Навіщо бачити світ? Щоб побачити Україну.

Нещодавнo моя подруга запитала мене: чому я їжджу у Європу, якщо ще так багато не бачила в Україні? Я не знала що відповісти. Тоді.

Але тепер я знаю.

На жаль, на теренах України часто можна почути щось на кшталт “тіко у нас таке можливо”. Частіше за все це стосується політики, незаконних вчинків і т.ін, але ось це “тіко у нас”, сказане у негативному контексті, формує скалічене сприйняття України. А так як чуємо ми цю фразу з дитинства, то і це уявлення, частіше підсвідоме, укорінюється на все життя. Ми, чомусь, не кажемо “тіко у нас таке можливо”, коли хтось за власні кошти відроджує історичні фортеці, не кажемо так коли хтось із власної ініціативи прибирає сміття по лісах та парках. Ми так кажемо тільки коли бачимо це сміття, звалене горами по парках. Ми так кажемо, коли поліція закриває справу до якої причетні високопосадовці.

І привчаємося до того з дитинства, що “тіко у нас” усе погано, сонце не таке тепле і трава… не так зелена.

І донедавна я була такою ж, не помічала свого “тіко у нас”.

Але, закохавшись у Церкву Святого Сімейства у Барселоні, поїхала туди, потім до Риму, до Флоренції. Я не знаю, що там в них з хабарями та з поліцією, а ось парк, закиданий сміттям, я бачила; людей, що намагалися мене обікрасти – також. Але до того я побачила Саграду Фамілію, Ватикан, Площу Венеції, Замок Святого Ангела і ніяке сміття не затьмарило всього цього.

Повернувшись з поїздки до Італії, де ми – туристи блукаємо вуличками, задравши голову, бо кожен дім – прекрасний, я стала і по Києву ходити, дивлячись вверх. І я побачила… побачила будинок Майкапар, побачила які красиві мережеві кутики на Хрещатику 21, Хрещатик 34 взагалі для мене наче з-під землі виріс. Але ж я живу в цьому місті все своє життя! Що не так?

Остаточно я усвідомила проблему учора, коли вперше насправді побачила Львів. До цього я була у Львові разів п’ять, не меньше,  і я пам’ятаю, що була на площі Ринок, пам’ятаю Театр. Пам’ятаю місця, але не пам’ятаю їх краси.

Бо в мене було моє “тіко у нас”.

І лишень коли я ступала по бруківці, що страшенним болем віддавалося в ногах, сказала собі “такі ж муки як у Римі”, я збагнула.

Не “тіко у нас” є площа Ринок, але у нас також є площа Ринок. І у нас не тіко є хабарі і сміття,  у нас є “Будинок з Химерами”, “Шляхетське Касіно”, Підгорецький Замок, найбільша в Європі площа, Чайовня на Гимбі, сніданок у Бачевських і т.д.

 

Якщо мені для того, щоб помітити це все під носом, треба було їхати до Європи, хай так.

 

Мені не соромно, що я цього не розуміла з дитинства, мені затишно, що я це врешті-решт зрозуміла. І ні, я не перестану їздити по Європі (чи, може, й далі), бо

і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…”

 

 

 

 

Але якщо тепер мене запитають “що подивитись в Україні”, я знатиму що показати.
А сміття і хабарі – вони були завжди і всюди, та хай їм грець.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s