Розвідка Боєм: Барі місто-музей

Коли я розповідаю як пролітаю по двум-трьом новим містам за день, дехто дивиться на мене з недовірою. Бо що можна подивитися за декілька годин? В чомусь вони праві – подивитися місто, щоб сказати “я бачив все” неможливо ні за 4 години, ні, тим більш, за 2 години. Але можна відчути місто. Наведу приклад: у Барі, про яке піде мова далі, ми провели години чотири, поблукали містом, поїхали… і тепер мріємо про велику подорож до Барі.

_DSC0247

А на велику і відому Болонью в нас був відведений цілий день. Ми силували себе поблукати там ті самі 4 години і зрозуміли, що наврядчи повернемося до цього міста. Наведу ще приклад: Пезаро, Анкона, Сенігалія – ці міста ми продивилися за один день. І можу сказати, що побачили все. І якщо до Пезаро, до його ласкавого моря, повернутися хотілося б, то до його сміття – ні. А от в Сенігалію можна було б повернутися – затишне місто. Але ми пройшлися всюди. В Рокка Ровереска я обнишпорила кожен закуток наче шукала живого Чезаре Борджа (ну, я ж колись поїхала в Рим шукати докази вбивства ним Хуана), і диво яке – не знайшла.

_DSC0824.JPG

Я не знайшла Чезаре, не знайшла місце, де він стратив своїх капітанів (до речі, якщо будете шукати, не будьте такими бовдурами як я, то було не в Рокка Ровереска, а тут), я втратила Болонью, не подивилася Імолу та Феррару, але я знайшла Барі. І знайшла себе в його ломаних вулицях і місцевих жителях – музейних експонатах.

дерев в старій частині міста майже нема, проте є безліч кадок, вазонів та кущів

дерев в старій частині міста майже нема, проте є безліч кадок, вазонів та кущів

Воу, воу, оце мене понесло. До місцевих ще треба дійти, бо й навіть доїхати.

Ми прилетіли рано, годині о 9. Так як багажу не було, то вже хвилин за 10 ми відшукали автобус до міста.
_DSC0272.JPG

Діставшись Bari Centrale, підгрузили мапу і рушили вперед. Одразу біля вокзалу нас стрів Монументальний Фонтан з шільдами та скорпіонами.

_DSC0037

Трохи глибше по площі Альдо Моро зустрічаємо і його бюст, а ще за квартал звідти – парк, біля якого – університет того самого Альдо Моро.

_DSC0045

Студентів не було зовсім. Лише вихідці з Африканського континенту деінде. Тоді нам здалося, що їх там багато (це ми ще Болоньї не бачили просто).

_DSC0262

Далі минаємо структуровані вулиці з дорогими бутіками, цікавими вітринами та магазинами косметики і бачимо вдалечі щось розкішне і панське.
_DSC0254
Різко змінюємо напрям руху і несемось вперед – театр. Театр Петруцеллі, збудований ще у 19 сторіччі на кошти заможної сім’ї, чиє ім’я тепер і носить. У 80-ті роки минулого сторіччя тут виступали Лучано Паваротті та Рудольф Нурієв.
_DSC0056
Біля театру спіймала себе на двух думках: дме і пахне морем. Так, в кварталі за театром – море.
_DSC0082
В той день штормило, вітер підіймав чималі хвилі, але хвилерізи з легкістю їх трощили і до набережної докочувались вже не хвилі, а хвильки.
_DSC0078.JPG
Але чорні. Таким чорним ніколи не було навіть Чорне море.
_DSC0079.JPG
Не уявляла, що море може бути таким, наче по чернозему розлитим. Але, мабуть, на то є одразу дві причини:
1. Шторм.
_DSC0088
2. Ми були одразу біля порту.
_DSC0068
Там же, до речі, і рибний ринок, робота якого, хоч і ледь-ледь, але все одно продовжувалася.
_DSC0099.JPG
Одразу біля набережної – площа Феррарезе, на якій колись було розкопано ділянку дороги, збудованої ще імператором Траяном у далекому (ну, дуууууже далекому) 109 р.н.е.
_DSC0102.JPG
А далі – Старе місто. Вулиці крутять тебе, вертять, заманюють у вузкі тунелі з образами та маленькими статуями святих та Діви Марії.
Але якби тебе не носило по тих вулицях, оминути два найголовніші собори – Святого Сабіно та Святого Миколая – не вдасться.
_DSC0134
Вони відрізняються від звичних нам Церков, Соборів та Храмів не лише простотою екстер’єру (простотою, але не красою), а й стриманістю інтер’єру.
Тут нема неймовірної кількості статуй, образів та символів. Навпаки – вікна в Сан-Сабіно тримають слони.
_DSC0112.JPG
Вище… ні, не черепахи. Горгульї.
_DSC0111
І здавалося б, ну де в Італії слони? Та лише в історії! бо безліч війн, в яких нинішні Італійські землі брали участь, подарували не лише воєнні здобутки, а й знайомство з безліччю всього нового – зі слонами у тому числі.
_DSC0110.JPG
Орнамент, що обплітає контури вікна мені чомусь нагадує щось східне.
Як я вже казала, інтер’єр дуже простий і лаконічний, але мені, наприклад, в ньому набагато просторіше і спокійніше. Стеля – перекриття балок, стіни – світлі, неф відгороджений арками, що тримаються на таких же світлих колонах.
_DSC0130
Перед собором немає великої площі, немає нічого, щоб відривало собор від міста. Трохи ліворуч ще одна церква Святого Джакомо. Двері в ній дуже старі, тому прохід прикритий червоною оксамитовою рядниною.
_DSC0131.JPG
Всередені базиліка кардинально відрізняється від Сан Сабіно. Окрім її чарівного барочного інтер’єру, там ще лунає спів хору. Можливо, то лише запис, а можливо й янголи.
_DSC0132.JPG
Після всього побаченого необхідно було зробити паузу і почастувати себе смачнущою італійською кавою. Хто шукатиме – знайте, ось тут:
Screenshot_1.png
Смачна кава, приємні люди, свіжі круасани і будівельник з такими блакитними очами, що, здалося, наче я знаю, чому море в Барі – чорне. Вся морська блакить в його очах:
blueeyed.jpg
або в його:
preview
_DSC0146.JPG
Одразу навпроти виходу – старий замок, біля якого безліч туристичних груп. Вартість квитка – 8 євро. Castello Normanno Svevo був збудований у 1131 році королем Сицилії Рожером ІІ на руїнах більш старого візантійського укріплення.


Ми вирішили не заходити, а пішли блукати далі. Маленькі вулички раз по раз приводили нас до ще одного собору – Roman Catholic Archdiocese of Bari-Bitonto.

_DSC0168

На жаль, подивитися Собор зсередини в нас не вийшло, проте ми знали, куди саме ми йдемо і знали, що соборів в нас ще буде вдосталь.

_DSC0154

натрапили на місцевого Хатіко

Найголовніше в Барі – це навіть не Собор Святого Миколая. Це – мешканці, які не ховаються на високих поверхах чи за високими парканами. Вони живуть своїм життям, а ти блукаєш, зазираючи в їх домівки. Ось така картина в Барі – більш ніж нормальна.
_DSC0189.JPG
Але буває й ще цікавіше. Ми йшли по вулиці, зазирали у внутрішні дворики, фотографували двері, зазирали за них.
_DSC0238
І раптом за однією з дверей трапився не двір, а вітальня. У вітальні сиділи люди. Вони подивилися на мене, я на них… я в шоці, їм – пофіг.

_DSC0237

Далі була церква Святого Миколая, але ця перлина Барі варта окремого допису, на який я наважуся найближчим часом.

Це слайдшоу вимагає JavaScript.

Ми ж, після відвідин собору, зазирнули до крамниці з сувенірами, та рушили далі. Бо попереду на нас чекало приголомшливе місто Лечче.

2 thoughts on “Розвідка Боєм: Барі місто-музей

  1. Сповіщення: Двері в місто Барі та круговерть натхнення – From souvenirs to more souvenirs

  2. Сповіщення: Двері в місто Барі та круговерть натхнення – exploreITA – From souvenirs to more souvenirs

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s