты набирают преложения, позволяющие взять велосипед в аренду не в какой-то конкретной лавочке, а где угодно. Сколько мы ходили по городам (Берлину, Будапешту, Вероне и т.д.), везде стоят велосипеды. Марки разные, мне запомнилась компания мобайк почему-то, но так как сама я этот сервис ещё не пробовала, могу рассказать только о принципе работы:

DSC_0374 (800x533)

Фишка этой конторы в том, что ты скачиваешь приложение, смотришь на карте, где ближайшие к тебе свободный велик, приходишь к нему (а велики там реально как будто безхозные стоят и даже не привязанные), сканируешь QR-код велика через приложение и едешь, а трекер в твоём мобильном считает сколько денюжек с тебя списывать. Как это всё просчитывается, я пока не знаю, думаю, вело-теме и таким вот приложениям можно будет посвятить ещё один пост. Но чтоб вы не думали, что это реклама, скажу сразу, что первый же комментарий, который я прочитала относительно этого приложения говорил о том, что после того как человек оставил велосипед, то есть окончил пользоваться услугой, деньги всё ещё снимались. Как по мне, это большой провтык.

Verona

DSC_0714.JPG

В противовес подобным приложениям надо заметить, что в Берлине видела велосипеды, в которые надо сунуть монетку в 1 евро, чтобы начать пользоваться велосипедом. Но да, думаю, подобным развлечениям стоит посвятить отдельную запись.

Brescia снова

DSC_0917 (800x533)

Уф, кажется, я выговорилась на тему велосипедов и хочется мне верить, что и у нас условия для велосипедистов будут получше, появится траснпортом с вагонами, где можно провозить велосипеды, вело-дорожки станут действительно вело-дорожками, а не отжатыми участками тротуаров. И дорога от дома на работу на велосипеде однажды станет действительно удовольствием и войдёт в привычку.

Berlin

DSC_0108

В Нвропе не всё идеально, как многие привыкли думать, но если есть что-то, что лучше, может, стоит брать пример и внедрять это в наших странах не из-под палки, а потому что это действительно полезно?

 

и немного бонусов:

вот такое чудо встретилось нам в Больцано

DSC_0410 (640x427)

А вот такое чудо в Виченце:

DSC_0162 (640x427).jpg

И чтоб вы себе не думали, это не свалка там какая-то, а вполне себе приличная парковочка, просто кому-то норм такое под попку.

2 євро за квиток у пізнє середньовіччя

Отже, як я вже розповідала раніше, після того як я спіймала себе на думці, що Собор я спрймаю лише як “о, прохолодно, кайф” і перестала себе за це вважати людиною, я зрозуміла, що пора бігти на вокзал, повертатися до затишної Верони і більше з неї не вилазити. Але карта мені підказала, що десь в 3 хвилинах від мене є якийсь театр Бібієна. Допхалася я до нього, глянула і ще раз впевнилася, що пора валити з цього міста.

Але вгледіла жіночку, що заходила до театру і послідкувала за нею, наче Аліса за білим кролем. Жіночка мені повідомила, що відвідати театр можна за скажені 2 євро, я відрахувала монетки і нічого не очікуючи зайшла за гардину, одразу ж втягнувши голову в плечі, бо…

20180724_155236

Маленьке приміщення мене здивувало і наштовхнуло на позитив, наче щось знайшла дійсно старе і зачаровано прекрасне. А далі 2 кроки вліво і я вже затискала рот обома руками, щоб не пищати як дівчисько, бо…

Замість субтитрів: я казала щось погане про Мантую? Беру свої слова назад! Подивіться на цей прекрасний театр.

І він справді прекрасний.

DSC_1251

Побудований ще у 1769 році за проектом Антоніо Бібієна театр зберіг свій неймовірний шик. Навіть колір – не звичний червоний, а спокійний коричневий. Хоча, маю зазначити, що цей “коричневий”, підкреслений ліхтариками, та відтінений жовтуватим білим, справляє враження більш пишного, ніж той самий червоний.

DSC_1256.JPG

Спочатку мені здалося, що я у ляльковому театрі, таким він здався маленьким, у партері щільно туляться один до одного окремі крісла і здаються, що їх там зовсім мало, але це лише так здається. Загальна кількість глядачів, що можуть перебувати у театрі – 363 особи.

DSC_1243.JPG

В театрі немає оркестрової ями, тому на сцену можна піднятися одразу з зали. Але за сценою є балкончики, які, можливо, також можуть використовуватися як місця для музикантів. Але то лише моє припущення. Сцена, до речі, також доволі мала, всього 12 на 5,5 метри.

DSC_1250.JPG

Театр було відкрито 3 грудня 1769 року, а кількома тижнями потому, на сцені Театру Бібієна давав концерт 13-річний Вольфганг-Амадей Моцарт.

 

Зараз театр працює за призначенням, там проводяться концерти та вистави, ціна білетів варіюється в залежності від заходів. Але класичні концертні заходи, що їх проводить театр, вартують – 17 євро. А білет за концерт запрошеного виконавця – 30 євро – партер.

Тож, підсумовуючи усе вище згадане, можу сказати одне: я шукала у Мантуї щось таке, що вразить мене у саме серце, здається, я їхала до цього місця з розумінням, що я щось таке знайду, і я його знайшла. Театр Бібієна – дивовижне маленьке пізнє середньовіччя у сучасній Мантуї, що, мабуть, недолюблює туристів і саме тому проводить реконструкцію УСЬОГО в найтуристичний місяць. В мене є декілька улюблених виконавців, є декілька улюблених сцен і я мрію побачити своїх улюблених виконавців на цих улюблених сценах, тепер і у театрі Бібієна у Мантові.

 

 

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ: 

вартість відвідання театру – 2 євро;

часи роботи – з понеділка по п’ятницу 10.00-13.00 та 15.00-18.00, субота, неділя, святкові дні – 10.00-18.00

 

Ну а після того як я повернулася до центру міста, я зрозуміла, що нікуди не поспішаю і маю час ще на один собор, точніше Церкву Святого Андрія.

DSC_1263

 

 

Мантуя – Нова Болонья?

Мантуя мене зустріла беззвучними криками автомобіліста, щоб я переходила дорогу. Блимало жовтим і я не зорієнтувалася, а 10 секунд затримки тому чолов’язі, мабуть, день зіпсували. Вже тоді мала б зрозуміти, що не варто мені було туди їхати, але ні… я – бояришня вперта. Поперла далі, а там всі вулиці перекриті – ремонтні роботи і лише тулячись до будівель можна пройти до центру. Від вокзалу йти хвилин 15 до старого міста. І я собі йшла, будучи впевненою, що як тільки я дійду до центру, там буде гарно, прибрано і… і так і було.

DSC_1155

С площі Мартірі ді Бельфіоре відкривається перший звичний малюнок італійського старого міста: статуя якогось папи з дитиною, парк, башта Святого Доменіко – дзвіниця 14 сторіччя зберіглася тут ще з часів існування монастиря. Башта, на жаль, закрита для відвідування, але то лише перша башта у Мантуї (з вашого дозволу далі продовжу називати Мантую – Мантовою – мені так зручніше і красивіше). На цій же площі знаходиться Loggia di Giulio Romano – історична споруда 1536 року будівництва. Раніше вона виглядала трохи інакше і мала статуї риболовів, але пізніше вони були прибрані. Ця лоджія була частиною великого будинку і простягалася над каналом, що сполучав два озери.

DSC_1166

Середньовічна Мантуя також була побудована на каналах і раніше по місту плавали реальні рибацьки шхуни, але дивлячись зараз на маленький канальчик, це важко собі уявити.

DSC_1168

Пізніше всі канали були преобразовані у вулиці та мостові. Проте якщо поглянути на величезні озера Мантови, то уявити собі кипляче життя з пропливаючими повз вікна парусами вже не так важко, але про них пізніше.

DSC_1169

Мантуя зустрічає яскравими кольорами, величезним куполом собору, що його видно ще з далеку, але дуже швидко ти розумієш, що є якийсь нюанс… такий от старий будинок зі старими фресками, що вже майже зтерлися чи відвалилися. Може, навіть, комусь на голову. Вам ніколи фреска на голову не падала?

DSC_1171.JPG

Попереду я побачила ще одну башту і вирішила дізнатися, може, хоч туди мене пустять подивитися на Мантову зверху вниз?

DSC_1173.JPG

Собор (праворуч на фото) було зачинено, а на першому поверсі башти знаходиться центр інормації для туристів… насправді там табакерія, але позначка “інформація турістічі” також є. У табакерії крапає кондиціонер і стоїть відро, куда ця вода методично накрапає. Мені сказали, що і ця башта закрита для відвідування, але я можу сходити в башту з годинником.

DSC_1186

Башта з годинником має лише один вихід на балкон і його височінь десь… десь другий поверх. Що б я мала побачити з цієї безмежної висоти?

На тій самій площі був ще один визначний (за Мантуванськими мірками) будинок 1455 року будівництва. Будинок цей належав Джованні Боніфорте да Конореццо, що приїхав із сім’єю з Мілану. Спочатку батько Джованні відкрив тут свою аптеку, потім був міняйлом, а пізніше зрозумів, що найприбутковіший бізнес – це вовна. Саме цей бізнес батько Джованні і передав своєму синові.

DSC_1184

На першому поверсі будинку був магазин, на верхніх – палати хазяїв. Хто побудував цей будинок – невідомо, проте відомо, що він повністю відповідав побажанням замовника. У всій Мантуї немає нічого подібного, що ускладнює роботу історичної реконструкції.

Подивившись на будинок, я пішла далі і… там все під реконструкцією. Тобто увесь центр міста реконструюється. У липні – саме час.

DSC_1195.JPG

Побачити щось за будівничими лісами було неможливо і це гнітило. Те, що було відкритим, в око ніяк не впадало. Тож я вирішила знайти затінок і трохи перепочити.

DSC_1194.JPG

Трохи затінку знайшлось у Giardini di Piazza Lega Lombarda. Після відпочинку я вирішила, що по 12 євро за Палаццо Те та Палаццо Дукале у місті, яке досі анічим не вразило, витрачати нема сенсу, тож вже збиралася повернути назад на вокзал, коли…

DSC_1199

Будинок Ріголетто. Спочатку я вирішила, що це кафе чи ресторан, але мені було все одне, бо в моїй голові вже лунала La Donna e mobile.

В багатьох містах світу є пам’ятники літературним персонажам, як то будинок Джульєтти і її статуя у Вероні, музей Шерлока Холмса у Лондоні, Проня Прокопівна та Голохвастов у Києві і т.ін. То ж чому б Мантові, де розгортається дія неймовірної опери Ріголетто, не мати свій персональний пам’ятник персонажу. У будинку Ріголетто нема нічого окрім пам’ятника, балкону та туристичного центру, де можна взяти карту.

DSC_1205

Тоді я вирішила, що Мантова для мене тут і завершиться…

Замість субтитрів: Три речі, які туристи мають зробити у Мантові: перша – послухати La Donna e Mobile , друга – зробити селфі з Ріголетто і третя – поїхати додому. Вибач, Мантова, не цього разу.

…але на карті поруч я побачила театр, а далі фортецю і вирішила, що ще трохи часу я можу приділити цьому місту.

DSC_1208.JPG

Фортеця обнесена ровом, у рві вода… брудна і смердюча. Саме тут я згадала про свій перший візит до Болоньї. Більше того у воді стояли якісь статуї коней та балерин. Деякі з них плавали в брудній воді і самі вже були дуже гидкого вигляду.

Не найліпша картина для туристичних відвідин, але пам’ятаючи свій досвід з Болонією, я відчувала, що маю знайти щось таке, що зачепить мене і змусить повертатися сюди знову і знову.

Одразу за Фортецею парк з величезним озером, і навіть не одним. Подивіться на карту Мантуї:

Screenshot_9

Пам’ятаєте напочатку я розповідала про те, що Мантова була вся пронизана каналами? Дивлячись на ці величезні озера в це вже не так важко повірити. По озерах, до речі, ходять пароми.

DSC_1232

Вартість катання – 9 євро для дорослого. Паромчики ходять двічі на день, о 14:30 та о 19:00.

Після цього мені стало трохи ліпше, але споглядання сіро-коричневих стін знов навіяло смуток, а бруківка на величезній площі Piazza Sordello викладена камінням догори для мене, щасливого власника взуття на плоскій підошві –  просто катування. Якимось дивом я скоротила собі дорогу через площу, заскочивши у Мантуанський Собор:

DSC_1236

Зайшла з одного боку, вийшла з іншого – зрізала кут.

DSC_1239.JPG

До собору, до речі, ніяких питань – гарний, пишний, прохолодний.

І я вже собі бігла на вокзал, написала другу, що повернуся у Верону за годину, коли побачила на карті якийсь театр… але про нього я намалюю окремий допис.

 

PS користуючись нагодою, хочу ще раз зізнатися у коханні нашому прекрасному українському тенору – Валентину Дитюку, знайомство з яким почалося саме з опери Ріголетто, в якій він виконував партію Герцого Мантуанського.

_mg_7540

(фото з сайту opera.com.ua)